Шел в атаку яростный сорок первый год…

Опубликовано moderator - May 13
Мы раздуваем
пожар мировой,
Церкви и тюрьмы
сравняем с землей.
Ведь от тайги
до британских морей
Красная Армия всех сильней.
П. Григорьев, 1920 г.
 

Пан Євген написав відгук на мою статтю в «Провинции» № 33 від 15.08.2007 р. «Кто под красным знаменем РАНЕННЫЙ идёт». Великий обсяг і непослідовність Євгенового послання унеможливив оприлюднення в газеті. Але частково довести його думки до загалу можливо. Тому я продовжую, не змінюючи жодної фрази чи слова Євгена, і залишаю в недоторканості його правопис.

Отже, Євген пише: «... непонятно, как же Советский Союз смог справится с хорошо обученной, отмобилизованной, имеющей опыт захвата почти всей Европы Гитлеровской (так у тексті) армией, представляющей 230 миллионов жителей Европы? Только на первоначальном этапе войны против Советского Союза было брошено 190 дивизий. В целом Советский народ под руководством коммунистической партии во главе с И.В. Сталиным, смогли мобилизовать все силы и ресурсы и разгромить гитлеровскую армию, имеющую ресурсы 11 капиталистичес- (так у тексті)».

Візьмемо у свідки радянську книжку «История внешней политики СССР», виданої у 1980 році в Москві.

«Совершив 22 июня 1941 года вероломное нападение на Советский Союз гитлеровская Германия бросила против Советской страны огромную мощь собственной военной машины, а также вооруженные силы своих союзников. К моменту нападения на советском фронте было сосредоточено 190 дивизий, в том числе отборные танковые соединения, насчитывавшие 3500 танков, 50 тыс. орудий и минометов, более 3900 боевых самолетов, что составляло около 60% воздушной мощи фашистской Германии».

Такі ж цифри наводить й інше радянське джерело: «Дипломатическая история второго фронта в Европе» - автор И.Н. Земсков. Видана вона була у 1982 році видавництвом «Политиздат».

У Жукова (Воспоминания и размышления М., 1969 г.) дещо інші дані, хоча й несуттєво різняться від попередніх. В своїх мемуарах він згадує, що танків у німців було 3712, а літаків 4950. Утім, це розходження невелике.

Цікаво, що ані перша, ані друга, ані третя книжки не наводять, хоча б для порівняння, кількості озброєння, яким оперував Сталін. У 1989 році, коли почали відкривати архіви, з’ясувалось, що станом на 16 травня 1941 року, не враховуючи військ НКВД, чисельність Червоної Армії перевалила за 8 млн, це 650 дивізій, а танків було 23925 готових і ще 11000 проходили заводські випробування. Літаків було 20000, з яких 17000 бойові. (ВИЖ №11/89).

На початок війни 1941 року число літаків досягло 37000, танків 32628, артилерійських і мінометних стволів 106 тисяч. (ЦАМО, ф.15А, оп.2154, д.4, л.199-287). Такої армії світ не знав з часів Чингізхана, але у нього не було танків, літаків, артилерії, хімічної зброї і телеграфу.

Потрібно зазначити, що на початку другої світової війни ВМФ великої морської держави Великобританії налічував 58 підводних човнів, Німеччини - 57, Італії – 68, Японії – 63, а СРСР – на 1 червня 1941 р. – 267 підводних човнів.

Далі Євген повторює комуністичну брехню: «Империалисты мира вооружили Германию и направили почти всю мощь Европы на сокрушение Советского Союза».

Читайте, Євгене, книжку Ю. Д’якова і Т. Бушуєва «Фашистский меч ковался в СССР» М., Советская Россия 1992, або книжку комуніста Федора Моргуна «Сталинско-гитлеровский геноцид украинского народа». В цих книжках досить доступно доводиться, як Сталін, всупереч міжнародним угодам, озброїв фашистську Німеччину.

Як і коли війна починалась, описав Солонін М.С. в документальному дослідженні: «Бочка и обручи, или когда началась Великая Отечественная война?»

Наведу лише деякі цифри. Тільки з 1 січня 1940 року до 22 червня 1941 року Німеччина одержала від СРСР:

- 1,5 мільйона тон зерна;
- 2 мільйона тон нафтопродуктів;
- 1,5 мільйона кубометрів лісу;
- 280000 тон марганцю;
- 42000 тон хрому;
- 350000 тон міді;
- 1200000 тон прокату;
- 2700000 тон брухту кольорових металів;
- 30000 тон каучуку і багато чого іншого.

Далі Євген запитує: «Скажите, поднялся бы «подневольный» народ, как пишет Ярослав, на защиту Отечества?» Выстоял бы четырехлетнюю битву с до зубов вооруженной фашистской армией? Подневольный угнетенный народ этогобы (так у тексті) не сделал никогда».

Порівнюючи сили Червоної Армії і гітлерівської Німеччини, безглуздо звучить «с до зубов вооруженной фашистской армией». Потрібно було запитати: як же так сталось, що Червона Армія, маючи стільки озброєння, панічно відступаючи, залишила фашистам всю європейську частину СРСР?

