Ярослав

Про таке

Сквозь грозы сияло нам солнце свободы, и Ленин великий нам путь озарил, нас вырастил Сталин, а мы, как уроды, сбежали от их отвратительных рыл. Мне снятся ночами партийные лица, глаза их недобрые, облик зверья. А вдруг этот вечный кошмар повторится
/
Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю.
/
Вызывает антирес И такой ишо разрез: Как у вас там ходют бабы – В панталонах али без? Леонид Филатов «Про Федота стрельца…»
/
Мы раздуваем пожар мировой, Церкви и тюрьмы сравняем с землей. Ведь от тайги до британских морей Красная Армия всех сильней. П. Григорьев, 1920 г.
/
Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку… Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина!
/
Історик — це пророк, який передбачає минуле. Хорхе-Луїс Борхес
/
О, білокорі! Вас я незлюбив, Вас, вид Москви, зненавидів до гиді,... Яр Славутич
/
Коли відвага клекотіла вшир, Коли цвіли дороговказні зорі, А по лісах визвольницька стопа Гула, як дзвін, звитягою УПА. Яр Славутич.
/
Прийшли. Розсілись, як у власній хаті. Обчистили до нитки всі кутки. А вже до них біжать, як в ті роки, Найнятись чимскоріш в поліціанти мої блаватно-жовті землячки. Борис Олійник.
/
Он пулю дослал и сладко Нажал спусковой крючок... И брызнула пылью кладка, Оранжевым кирпичом, И ропот достиг Предела, Но руки развел Господь: «Бессмертно таланта дело, Но смертна живая плоть...»
/
«Видят мужики: хоть и глупый у них помещик, а разум ему дан большой… Скотинка на водопой выйдет – помещик кричит: «Моя вода!», курица за околицу выбредет — помещик кричит: «Моя земля!»
/
«Є щасливі нації. Для них відступництво та національна зрада — просто випадок патології, що реєструється в клініці, але не фіксується в історії. Для нас цілими століттями дорога зради пахла коритом, мундиром, золотом, а дорога вірності — кров’ю».
/
Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь. І перше, ніж учити нас , Європо, На себе ліпше збоку подивись. Ти нас озвала хутором пихато. Облиш: твій посміх нам не допече, Бо ми тоді вже побілили хату,
/
Скольких надо нанять, Чтобы нас охранять? Это мало – свирепых карателей, Палачей стукачей, надзирателей. Чтобы нас охранять, Надо многих нанять, И, прежде всего, писателей! Д.Н. Альшин
/
Жорстока розплата – минуле життя – і кров постигає. Звіряче виття уже закушпелило погляд німий од цих несусвітних страшних веремій. В.Стус. 1972 р.
/
В газеті «Провинция» № 44 від 29.10.2008 р. була надрукована моя стаття «Державницьке ошуканство, або хто надурив «дітей війни».
/
Та бабуся наша, Певна річ, Встане досвіт сонця, Визирне в віконце Та затопить піч. Та сніданок зварить, Та обід поставить – А для нас все ніч. Вже корова здоєна, Птиця погодована, Кури, гуси - всі. Ми нарешті встанемо,
/
Мы многое еще не сознаем, Питомцы ленинской победы, И песни новые По‑старому поем, Как нас учили бабушки и деды. Сергей Есенин
/
Fames1 — болезнь, которой нет в медицинских учебниках. А. П. Чехов. «Устрицы». 1884 год.
/
Ось яку думку висловив «освічений» дописувач Ткач на мою статтю «Мова електрички»: «…меня поражает, как можно восторгаться каким-то Е.Пашковским (“Провинция” № 40 от 3.10.2007 г.
/