Легендарною зброєю Громадянської війни в Росії та паралельних національно-визвольних війн по її периметру у 1918-1921 рр. були броньовані поїзди. Значною мірою та війна розгорталася вздовж залізничних магістралей. Саме тоді величезні простори царської Росії, Донецький басейн в тому числі, перетворилися на арену наймасовішого в історії людства застосування панцерників. Костянтинівка 29 раз переходила від однієї сторони до іншої і часто саме прибуття бронепоїзду до станції призводило до підняття переможного прапору над майбутнім містом.
В місцевій краєзнавчій літературі залишилася лише одна дата: 13 січня 1919 року. Ось уривок з дослідження Б.Колєснікова 1923 року «Профессиональное движение и контр-революция» Державне видавництво України: «Трагічний епізод мав місце в Костянтинівці. Загін білогвардійців під прикриттям броньованого поїзда оточив пляшковий завод, зігнав робітників в одну купу і зажадав видачі робітників, що боролися раніше в Червоній армії, і «всіх більшовиків». Для підкріплення своєї вимоги було заявлено, що якщо робочі протягом 10 хвилин не видадуть «крамольників», то десятий за рахунком з них буде розстріляний. Робітники мовчали. Тому було відраховано 22 людини, ні до якої політики непричетних; вони були приставлені до стіни і по-звірячому розстріляні розривними кулями».
Розповідь в контексті наступу білих на Москву та подальших репресій проти меншовистських робітничих профспілок на контрольованій білими Україні. Радянський канон під умовною назвою «Як і що розповідати про історію 1917 – 1921 років» ще не вироблений, тому і такі суттєві відступи від совецького канону.
Автори не мають архівних документів, тому лише наголошують на існуванні інших версій цієї трагічної події в історії нашого міста. Зі складу розстріляних двоє вижили: Яків Невесов та Йосип Щербаков. З ранами у грудях вони пролежали до темряви, а потім переховувались на пляшковій колонці. Про «розривні кулі» радянські джерела вже нічого не пишуть. А от число розстріляних 22, а не 13. І тут є питання.
Один з розстріляних, 15-річний юнак Колесніков Марко Тимофійович (30.12.1904 – 13.01.1919), був похований не в загальній могилі. Родина поховала юнака окремо. На пам’ятнику був надпис: «Розстріляний білобандитами у числі 13-ти робітників Пляшкового заводу». У 1924 році на могилі був збудований новий пам’ятник з сірого каменю. До латунної дошки від родини була додана ще одна з надписом: «Тут похований робітник Костянтинівського пляшкового заводу Колесніков Марко Тимофійович, який був по-звірячому розстріляний білогвардійською бандою 13 січня 1919 року. На довгу і вічну пам'ять від Костянтинівського пляшкового заводу». Прах Колесникова був перепохований 25 квітня 1967 року на братську могилу до нового пам’ятника на площі перед заводом скловиробів ім. 13 розстріляних робітників. З чим пов’язане таке окреме поховання? Чи не пов’язане це з виконанням, чи не з виконанням православного обряду? Чи були інші причини?
Паралельно подіям в Костянтинівці розгортались події Громадянської війни у селищі Знам’янка біля Красноярську. В листопаді 1918 року в селищі створений Знам’янський підпільний комітет до складу якого увійшли костянтинівці А.Пасековський, А. Провознюк та Катерина Векшина. Що звертає увагу? В Сибіру більшовицькі підпільники готувалися до збройного повстання та організовували партизанські загони проти меншовистсько-есерівської влади. Робітники склозаводу сформували Знаменівський партизанський загін.
Влада в Сибірі була законною з лютого 1917, демократичною, ні про яку «всесвітню революцію» ця влада не мріяла. З буржуазією домовлялася, підтримкою переможців у першій світовій війні користувалася. Якби не більшовицькі повстання по всьому Сибіру, то, можливо, сил чехословацького корпусу на звільнення Росії від безбожної комуністичної влади і вистачило б. Правду чи неправду політичних сил в історії показує історична практика. Не за рік чи за десять, а за більші історичні відрізки часу.
СРСР повернувся до капіталізму. Правильність меншовицької критики більшовизму була підтверджена всією історичною практикою нащої історії 1917 – 1991 років.
Треба шукати архівні документи. Є в мене відчуття, що Василь Семенович Векшин залишився вірним меншовицькій догмі.
Король П.О. «Розстріл пляшковиків Білою Армією в К;остянтинівці, Донбас)
Росія могла у 1919 році покінчити з ленінським більшовицьким експериментом. Але покінчила лише у 1991. І не було б варварського придушення української національно-визвольної боротьби, не було б голодомору та геноциду українського народу, і жах 22 червня 1941 року з 43 мільйонами загиблих в подальшому не повторився б. Але історія не признає «сослагательного наклонения».
Колчаківська контррозвідка в Сибірі у Знаменці спрацювала добре. У більшовицьке підпілля селища була упроваджена агентура. Почалися арешти. У селі Орловка затримали нашого земляка Антона Провознюка. При затриманні він був поранений в живіт, тому його просто добивали: прив’язали до хвоста коня і ток таскали по селу, поки він не помер. Потім втопили в болоті.
Ввечері 8 жовтня 1919 року на склозавод прибув каральний загін Колчака. Від агентури карателі знали кого заарештовувати. Всього були затримані 14 підпільників. Серед них були і костянтинівці Антон Пасековський та Катерина Векшина. Молоду дівчину білогвардійці відпустили під чесне слово, з умовою, що вона прийде у білий штаб наступного дня.
Пам`ятник 13 розстріляним робітникам в Сибіру.
