Прифронтова Авдіївка, разом із її мешканцями, цими вихідними отримала приємний подарунок. В місто завітав справжній культурно-мистецький десант з представниками із Берліну, Київа, Харківа, Вінниці, Донецької області. Ця подія мала назву «Фестиваль мистецтв «Авдіївка ФМ». Цей проект був створений волонтерами ініціативної групи нашого міста, та включав в себе найрізноманітніші локації: «Театральна сцена», «Живопис», «Наукові пікніки», «Вулична їжа», «Літературна вітальня», «Музична сцена». Гості так само були цікавими та різноплановими: «Жадан і собаки», «Очеретяний кіт», «Фіолет», Анжеліка Рудницька, Максим Потапчук, Артем Полежака та багато інших. Святковий настрій був забезпечений.
Особисто мені цей фестиваль подарував враження, про які й хотілося розповісти читачеві. Дізнавшись про наш фестиваль, відомий балетмейстер Ірина Полуніна аж з Німеччини вирішила завітати до нашого міста. Чому саме Авдіївка? Тому, що друзі з німецької благодійної організації «Heart for Ukraine» протягом майже трьох років організовують табори у Німеччині, постійно відвідують Авдіївку для всебічної підтримки обдарованих дітей та тих, хто живе в соціально незахищених родинах. Тому для нас Німеччина, завдяки таким дружнім стосункам, вже не здається такою далекою. Отже, Ірина Яківна є волонтером цієї організації і приїхала на три тижні в Авдіївку для того, щоб навчити всіх бажаючих базовим елементам вальсу. Це були люди, які ніколи раніше не танцювали. Серед них була і я. Вже традиційно, після роботи, дві години часу ми присвячували вальсуванню. За час перебування Ірини Полуніної в Авдіївці відбулось 10 занять. Здавалося б, навчитись танцювати один танець за цей час – неважко, але нашій команді вдалось вивчити три: швидкий та повільний вальс, фокстрот. Тоді вже постало питання про виступ на сцені. І от, восьмого квітня перед нами постала така можливість. На виступ запланували два номери – вальс та фокстрот. Цього точно не було в планах нашого викладача. Наш колектив склався з восьми танцюристів. Шалене хвилювання супроводжувало нас перед виступом постійно.
Ці хвилини очікування виходу на сцену ще більше згуртували наш танцювальний колектив. Ірина Яківна сказала, що ми зробили все те, чого вона від нас очікувала, і навіть більше, тому приводу для нервування немає. Дійсно, на сцені ми відчули себе по-інакшому, більш розкутіше. Все пройшло чудово. Єдине, що турбує, - наш викладач їде додому і, начебто, своїм виступом ми досягли логічного завершення своїх занять. З іншого боку, треба думати, як це продовжувати, бо танці – це чудово!
О.Рогатинська, мешканка Аддієвки, минула переселенка.
