У 1895 виходить книга «Вся Росія» з нарисом про вітчизняне скляне виробництво: «Клас майстрів-видувальників скла вже з давніх пір цілком сформувався в Росії, між ними тут є, як і в інших країнах, чудові артисти своєї справи». В літературі існують різні погляди на професійні якості російської робочої сили. Поруч з вище наданим у тогочасній російській літературі зустрічаються і протилежні погляди, які ставлять російського робітника нижче бельгійця. Що будували європейці у Костянтинівці у 1895-1917 роках? «Десяту провінцію Бельгії», як вважав інженер Де Бер, яка по завершенню будівництва нічим не буде відрізнятися від рідного Шарлеруа. Чи «Біле Конго» з рабами-пролетарями, як досі вважають місцеві «ватники», та пенсійного віку комуністи?
В 1908 році у Бельгії виходить черговий огляд скляного світового ринку. У Шарлеруа, центрі бельгійської скляної промисловості чергова криза, половина пічок скловаріння простоюють. Пожвавлення ринку в Північній Америці, ситуація в Австралії, і раптом – Сантуринівка (Росія). «Робітники скляної промисловості з Шарлеруа повертаються на Сантуринівські заводи». Україна (Південна Росія) була невід’ємною часткою світового ринку. Робоча сила вільно перетикала з Шарлеруа до Сантуринівки і назад.
Попробуємо порівняти робітника бельгійського з робітником південно-руським. Хоча порівняння буде умовним, нагадаю, працювали хоч і поруч, але зайвий раз пересікатися не хотіли. Обідня перерва: діти понесли на завод їжу, бельгійські – своїм батькам, а місцеві, переважно руські діти ідуть до своїх.
А от вже газету читати будуть окремо. Спочатку, правда, було не до газети. «Ми тут як у пустелі», - пише додому Луї Де Бер. Про початок іспано-американської війни він узнає з запізненням у кілька місяців. Коли поступово життя бельгійської колонії налагоджується, то дехто з бельгійців починає виписувати газету «Сharlesroi». Приходила вона у поштові дні разом з листами; у ці вечори, біля ганку поштового будинку збираються депутати від усього бельгійського населення. Утворюється ціле збіговисько, рід клубу. Натовп галасує біля пошти, гуляють, сваряться, розмовляють. А в листах з дому так мало різниці від російських сільських: «і ще вклоняємося люб’язному кумові нашому», – всі вони пишуть за шаблоном, з виразами в неприродних пихатих словах поваги і відданості, з перебиранням всіх родичів і т. п. Коли відкрилася бельгійська бібліотека, то робітниче зібрання переміщується туди.
В Росії бельгійці опинилися по-за політикою. Щось про російські політичні партії вони знають, навіть в їх сім’ях йдуть розмови про російську політику, але куди краще бельгійці розбираються у своїх справах, у європейській політиці. З російськими робітниками бельгійські не спілкуються. Навіть валлонська дитина знає, що є католики і є соціалісти. Курйозно чути в устах хлопчиська: «я не вчуся Законові Божому, тому що мій батько соціаліст». Але про це з росіянами краще не розмовляти. Але треба зазначити, що погляди більшості бельгійців більш ніж помірні.
Чималу підтримку саме таким поглядам надає читання ліберального органу «Charlesroi». Тут, поряд зі всякого роду газетними веселощами і інсинуаціями за адресою клерикалів, ведеться невпинна проповідь про шкоду страйків для самих же робітників і принади спокою мирного житія в покорі патронів і шанування влади можновладців.