Відповідає Игор Бунич в історичному дослідженні «Операция «Гроза» Фатальная ошибка Сталина»:

«События на фронте стали принимать формы небывалой в истории военной катастрофы, за которой с усиливающим ужасом  следили из Кремля. Отчаянное сопротивление отдельных застав, частей и гарнизонов не могло скрыть от командования совершенно невероятного поведения армии. Такого история войн еще не знала.

Полтора миллиона человек перешли к немцам с оружием в руках. Некоторые целыми соединениями под звуки дивизионных оркестров.

Два миллиона человек сдались в плен, бросив оружие (не только винтовки, но все до танка и самолета включительно).

500 тысяч человек были захвачены в плен при различных обстоятельствах.

1 миллион человек откровенно дезертировал, из них 657354 человека были выловлены, 10200 человек расстреляно, остальные исчезли без следа.

800 тысяч человек были убиты и ранены.

Оставшиеся 980 тысяч в панике откатывались на восток.

Таково было положение на сентябрь 1941 года.

В вихре небывалого водоворота бесследно исчезали целые полки и даже корпуса. Пропадали без вести целые эскадрильи.

Без вести пропали 20 генералов и 182432 офицера различных рангов. 106 генералов, включая нескольких командующих армиями, оказались в плену.

Почти не встречая сопротивления, немецкие войска занимали город за городом, где летели с пьедесталов памятники Ленину и Сталину.

Немецкое командование было ошеломлено. А Сталин был потрясен тем сюрпризом, что ему преподнесла любимая армия.

Факт стихийного, никем не управляемого восстания в Красной Армии, когда на тысячекилометровом фронте миллионы офицеров и солдат преподали предметный урок преступному режиму, начав с открытием военных действий массовый переход на сторону противника. И еще неизвестно, как бы повернулась история, если бы у Гитлера хватило ума оптимально использовать это восстание в своих интересах.

Население ликовало, встречая немцев цветами, хлебом и солью.

Оно ликовало, но как вскоре выяснилось, СОВЕРШЕННО НАПРАСНО. Немцы не несли освобождения. Они несли новое рабство и террор, поданные с гораздо большей откровенностью.

Извращенная психология, культивированная в коммунистическом антимире, заставила и самого вождя поверить, что красноармейцы и командиры, среди которых практически не было ни одного человека, у кого бы не был расстрелян, замучен, раскулачен, сослан, арестован или бесследно исчез кто-нибудь из родных, близких или друзей, а порой – все поголовно, настолько растеряли все нормальные человеческие чувства и эмоции, настолько мутировали на страшном пути от обычного человека к человеку советскому, что не имеют уже никаких желаний, кроме как идти в поход, чтобы завоевать для преступного режима мировое господство.

К великой чести народов Советского Союза, надо сказать, что этого не произошло.

События лета 1941 года можно без всяких преувеличений назвать стихийным восстанием армии против сталинской деспотии.

Свирепый оккупационный режим, установленный немцами на оккупированной территории, массовые казни мирного населения, открыто декларируемое намерение превратить всех в рабочий скот... ударили по самым чувствительным струнам патриотизма.

К осени 1941 года уже были видны все признаки начинающейся НАРОДНОЙ войны, а войну против народа никому и никогда не удавалось выиграть»
.

Торкнувся теми неопору Червоної Армії також письменник Марк Солонін. Він навів багато спогадів учасників тих трагічних подій про те, як наші воїни, спостерігаючи панічну евакуацію партійних органів і органів НКВС, переставши відчувати над собою «батіг», стали дезертирувати, здаватися в полон чи просто переходити на бік німців. А глибинні причини розвалу він дуже точно, на мій погляд, описав у іншій своїй книзі «23 червня: «день М» (Москва, «Яуза», «ЭКСМО», 2007, с.434): «Як історик, я можу лише висловити припущення, що двадцять років диктатури «партії Леніна — Сталіна» дуже сприяли моральному розладу армії, що розкуркулення, «голодомор» і система колгоспного рабства значно знизили готовність мобілізованих мужиків воювати за таке життя і за таку владу. І саме в цьому полягає найбільша таємниця воєнної катастрофи 1941 року».

Письменник Солонін вважає, що Велика Вітчизняна війна почалася не 22 червня, а восени 1941 року, коли почалася справжня народна війна. Жорстокість і звірства фашистів на окупованих територіях, грабунки й інші прояви «вищої раси» зробили глибинний переворот у свідомості радянського народу, пробудили почуття істинного (а не насаджуваного владою) патріотизму й ненависті до загарбників.

Поступово це почало давати результати і врятувало від знищення і народи СРСР, і Червону Армію, і Політбюро ЦК ВКП(б), і «вождя усіх часів і народів». І, зрештою, забезпечило 1945 року Велику Перемогу.

ЯРОСЛАВ
Yаroslаv38 [at] metа.uа