Він стільки років був поряд, що здавалося, шестидесятники — наші сучасники. Стільки людей знали його особисто, і зараз просто йде вал спогадів та співчуття. Журналісти "Провінції" теж неодноразово зустрічалися з Левком Григоровичем, — перш за все, на Олексиних читаннях.
Левко Григорович Лук’яненко
Останній раз ми його бачили в гостях у нашому краї — в Олександро-Калиновому. Тоді він відвідав музей “Довкілля”, а в сільській бібліотеці прочитав лекцію — як робити Україну українською:
“Кожен з нас повинен для себе вирішити — чи ти спадкоємець Байди Вишневецького, козаччини, гетьманщини, чи для тебе це байдуже, чи вважаєш себе спадкоємцем російських царів, начальника 3-го відділення жандармерії російської імперії Бенкендорфа... Голодомором, репресіями більшовики зробили все, щоб зламати селянство — хребет нації. З 20-го року вони підписували людей, щоб вони доносили один на одного... Ми сьогодні є жертви тієї чекістської діяльності, коли не довіряємо один одному. Це пояснює, чому ми зараз такі роз'єднані і чому в нас так багато суперечок. Це хвороба нашого минулого стану. Думаю, ви робите дуже добру справу... Треба, щоб люди займалися відродженням традицій. Щоб не тільки веселилися з пляшкою горілки, але як колись – пили менше, а було багато змагань молоді... Повернути ті добрі часи, коли ми довіряли один одному”.
Але ми хочемо надати слово патріарху Незалежності, патріарху визвольного руху Костянтинівки, ветерану ВО «Свобода» — Ігорю Резенко, який з травня 2014 року продовжує боротьбу, яку починав ще з кінця 80-х:
"Важко повірити в те, що сталося. Ніби то вчора з ним спілкувався, але ж, все…
Сказати, що він був Людиною з великої літери – це нічого не сказати. Про нього говорять – Людина-епоха. Епоха терору, епоха боротьби за Україну, епоха розбудови і так далі. Але ж це людина, яка за любов до України була засуджена до розстрілу, а потім 27 років сиділа по таборах. І не зачерствіла, а залишилась душевною та привітною. З ним спілкуватися було дуже приємно. В нього завжди знаходилися теплі слова будь для кого. І не важливо які у людини політичні пристрасті.
І все ж таки дуже жаль, що такі люди нас залишають, а нашому суспільству дуже далеко до таких постатей, як Левко Григорович. Але ж я сподіваюсь, що суспільство все ж таки повинно змінитися на краще і ми станемо гідними нащадками тих, хто виборював нашу Незалежність. Серед яких був Левко Григорович Лук'яненко".
Редакція "Провінції"