Російський же робітник набагато більш політизований за бельгійця. З 1903 року він створює підпільні групи РСДРП, він читає підпільну ліву пресу. Часто страйкує. Але спільних виступів пролетарів не було у Костянтинівці жодного разу. А як же ота партійна мантра про «пролетарський інтернаціоналізми»? Реальне життя внесло свої корективи. Бельгійці, які приїхали працювати у Російську Імперію спочатку, у перші роки намагалися спілкуватися з місцевими робітниками та підприємцями. Відносини між ними ще цілком нормальні, ні про яку ворожнечу не може іти мови. Бельгійці висловлюються не у парламентських висловах про особу Государя, а місцеві «проявляють пильність». «Сигналізують». «Стучать». Іноземців, які звикли вільно розмовляти про політику висилають із країни. Бельгійська колонія маленька, але новини розходяться стрімко. Ну, як бельгійці стануть відноситися до місцевих, які одразу після відвертої розмови на робочому місці, йдуть до поліції і там закладають колег по спільній праці. Яка там пролетарська солідарність! Замість дружби та класової солідарності росте стіна непорозуміння, яка переходить у ненависть. Про це ми писали в статті «Про свободу та рабство» («Провінція», №9 від 01.03.2017 р.).
Сталося так, що у 1895 – 1917 році на прикладі Костянтинівки ми можемо показати, як Европа, насамперед Бельгія, намагалася створити на Донбасі «десяту провінцію Бельгії». Це знаходило відгук у частини місцевого суспільства. Не тільки у європеїзованих представників еліти, таких, як бухгалтер Асмус (батько відомого радянського російсько-українського філософа, працівник одного з бельгійських заводів). У Костянтинівці, і загалом на Донбасі, у робітничому русі домінував меншовизм, тотожній з західноєвропейською демократією, а не ленінсько-більшовицький варіант марксизму, який, на жаль і переміг у 1917-1921 роках, і який побудував тоталітарний концтабір.
До речі, роки життя «першопрохідця» будівництва індустріальної Костянтинівки Луї Де Бера – 1866-1917. Загинув Луї Де Бер від більшовицьких катувань у 1917. Його катували, вирвали очі, єдине, що це, можливо, було не у Костянтинівці. А у Костянтинівці 11 лютого 1899 року (інше джерело наводить 1898) народився Шарль Луї Фердинанд Риттер де Бер, син Луї (1898-1957). В російській гвардії, куди він записався добровольцем, пройшов Велику війну (першу світову) 1914 – 1918 років. Він бере участь у громадянській війні на боці білих і по закінчені її повертається додому в Бельгію. Крім Шарля Де Бера у Костянтинівці народився ще один непересічний бельгієць.
Влітку 1896 року на будівництво заводів приїжджає молодий Ламберт. Фернан (1871 – 1923), син Луї Ламберта (1842 – 1921). Луї Ламберт заснував Verreries des Hamendes, що стало однією з провідних скляних компаній Шарлеруа напередодні Першої світової війни. Будучи важливою фігурою в індустріальному світі регіону, він також бере участь в хвилі інвестицій в Росію, яка охоплює бельгійський бізнес в кінці ХІХ століття. У співпраці зі Verreries des Hamendes, він створив у 1895 році Акціонерне Товариство Донецьких скляних заводів в Сантуринівці, в якому його син Фернан у 1896 році стає генеральним менеджером у Костянтинівці. У 1899 році Луї Ламбер став президентом Компанії Дзеркальні заводи на півдні Росії створеної у Сантуринівці. Кар’єра Фернана Ламбера в Росії була перервана революцією 1917 року. Повернувшись до Бельгії, він приймає на себе керівництво сімейним скловиробництвом. 30 квітня 1921, у співпраці з батьком і групою майстрів скляного виробництва Шарлеруа, Фернан Ламбер бере участь у створенні в Брюсселі Міжнародної компанії механічної обробки скла Libbey-Owens (Mécaniver), з метою розвивати використання американського процесу механічного розтягування листового скла в Європі. Ця компанія безпосередньо конкурує з процесом, розробленим майстром зі скловиробництва каролінгом (каролінг – вірнопідданий короля Бельгії) Емілем Фурко. ЇЇ основні акціонери – фінансові установи, такі як Societe Generale de Belgique, Банк Брюсселя і Товариство взаємного кредиту Solvay.
Шарль Луї Фердинанд Риттер де Бер (1898-1957). Випускник полку уланів імператорської гвардії Його Величності Миколи II (у війні 1914-1918 рр.)
