Дорожні нотатки з війни в Донбасі

Опубликовано admin - Jan 03

15 грудня. Особистості. Герої. Мужчини, які прийняли рішення пройти ці випробування, - вони всі різні, в кожного своя історія, різні по віку. В чомусь вони змагаються один з одним, в чомусь завжди погоджуються один з одним. Тихе, не публічне чоловіче братство. Колись кожний з них по - різному заробляв на життя - хтось мав свою справу і був успішним підприємцем, хтось мав хороше робоче місце, хтось крутився на телебаченні і в шоу-бізнесі, хтось вирощував свиней на продаж, хтось був вчителем, хтось посередником, хтось строковиком на непоганому місці, з якого не переводять навіть під час війни, а йому закортіло в аеропорт. Ось такі вони, українські бійці ... Сьогодні на Хитрому ринку в Костянтинівці перемовилися з вояком - киянином кількома словами і на завершення його прості слова, які обнадіюють більше ніж публічні промови Президента : "Не переживайте, в нас звичайно є втрати, але ми нашу землю нікому не віддамо... Це ж наша Батьківщина..." Ось так просто і надійно, з вірою в свої сили і в свою рацію... І зупинка гумконвоя є першим дзвіночком для всіх - і для тих, для кого ця війна гра, і для тих, хто вірить в свої сили...

17 грудня. Ще одне місто цього збуреного краю – Красноармійськ . Бачила тільки околицю – була зустріч на телеканалі Капрі. Розмова з директором Віктором Прилєпським вийшла розлогою, змістовною, торкалася багатьох проблем. В першу чергу з покриттям даного регіону мовленням українськими каналами, невпевненими намаганнями відповідальних осіб переломити цю ситуацію при реальних технічних можливостях. Приводом чи підсумком стало моє інтерв’ю на телебаченні .

18 грудня. Настільки багато вражень від цього краю, овіяного кримінальними легендами, що навіть не знаєш, як поскладати всі враження. Головне захоплення - захоплення людьми, які тримають тут лінію оборони. Тут вони знають ціну кожному вчинку, кожному слову, ціну зради...

Розлога незвичайна природа. Я нарешті побачила балки, про які так часто згадується в українській літературі.

Ходиш серед титанів духа і розумієш глибину їх чину. Євген Шаповалов, який опікується Товариством Олекси Тихого, так мріє побачити розбудженою громаду свого міста Олексієво -Дружківка, особливо після того, як було зруйновано пам’ятник Олексі Тихому в подвір’ї школи де викладав правозахисник. В Дружківці - «Дружківський історико-художній музей» зустрічає чудовим барельєфом Лесі Українки, мармуровими сходами, піднімаєшся ними, заходиш до зали і тут експонати переносять тебе в різні часи цього ошатного міста. Приємно, що постаті Олекси Тихого присвячена досить велика експозиція. Зерно любові до своєї землі і свого слова він кинув в родючий грунт - такі самі сильні, особливі, непереможні є і наші сучасники цьому краї.

Достатньо згадати їх імена - Олександр Статива, який врятував життя нашим військовим, вивів їх із засідки, коли вони мали відбити телевежу в районі Новодмитрівки, Ярослав Маланчук, який перебував в полоні, очолював місцеву Свободу, свободівець Артем Попик, який також перебував в полоні, підпалена редакція газети «Провінція», вимушені емігранти Володимир Березін - кореспондент, Євген Шаповалов - підприємець, Ігор Бредіхін - викладач КПЛ, Олександр Меланченко - лікар, підприємець, громадський діяч, ті хто пережив окупацію і на кого полювали - Микола Сєров – голова костянтинівської «Просвіти».

Окремо хочеться сказати про Олександра Стативу - це героїчний чоловік, батько трьох чудових дітей, надійний тил якого - чудова дружина Людмила. Після допомоги нашим воякам Олександр був змушений переховуватися, пережити тривогу за родину, обшуки, щоденні погрози дочці в школі тривають і досі. Сусідка має завдання писати мало не щоденні скарги, міліція - постійно турбувати цих достойних громадян. Ось такі вони нащадки Олекси Тихого, Василя Стуса....

18 грудня - 22.00. В зв’язку із загибеллю воїнів батальйону “Айдар” Оврашко Сергія та Григолашвілі Олександра…

Погані сьогодні звістки перед Миколаєм – дуже погані звістки. Знов над хлопцями відкрилося небо, знов пролилася українська кров. А так хотілося простих речей - щоб наші хлопці потішилися дрібничкам, які ми їм приготували. Так хочеться сказати їм, що все буде добре. Просто так сказати, з вірою в це. Але не буде, хлопці... Ви повинні перемогти - тоді буде добре... Ви повинні перемогти всупереч обставинам, часом командирам, часом своїм поганим звичкам, підлості ворогів, підступним політикам... Хлопці, мусите перемогти - бо в нас усіх просто немає вибору...

19 грудня. Святий Миколай пройшов по Україні, заглянув в кожну хату і добрався до Донбасу, постукав в кожне серце надією на щось особисте і спільне…

Лист Миколаю від дівчинки з Костянтинівки

І в Костянтинівці в кожній школі пройшли ранки, дітки чекали Святого Миколая і дочекалися. В Центрі дитячої творчості було гамірно. Чортики бешкетували, діти хвилювалися, як і вчителі… Але все пройшло чудово… І ми , як Галицька «Просвіта» і львів’яни, спільно з греко-католицькою громадою Костянтинівки доклали до пакуночків трохи солодощів, листи від дітей з Львівщини та журнали «Ангелятко»…

Ну, а ввечері ми пішли до своїх. Коли заходиш туди, - відчувається, що це справжня армія: хлопці підтягнуті, все на своїх місяцях, в спілкуванні нічого зайвого, всі процедури дотримані, і відчувається дух відважних… Отець Віталій всіх вояків привітав зі святом, благословив. Були привітання від місцевої громади, подарунки для наших найкращих, були відео з теперішньої війни і про аеропорт також, були розмови і знайомства, і відчувалася турбота українців про свою армію – хлопці час від часу щось заносили, десь пролунало, що це допомога… А потім чудова довга дружня розмова з командиром, і про Львів також, і про рідних також, і про те, що ми переможемо також… І подарунок – один з найцінніших в житті , про який ще півроку тому навіть би і не примарилося – тільняшка десантника з підписом командира.

А одна турботлива тутешня господиня спекла торт для іменинників, які в цей день святкували день створення своєї частини… А потім повторилися відчуття з передової – Олег з Тернополя відвіз нас додому на машині, яку купив за свої гроші, щоб воювати і перемогти, а в салоні сидів такий собі нівроку гарний дружній песик Найда… І це до того, що вони, наші воїни, дуже люблять тварин і роблять все для Батьківщини… Думається чомусь тепер про Крим…

Оксана Семенюк, заступник голови Галицького районного об’єднання м. Львова ВУТ «Просвіта» ім. Шевченка Т.Г., голова ініціативної групи допомоги українській армії.

Частина перша.