MostFest: післямова

Опубликовано admin - Jul 13
Printer Friendly, PDF & Email

Тиждень минув після проведення, на наш погляд, одного з найкрутіших заходів Сходу України у червні – The Most Fest. Але нас не залишає відчуття якоїсь недомовленості. Недостатньо людей його відвідали, а ті, що були, майже не зрозуміли – що ж воно таке. Тому ми пішли найпростішим шляхом – надали слово одному з головних організаторів цього дійства Наталці Сосницькій.

– Щоб Ви хотіли сказати після закінчення фестивалю нашим землякам?

– Перш за все, хотілося б, щоб наші наміри з приводу Промзони не зупинялися на проведенні якоїсь просто розважально-музичної події. Нам цікаво, щоб Промзона розвивалася та жила. І не конкретно саме локація фестивалю, а взагалі промислова зона міста. Ми розуміємо, що ця робота важка і ми зустрінемося з великими проблемами. Навіть в дослідженні цієї місцевості. В цьому напрямку нам гранично важливо знайти комунікацію з керівництвом міста, людьми-власниками цих земель. Для того, щоб ми об’єдналися та розробили Стратегію розвитку цієї території, щоб, можливо, вже в найближчі роки Промзона стала повноцінною частиною нашого міста. Просто хочеться, щоб, коли їдеш туди на таксі, не питали: «Зачем вы едете на эту свалку?». А питали: «Що там ще відбувається і коли можна приходити?». Розумію, що треба ще багато працювати з мешканцями нашого міста в цьому напрямку.

А костянтинівцям я б хотіла сказати, що в нас з вами  забагато ностальгії за минулим. Давайте цю енергію ностальгії спрямуємо на щось ефективніше. Помрійте з нами. Критично сприймайте історичне надбання нашого міста. Давайте переосмислимо це разом, що ми й робимо вже на третьому фестивалі.

– Але ви інші. Ви зробили щось незрозуміле для багатьох. Якісь гамаки, якийсь рейв, якісь промови про насичення простору. Ви, начебто, обрані.

– Ми це розуміємо, і багато кого це навіть ображає. Але ми діємо з тих міркувань, що якщо наша команда десь була, щось бачила, то потрібно намагатися це привносити в наше середовище. Щоб люди, які це вперше побачили, далі адекватніше реагували. Нічого, покроково йде робота з людьми. Ось минулого разу у нас вкрали 13 стільців, цього разу 2 – вже прогрес! Але генератор сперли (сміється – ред.). П’ять гамаків просто зрізали. Ну що ж – бажаємо гамакам удачі!        

– Наталка – звідки розуміння, чого ви хочете? Ви багато подібних заходів відвідували?

– В принципі, мій фестивальний досвід невеликий. Я багато за чим спостерігаю. Подобається  Бьорнінгмен, Коачелла в Штатах, люблю Гластонбері в Британії. Слухаємо в «Друзях» по Бі-бі-сі. В дитинстві 10 років поспіль мої батьки возили мене на «Країну мрій», що проходив на Співочому полі у Києві. Вони хотіли подібне робити тут. Тато пробував, зробив культурологічну спілку. Тепер говорить, що мені вдалося зробити те, що не вдалося йому. В якийсь момент я зрозуміла, що не можна просто щось взяти і перенести до нас. Наприклад, величезний фестиваль «Brave! Factory Festival» в Києві, який проходить на території діючої фабрики, куди найдешевші квитки стоять 2 тисячі гривень. Ми його хочемо в цьому році з командою відвідати, досвіду набратися. Але у нас місія інша - більш серйозна. Там роблять щось схоже на класичні “тусівки” на заводах в Європі. Естетика чисто індустріальна. Там, на відміну від нашого Фесту, немає поєднання руїн з природою. Багато людей з нашої команди були на різних подібних заходах в різних  країнах. Для нашого МостФесту важливе значення має потужна робота наших архітекторів Костянтина Кучабського і Романа Саха з київської студії Формографія. Я вважаю їх геніями в професії. В цьому році вони багато зусиль витратили, щоб наш фестиваль був ближче до природи, став більш екологічним.

– В чому це виражається?

– Ми не використовували жодного банера зі штучних матеріалів, щоб сидіти глядачам - ми у Вилково замовили очеретяні мати, старалися, щоб не було автівок (хоча багато просилося продавців), взагалі бензину – використовували електрику. Природу взагалі не чіпали. Більше 10 Камазів сміття вивезли. До речі, хочу зазначити, що після фестивальних днів – ми за 10 хвилин сміття прибирали. Були здивовані. Спрацювала атмосфера чистоти та смітники.

– Як важко отримати не все це гроші?

– Звичайно, будь який проект – довгий і складний процес. Щоб отримати грант, написати, захистити проект, іноді треба 1,5-2 роки. Грантодавцям важливо, щоб ми робили щось значуще в довгостроковому вимірі. Наш проект передбачає велику підготовчу роботу з містом. Тому що гостей багато, а ось місцевих менше, ніж нам хотілося б.

– Але цього разу місцеві знали всі. Рекламна кампанія була потужна.

