Головного повідомлення твору в дитинстві я осягнути не міг, тоді для мене це було просто захопливою пригодою. Але ж в книзі йдеться про те, як людина за 28 (чи скільки) довбаних років на безлюдному острові залишилася не лише людиною, але й цивілізатором, і до того ж, здається, упоротим пуританином. Робінзон не лише не деградував соціально, а навпаки укріпився у своїх людських якостях.
Як же так сталося? Здається, що дуже просто. Насправді він не був на тому острові геть один. Поряд з ним постійно була присутня неймовірно могутня культура, в усій її так би мовити моральній міці, експансивна культура до якої він належав саме як британець.
Завантажена в його голову комплексно як програма. Увесь тогочасний освітній, етичний та релігійний багаж перетворив його з нещасної і самотньої людини на амбасадора цивілізації посеред океану, без жодної надії на порятунок.
Яким насиченим внутрішнім життям він живе, який величезний запас ментального пального у його голові, як уперто він не лише виживає, але й організовує час і простір.
Це той далекий уже ідеал 17-19 століть останню дозу якого отримало останнє ж покоління, що зростало на класичній європейській та американській пригодницькій літературі (Дефо, Дойль, Купер, Верн і так далі). Здається, останні діти які ще трохи марили "Загубленим світом" жили на початку 80х років минулого століття.
Потім почалися Трансформери.
А врешті ж книга про те, що самотня людина (яка тим не менш перебуває в культурі) - вона ніби не така вже й самотня. Культура тут виступає як жива сутність, як конкретна особистість, навіть особа, лічность коротше кажучи, з якою можна постійно спілкуватися. І чим складнішою вона є (культура) - тим меншою є ця самотність. І щойно прослухав фрагмент, як Крузо тримтить над книжками які йому вдалося переправити з корабля. Дуже драматично і так зворушливо написано!
Іван Семесюк — митець, музикант, письменник.