Чоловіків наступного дня піддали жорстоким тортурам. Після тортур їх виводили із зав’язаними за спиною руками до ями, рубали шашками та скидали вниз. Один з підпільників чудовим чином залишився живим. Хтось з палачів, з п’яних глаз, рубанув його тупою стороною шашки. Вночі ще зв’язаний Флоріан Гурський вибрався з ями. Цей момент і був відображений в монументі, що був поставлений на місці казні у 1967 році. Цікаво, що Гурський у 1967 році ще був живий. Він був присутнім на відкритті пам’ятника.
Є версії, як був розгромлений Знаменський партизанський загін. Версія совєцька відрізняється від того, що викладено у білогвардійських мемуарах.
У спогадах колчаківського офіцера А. Р. Єфімова "Ижевцы и воткинцы" написано про загиблих партизанах на станції Кача: "Вночі начальник Іжевської дивізії дав завдання Кінному полку, який був посилений іншими наявними пішими частинами дивізії, висунутися вранці на тракт і осідлати його, щоб загородити противнику дорогу на схід. Передбачалося, що червоні вже могли підійти по тракту в район на північ від станції Кача. (Саме там розташоване Знаменське – автори.) О 5 годині ранку б січня 1920 року Кінний полк їжевців почав збиратися до виступу, пробираючись через заставлену саньми вулицю. Багато обозів готувалися до подальшого руху на Красноярськ і запрягали коней.
Не встиг полк зібратися, як на захід від села затріщали рушничні постріли. Піднялася паніка. Ті, хто ночував в селі кинулися в безладді в бік Красноярська. Не встигали запрягти коней, квапилися, хвилювалися і кричали. Село швидко спорожніло. Хвиля панічно налаштованих людей втягнула у свій потік і тих, хто ще не зовсім втратив самовладання і здатність чинити опір. На місці залишилися генерал Молчанов зі своїм штабом і готувався до виступу Кінний полк. Генерал Молчанов взяв найближчий другий ескадрон і кинувся з ним на постріли.
Ворогом, що підняв паніку, виявилася купка з 20 осіб більшовиків, які врахували моральний стан втомлених і засмучених невдачами білих бійців і вирішили цим скористатися. Побачивши що на них мчать вершники, більшовики кинулися бігти, але їх наздогнали, оточили і знищили».
У травні 1920 було перепоховання загиблих та відкриття першого варіанту пам’ятника. Саме тоді селище Знам’янка отримало назву Пам’яті 13 Борців. Таку ж назву отримав місцевий склозавод. 13 вулиць селища отримали назви загиблих партизан та підпільників. Серед інших є там вулиці названі іменами наших земляків – Антона Пасековського та Антона Провознюка.
Чи не занадто багато цифри 13? І повний паралелізм часу, обрядності між Костянтинівкою та далеким селищем Пам’яті 13 Борців.
Число 12 у дохристиянську давнину вважалось повним, а наступне за ним число 13 апелювало до початку нового циклу. На символічному рівні це мало означати кінець циклу одного типу державності, та початок циклу державності нової.
На цю базу налагається символіка християнської тайної вечері. 12 апостолів, а 13 – це Іуда. Саме йому комуністи побудували пам’ятник в Москві у 1918 році.
Саме 13 числа місяця Нісана царський радник Гаман (Аман) викликав до себе писарів і суддів, щоб вони підготували звинувачення проти євреїв, які жили в Персії — їм загрожувало повне знищення (Книга Есфір 3: 12). 13 числа місяця Адара настав день єврейської відплати: Гаман з усіма своїми родичами був повішений. В 13-й главі Одкровення його автор оповідає про побачених двох звірів, які суть дві іпостасі Антихриста. Царя Агамемнона під час Троянської війни вбили саме в 13-й день місяця Гамелиона, і Клітемнестра оголосила цей день священним. Коли Філіп II Македонський наказав висікти з мармуру свою статую і поставити її поруч з 12 іншими статуями, що зображали головних грецьких богів, то на найближчому святі невідомо ким були вбиті його дочка Клеопатра і її чоловік Олександр з Епіру.
У християнстві під час вечірніх служб останнього тижня Великого Посту тринадцять свічок гасять одну за іншою, що символізує пітьму, яка запанувала на землі після смерті Христа.Число тринадцять вважається нещасливим, оскільки це число Іуди разом з Ісусом і апостолами. Крім того, це число шабашу відьом. В диявольських шабашах і оргіях завжди брали участь 12 чаклунок і 13-й Сатана. У церемоніях Чорної магії демонів викликають 13 розділів.
Ще й сьогодні в багатьох європейських готелях немає кімнат під номером "13". В Італії проводяться в різних лотереях не буває квитків з таким номером. У Парижі нумерація будинків пропускає цифру "13". До речі, у Франції прийнято, щоб за столом — якщо він загальний, — було саме 14 гостей. Моряки не виходять у море в 13-й день місяця.
Але не все так погано з символікою 13. Тринадцятим був король Артур, а мав 12 рицарів. Коли Мерлін — мудрець і чаклун з "Артурианского" циклу, покинув Землю і дістався до інших світів, то він узяв з собою 13 предметів, що мали власне магічне значення: кошик, котел, віз, шахи, келих, одяг, вуздечку, ніж, плащ, пір'я, піднос (для хліба), меч і брусок. 13 – символ не тільки смерті, але і народження.
Тож і Костянтинівка має містичне «місце народження» - стайню, яка була скроплена жертовною кров’ю 13 робітників.
І.Бредіхін, Д.Чістов
Далі буде.