– Але ж яка про фестиваль слава? Кого не було – що завгодно говорять. Тому, щоб наступного разу це змінити нам треба рік до фестивалю працювати. Тобто проводити дослідження, комунікації з місцевими жителями, владою. Це ми розпишемо у проектній заявці та подамо на розгляд. Якщо донор погоджується з нашими пропозиціями, починаємо робити правки. Далі наступає етап затвердження. Тому це складний і довгий процес. Після угоди з донором починаємо роботу. Захистивши перед донором результати підготовчої роботи переходимо до підготовки фестивалю (декілька місяців). Тому це дуже не просто. І за кожну копійку ми звітуємо. Працюємо тільки офіційно. Щоб розуміли – ми затверджували екологічну форму і дозвіл на будівництво конструкцій сценічного рештування більше місяця з Вашингтоном. Бо треба було довести донорам, навіщо будувати конструкції і в закинутому місці проводити заходи. Ночами наші грантові менеджери по телефону захищали наш фестиваль. Ми їм дуже вдячні за цю титанічну роботу. Але далі чекаємо більш важкі виклики. Мене турбує, що прийду у міськраду, з мене посміються.

– Чому?

– Тому що, як говорила наша урбанкуратор Анастасія Пономарьова, влада розглядає цю територію, як земельний ресурс. В них немає тих сенсів, які в це вкладаємо ми. І наша головна задача зараз їм це довести. Тому що, на наш погляд, від цього залежить взагалі життя в Костянтинівці. І, насправді, в Україні досі не існує справжніх прикладів ревіталізації. І у  нашого міста є великий шанс стати першим таким проектом. Не просто – ось руїни заводу і створимо тут культурний центр. Мені б хотілося б, щоб ми знайшли свій унікальний шлях. Хто знає, може там треба робити природній парк. Але там стільки треба прибирати…

Постійно діюче щось робити – завдання. А ось, те, що тут треба раз на рік робити МостФест – вже знайдено!
Так. Я сприймаю фестиваль, як відправну точку для вирішення питання цієї території. Можливо, ми після ретельного річного дослідження знайдемо іншу локацію для фестивалю – промзона вона велика.

– Тобто ви хочете зробити там щось стаціонарне?

– Так. Тому що у головних донорів USAID це довгострокова програма. Це великі кошти і одноразово це немає сенсу. В мріях нашого донора і наших зробити цей фестиваль візитівкою всього регіону. Щоб люди з Торецька, Добропілля, Покровська, місць де щось працює, що завтра зникне, чи вже зникло, приїхали і могли надихнутися. Ми можемо стати пілотним проектом розвитку: «Що робити мономістам після того, як промисловість зникне». Це круто! А ось, наприклад, наша менеджерка Ірина Новікова каже, що хоче  зробити тут щось на кшталт фесту «Бандерштадт» на Волині.

А чому б і ні? Територія не проста, але ми можемо:

1. Розвивати цю територію і зробити її більш безпечною, чистою, освітленою.

2. Це дасть розвиток громаді. Буде поповнювати бюджет. Ми працювали офіційно з усіма готелями, закладами харчування, навіть квартири знімали по безготівковому розрахунку. Цю плюс. Але для цього треба розумітися. І мені здається, що це складний момент. Я поки що не розумію, чого хоче нова влада. Невже, якщо МостФест стане головним фестивалем регіону – це для Костянтинівки не круто!?

– Ясна річ, що ви отримали від цього кайф. Але люди питають – що матеріально отримали організатори?

– Звичайно по проекту у директорки, заступника, менеджера фестивалю є зарплатня, бо ми декілька місяців присвятили тільки цьому. Це відкрита інформація. В середньому це 10 тисяч гривень, враховуючи податки (це також наш вклад в бюджет громади!).

– Я бачив, що приходили серйозні дяді. Може місцевий бізнес таки долучиться?

– Так, ми теж їх бачили. Цікаво, що здебільшого це були батьки дітей, які чи волонтерили, чи були відвідувачами. Це також спосіб комунікації. Вони прийшли і були в шоці – бо не очікували таке побачити. І позитивні відгуки у соцмережах писали.

– Ви відслідковуєте реакцію в них та взагалі?

– Звичайно. Ми цього року були дуже приємно здивовані великою кількістю хороших відгуків. Особливо від тих, хто приїхав звідкись, і від місцевих (хотілося б, щоб більше). Ми сміялися – до фестивалю було «да там одна свалка, туалетов нет, бомжатник». А потім коли почали анонсувати зірок – «та кто прийдет на етот ваш украинский язик, непонятних исполнителей…». Але хто з них прийшов і побачив сотні танцюючих людей, далі писав – «Молодці, але треба російських звезд!». Люди, особливо молодь, не відразу відчуває, що це цінність, але потім розуміє, що може побачити щось неймовірне не в екрані телефона.

– Що нам чекати від вашої команди?

– Точно не можу сказати, що буде на наступному фестивалі, бо це залежить від того, як ми попрацюємо рік до нього. Але те, що точно повториться відкриття цього року – МАЛА СЦЕНА. Там виступали молоді виконавці та, навіть, військовий оркестр штурмової бригади «Едельвейс». Навіть у наших американських донорів, які бачили військових музикантів, був фурор! Взагалі приємно було, що до нас захотіло приїхати більше 50 гуртів! Важко було робити відбір. Невже ми вже такий відомий фестиваль!? Думаємо, що треба зробити ще одну додаткову сцену. Повторимо кінотеатр. Це окремий світ. Фільми та театральні вистави були доволі потужні. Краматорська театральна студія гарно відпрацювала і спільнота акторів була дуже дивна. Вони додали свого шарму фестивалю. Ми подумаємо як ще працювати по іншому з архітектурними об’єктами. Обов'язково будемо допрацьовувати інтелектуальну частину фестивалю. Може, зробимо для людей з інших міст не просто лекторій – а навчальний день. Але музика та мистецтво залишаться невід’ємною частиною. Це приваблює і задає атмосфери людям, які приходять в промзону, щоби змінити про неї думку.

На цьому тижні ми робимо прес-конференцію в Краматорську в АКМЦ, слухайте, задавайте питання.

Спілкувався В.Березін.