Саме сором душив мене, не дав продихнути, застилав очі, зупиняв моє серце. Таке потужне відчуття накрило мене в Кінозалі Дніпровського музею АТО. Так, в Дніпрі! Ні в Краматорську - де ми вперше почули про «парєбрік», а тепер знаходиться керівництво Донецької ОВЦА, ні в Маріуполі - де загроза з моря врешті призвела до воєнного стану на п’ятому році війни, ні в Слов’янську - звідки ми взнали про підвали Гіркіна, ні в Бахмуті та Костянтинівці - де щодня тисячі «пенсійних туристів», ВПО, громадян України з окупованих територій в’їжджають в перше місто, підконтрольне Україні, я не зустрічала бодай хоч трохи подібного музею.
Так, кімнати АТО є скрізь - в краєзнавчих музеях міст, сіл, в школах, де вчилися місцеві добровольці, українські вояки. Проте музей «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО» (будівля Діорами «Битва за Дніпро» пр. Дмитра Яворницького, 16) - така повна назва закладу, що дійсно належним чином віддав шану своїм синам, віддавшим життя за Незалежність, волонтерам, котрі реально власноруч відродили нашу армію, патріотам Січеславщини, котрі п’ятий рік не піддаються втомі від війни, продовжують наближати Перемогу.
Величезна експозиція розташована на кількох майданчиках. Бойова техніка, різноманітна зброя, волонтерські бляхи, вказівники міст і сіл, що вдалось і не вдалося звільнити, на площі перед музеєм. Фото, власні речі героїв, нагороди загиблих, передані рідними, експозиція операційної лікарні ім. Мечникова, малюнки дітей, фенічки, обереги, зроблені знайомими і не знайомими майстринями. Загалом все, що потрапило на фронт, просякло кров’ю і потом вояків, набралося духу незламності і тепер повернулося, аби нагадувати, що «Фронт починається саме тут, у Дніпрі» - як сказав герой фільму, представленого в кінозалі музею, де екраном постають всі чотири стіни залу і забезпечують ефект присутності серед події. Сучасні технології в музейній справі вже не новина, проте їх ефекти справляють враження. Можливо саме такі ефекти треба використовувати аби достукатися до мешканців звільнених територій, проте не звільнених мізків.
В музеї постійно проходять заходи, що дозволяють ближче доторкнутися до подій на Сході. Так, нещодавно проходили презентація книги «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» та фільму «Луганський форпост» (https://www.facebook.com/events/174702013415216/). Акція «Загартовані долі» присвячена родинній пам’яті бійців сучасної російсько-української війни, де українські захисники розказували про своїх дідів та прадідів, які зазнали терору штучним голодом 1932-1933 р.р., та постраждали від репресій (https://www.facebook.com/events/1090742124439562/22).
Ось таке враження про музей залишила на сторінці у Fb молода дівчина, мешканка Дніпра: «Вперше за 5 років у Дніпрі побачила туристичну групу на екскурсії. Вона складалася з літніх людей. Таких груп я бачила багато в інших містах і країнах, навіть в Ісфахані, а тут - вперше. Я зраділа, підійшла до жіночки однієї, а вона з Англії. Побалакали з нею - група складалася з американців, англічан та інших європейців, були навіть японці. Це в них тур Україною: Київ-Одеса-Дніпро. Каже: "Я знаю, що сюди в Дніпро приїздить дуже мало туристів, та в багатьох з нашої групи родичі та пращури з України, тому ми приїхали в Україну, в мене зі Львова походять родичі."
Наразі це не вперше Дніпро вразив своїм невдаваним патріотизмом. Чи не найперші добровольчі бойові батальйони були сформовані саме тут, потужний волонтерський рух так само було започатковано в Дніпрі. Окремого низького укліну заслуговує медична служба, військовий шпиталь, лікарня Мечникова, авіаційний медичний загін, золоті руки хірургів, котрі щодня витягають з того світу захисників Україні, постраждалих дітей тощо. Сквер Героїв, що біля ОДА, не менш вражаюче місто пошани Героям, віддавшим життя за Україну.
Отже, якщо сором то є відчуття, що збереже людство, то Донеччина ще не скоро буде врятована. Бо люди, що привели війну в наш дім, того сорому не відчули і спокуту не пройшли… Ми ще чекаємо своєї «Тюрми на Лонського» в підвалі СБУ Слов’янська, Музею україно-російської війни (не за паребреком), музею Кіборгів у Костянтинівці, проспекту Героїв в Бахмуті (шлях на Дебальцеве).
Г.Олійникова, ВО "МАМА-86".
