Як одні костянтинівці женуть ворогів по Курщині, другі – звільняють пляшки, а інші намагаються «заробити» мільйон гривень

Дуже несподіваною та… навіть і не знаю як сказати, виявилась для мене інформація, яку отримав пару днів тому. Справа в тому, що, нібито вирішене і закрите в суді декілька (не багато) років тому питання, виплило в новому ракурсі. Проти газети «Провінція», яка призупинила свою діяльність в 2022 році, нещодавно було подано до суду позов й відкрито цивільне судове провадження про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000 гривень.

Ну, то таке, цей текст не про це. Але зауважу, що зараз не той час, коли варто діставати якийсь «топор війни». Хто має чим, той зрозуміє. Бо не можна ось так – тишком-нишком, коли засновник підприємства за кордоном, а директор – в лавах ЗСУ, повісити «лям» на шию чи відібрати майно. На мою власну думку і суд мав би з’ясувати – «чому ж це до суду не з’являється відповідач?» А з морально-етичної сторони – чи не запече той гонорар? Але, запевняємо, ми до цієї теми ще обов’язково повернемося.

Chapter two. Про звільнення пляшок

Колись, давно вже, «Провінція» надрукувала в одному із номерів статтю із заголовком – «От мента косяк не спрячешь». Представники цієї організації тоді образилися на нас трохи. Але зараз цей заголовок можна перефразувати так – «Від мента горілку не сховаєш».

Отже, отримавши інформацію про судовий позов до редакції, вирішили подивитися – що на сайті костянтинівського суду є... Ми і раніше моніторили та аналізували – які справи розглядаються в нашому суді. Але зараз я був шокований – перша сторінка переліку справ – «вживав алкогольні напої», «перебував в стані алкогольного сп’яніння», «керував в стані алкогольного сп’яніння» та інші «…сп’яніння…»

На цьому, гадаю, можна поставити крапку і залишити цю тему на розсуд суду та суспільству. Бо є інша тема – захист України.

Chapter three. Захист України та звільнення її від загарбників, або Як наші на Курщині себе почувають?

Disclaimer. Як ви розумієте, ми не називатимемо ім’я нашого героя. Але він наш, костянтинівський…

- Як ти потрапив на війну, скільки тобі було років?

- Коли мені виповнилося 18 пішов в армію, та вже через місяць потрапив на війну. Це було моє рішення.

- У твої юні роки, як тобі армійське життя, скільки ти вже служиш?

- Служу вже 2 роки. Армійське життя для мене, як для людини, яка ніколи не служила в армії (по зрозумілим причинам) та не планувала ніколи… це стало трошки несподіваним рішенням… Адаптуватися було не те щоб дуже просто, то ж з часом навчився спілкуватися з людьми та знаходити спільну мову. Але до деяких речей адаптуватися дуже складно.

- Що ти побачив на війні, що це?

- Максимально терористичну стратегію росії вести війну, повністю знищувати міста. Одна справа це бачити в новинах, зовсім інша - самому пройтись/проїхатись по майже повністю знищеному місту. Побачив, що деякі люди до останнього намагаються не звертати увагу на те, що відбувається навколо і попри все жити далі так, як вони жили, не докладають жодних зусиль щоби змінити хоча б щось. Люди в безпосередній близькості до ЛБЗ (лінія бойових зіткнень – ред.) гуляють з собаками, замітають у дворі, копають огороди, і т.ін. Це виглядає дико.

- Як тобі Курщина – чи піднімає вона дух та настрій?

- За 2 роки війни мені вже мало що може настрій підняти, вже не виходить на щось надіятися і в щось вірити. Курщина – як явище дуже цікаве, інколи сидиш та ловиш себе на думці, що ти за кордоном, на ворожій території і що ти (іронічно) – окупант. Але я б не назвав це поганим почуттям. А дух та настрій насправді трохи піднімає те, коли їдеш російськими містами, бачиш російські продукти та збираєш ворожі нашивки.

- Не шкодуєш, що пішов до війська?

- Перший рік служби не шкодував зовсім, зараз бачу людей з пораненнями, без кінцівок, котрі повертаються служити та захищати свою країну. Розумію, що я навряд чи так би рвався назад вже, але цих людей дуже поважаю за їх рішення.

- Що скажеш друзям та одноліткам?

- Друзям й одноліткам я б не радив йти в армію просто «тому, що так треба». Але якщо ти дійсно хочеш та вмотивований - тоді да, а якщо немає бажання взагалі, то користі може навіть зовсім не бути від тебе. Живіть життя та відновлюйте Україну. Бо хто знає – скільки нас залишиться, а змінювати старе покоління на керуючих посадах та і всюди доведеться.

Редакція «Провінції» бажає тобі успіхів. Бережи себе, ми тобою пишаємось!

Михайло Разпутько.