Ішов третій місяць карантину в Україні. Школи та вищі навчальні заклади перейшли на дистанційний режим роботи. Заради безпеки, щоби запобігти поширенню вірусу, який в буквальнім сенсі косить людей по всьому світі, було зачинено ринки, в магазинах та аптеках було запроваджено жорсткі правила відвідування - обмежена кількість, соціальна дистанція між людьми в черзі, спеціальні захисні екрани, посилена дезінфекція поверхонь.
Людям спочатку наполегливо радили, а потім поставили вимогу - носити маски. Не стільки навіть для того, щоби не заразитися, скільки для того, щоби не заразити інших, якщо раптом вірус уже потрапив до організму, але ще не встиг себе проявити. Однак самовпевненість кожного - це особиста проблема кожного.
І тут іще Усик розповідав, що єдиний вірус - то є гріх… Може й так. Але тоді зовсім інший. Який дійсно розповсюджується швидше за будь-який вірус, бо передається навіть не повітряно-крапельним, і який ми чомусь терпимо та сприймаємо як “должное”. Цей гріх - це безвідповідальність влади. Це самовпевненість людей, від рішень яких залежать життя інших, і які, замість відповідальності, почали відчувати себе всесильними, ніби їм усе тут дозволено. Дозволено вмикати й вимикати воду коли їм хочеться, не давши навіть жодних офіційних коментарів чи вибачень. Бо звісно. Чого ж перед холопами ще й звітувати? Потерплять. З усіх ЗМІ ми тільки й чуємо, як правильно й як довго треба мити руки, бажано гарячою водою...
— Шо-шо ви кажете? Карантин? Треба частіше і довше мити руки? Нє слишалі.
Тотальна безвідповідальність та байдужість. Хамство влади. До якого нас змушують звикати та з яким від нас вимагають рахуватися.
Коли мені було три рочки, я потрапила в інфекційну лікарню в Костянтинівці. В інфекційній лікарні не було води! Мама розповідала мені про це з таким жахом, тому що більше за сам факт відсутності води в інфекційній лікарні, лякає те, що люди до цього звикли. І саме тому вони вважають нормальним, що воду відключили й зараз - “нє прівикать”, - як то кажуть. Може наша міська влада вважає нормальним провадити перманентні ремонтні роботи з відключенням води по всьому місту в період карантину - тоді, коли людям треба частіше мити руки та взагалі посилено слідкувати за своїм здоров’ям; тоді, коли лікарні відмінили всі планові операції через санітарно-епідеміологічний стан у країні. Може для нашої влади й вірусу не існує? Може їх у цьому запевнили батюшки зі Святогірської Лаври, які на Великдень, попри всі заборони, зібрали в себе натовп та причащали людей і дітей маленьких, як і закликав московський Митрополит Павло? Це наша місцева влада хвора на вірус гріха. І гріх цей - безвідповідальність. Совісті в них немає. Ось чого.
Л.Ширкіна, студентка Києво-Могилянської академії (зараз дома в Костянтинівці на карантині)