Після передчасної смерті Фернана Ламберта в 1923 році, його син Серж, який вивчав фах інженера-металурга на Політехнічному факультеті Монса, бере на себе керівництво сімейними підприємствами. Для нас важливо, що цей видатний представник бельгійського бізнесу ХХ сторіччя був народжений у 1900 році у Костянтинівці. Серж Ламберт отримує у 1924 році диплом інженера, а в 1925 році одружується на Ghislaine Loontjens, дочці Jules Loontjens, власника текстильної компанії у Рузеларе. Від цього шлюбу народжується дочка.
З самого початку своєї кар’єри, Серж Ламбер виявляє себе в якості одного з провідних гравців у модернізації і концентрації скляної промисловості Бельгії. Став генеральним менеджером Verreries des Hamendes він у співпраці зі своїм братом Віталієм, проводить перетворення в механічній обробці виробів зі скла Verreries des Антверпен, заснованої на початку століття його сім’єю в Merxem, щоб уникнути монополії робітничої профспілки Нова Спілка Склярів. Спираючись на колишні відносини його сім’ї з Societe Generale (провідна французька фінансова група), він отримує допомогу від банку, який бере активну участь у модернізації галузі.
Бельгійські технології скловиробництва 1920-х років, які не потрапили до СРСР.
Другий виробник в басейні Шарлеруа з виробничою потужністю 5 мільйонів квадратних метрів скла, зі штатом 1.400 робітників, його компанія стала найпотужнішою в кінці двадцятих років. Протягом декількох років механізації за підтримки великих банків відкидаеться традиційне виробництво скла, в той час як злиття компаній триває. Завдяки його виробничому досвіду, таланту ведення переговорів і почуттю товариськості, Серж Ламбер став ініціатором модернізації бельгійської скляної галузі. Реструктуризація фінансової галузі привела до створення в 1930 році Союзу бельгійського механічного скловиробництва (Univerbel), яка включає в себе 14 компаній, 18 заводів, 20 печей і 200 машин протягування. У наступному році Mecaniver і три виробника скла зливаються в Glaver.
З моменту заснування Univerbel, коли Societe Generale став найбільшим її акціонером, Серж Ламбер займає дві посади адміністратора, менеджера, а потім директора-розпорядника (1938-1950). Він бере участь у закритті менш прибуткових заводів басейну Шарлеруа і переміщує виробництво на північ країни, наближуючи їх до родовищ сировини і палива, і особливо до портів.
У 1944 році в ході реорганізації керівництва Societe Generale після вбивства d’Alexandre Galopin, нова посада директора була запропонована Сержу Ламберу. Завдяки його впливу в скляній галузі, він продовжує свою політику концентрації. У 1961 році він об’єднує Univerbel, президентом і уповноваженим адміністратором якого він став у 1951 році, і компанію Glaver в новий бізнес, Glaverbel, який концентрує в той час 90% виробництва продукції бельгійського скла.
Обов’язки Сержа Ламбера в рамках Societe Generale поступово поширюються на інші галузі. Коли Серж Ламбер став головою комітету у справах Паперової промисловості Бельгії (1947-1971) і хімічної групи компаній, що включає вуглехімічну компанію і об’єднання заводів вибухових речовин Бельгії (1950-1970) він також розгортає свій промисловий досвід в пошуках інноваційних процесів і продуктів.
На піку своєї кар’єри, він був провідним менеджером Societe Generale, особисто мав понад сорок керівних посад в різних компаніях. Людина землі, захоплений стратегією та менеджментом, Серж Ламбер відмовляється стати наступником губернатора Paul Gillet, термін повноважень якого закінчується в 1961 році, в той час, як Societe Generale доводиться стикатися з потрясіннями після проголошення незалежності Конго. Це є причиною, по якій третю посаду віце-губернатора, за його наміром, він буде займати до виходу на пенсію в 1970 році.
Практикуючий католик з ліберальними поглядами, Серж Ламберт від’єднується від Церкви П’ятидесятників. Страждаючи від раку підшлункової залози, він помер у віці сімдесяти одного року. Досить рідкісна для того часу релігійна церемонія на його похоронах супроводжувалася його спалюванням.
І.Бредіхін, Д.Чістов
Частина третя. Далі буде.
