Насправді, не тільки перше місце посіла учениця школи №3 – Солодовник Мілана, але також в трійці переможців наші — Стрюк Олександра з ліцею та Софія Василенко з Марково Костянтинівського району, яка в минулому році стала переможницею. На думку організаторів Олексиних читань, Костянтинівка й район вже стали «на голову вище» всіх учасників. Чому? На цю тему ми вирішили поспілкуватися з ученицею 11-Б класу ЗЗСО І-ІІІ ступенів №3 Міланою Солодовник.
— Розкажи про себе.
— Я зі звичайної костянтинівської сім'ї. Батько місцевий, працював на Спецтехскло, мати з Краматорська, працює в торгівлі. Насправді, всього українського ми бачили, чули з дитячого садка по 9-й (клас був російський) вкрай мало. З 10-го класу навчаюсь в україномовному класі.
Після 2014-го року, коли стала частиною команди «Друзі» під керівництвом Наталії Сосницької, я стала відчувати себе українкою. Наталка стала для мене першою людиною, яка, не дивлячись ні на що, завжди розмовляла українською мовою. Вона робила все можливе для міста й України. Мене це надихнуло. Дякуючи "Друзям", я зрозуміла що таке громадський сектор і наскільки він важливий для країни та молоді. Після цього стала критично дивитися на те, як деякі вчителі ведуть уроки в школі.
З ініціативою "Місто-Сад" ми проводили опитування на Донеччині й мені було приємно почути, як змінилась свідомість людей, якими українцями вони стали. До "Друзів" з області практично не виїжджала. Крім поїздки у 2015-му з танцювальним колективом-студією «Колор» ЦДЮТ. З 2017 побувала на БУРЛАБі в Карпатах, де зародилася ідея проекту Артстрита для Костянтинівки. Відкрила для себе Київ, Львів, Харків, Мукачево, декілька міст Донбасу, де побувала за проектом «Стереотипи Сходу і Заходу».
— Школа, ЦДЮТ, Друзі, БУР, поїздки, Джура — що тебе ще формувало, як українку?
— Занурення в історію країни. Наприклад, про Крути дізналася із заходу в центральній бібліотеці (була на зустрічі про права людини, та ін.). Жалкую, що не потрапила на зустріч з Сергієм Жаданом. Щодо Олекси Тихого, то детально про нього взнала коли створювали новий парк, де раніше стояв пам’ятник Лєніну. Тоді з усіх варіантів вибрали назву — "Тихий сквер". Про Читання раніше не чула. В них мене запросили взяти участь вчитель історії Артем Юрійович Шистко ті завуч Юлія Олександрівна Фіщенко. Чому запросили? Перш за все, через мою участь у ДРУЗЯХ, а ще через ДЖУРУ, у якій я брала участь три роки поспіль.
— Чому, на твій погляд, ти перемогла?
— Нам пощастило, в нашій школі працює Ольга Андріївна Півень, тітка якої жила в будинку по сусідству з Тихим. Вона там була та зустрічалася з Олексієм Івановичем. Також поговорили з товаришем Артема Юрійовича з Дружківки, мати якого вчилась у класі дружини О.Тихого. Вона носила листи на пошту Олексі.
Мета моєї роботи була — познайомити якнайбільше школярів з цією знаковою фігурою нашого краю.
Переможницю 13-х Олексиних читань М. Солодовник загортає в державний прапор народний герой України А.Водолазський.
Ми підключили до цієї роботи майже всі предмети школи: мова, література, історія, географія, навіть математика (робили життєпис — де і скільки він працював, сидів у в'язниці), іноземні мови, правознавство (він же створював Гельсінську групу), навіть фізкультура, де провели футбольні змагання пам'яті О.Тихого. Хоча потім на Читаннях мені нагадали, що Олекса робив акцент, що на Донеччині живуть не тільки шахтарі і футболісти. Крім того, вчитель музики Віталій Миколайович Пузіков написав пісню, яку на Читаннях під його акомпанемент виконала Єлизавета Чередниченко.
— Твої відчуття від Читань?
— Хвилювалася, про перемогу навіть й не думала — головне було достойно виступити. Уявіть — на Читаннях у місті й в області я виступала першою! У Слов'янську було 15 учасників. Наприкінці всі судді притомилися. Гадала, що про мене забудуть. Коли називали переможців: спочатку третє — не мене, друге — не мене. Думаю — все. Але Голова журі каже: “Хто зайняв перше місце, всім зрозуміло. Можна не називати. Солодовник, підійдіть!”. Я була в шоці — багато сильних учасників із Краматорська, Дружківки та інших міст області, навіть Приазов'я.
— Що тобі дали Читання ?
— Насправді, я дуже рада, що стала причетна до такої події і Людині. Дуже багато дізналася про Олексу (коли чула інших учасників, хвилювався мій «внутрішній патріот»). Мене зворушило те, що він, мешкаючи на Донбасі, завжди розмовляв українською (як і Наталка Сосницька!), у в’язниці терпів муки, але стояв на своєму, навіть вуси під допитами не збрив. Зараз, коли знаходяться люди серед нас, які проти України, важливо, що він тоді все передчував і все робив, щоб з нашого краю не зникала Україна. Відкрився для мене Олекса дякуючи теорії шести рукостискань (теорія, згідно з якою будь-які дві людини на Землі розділені в середньому лише п'ятьма рівнями спільних знайомих).
— Що порадиш майбутнім учасникам Читань?
— Головне, щоб учасник був сам зацікавлений. Коли йому буде це цікаво, коли він буде від цього «горіти», то й «запалить» інших!
Спілкувався В.Березін.
***
Побажання "ветерана" Олексиних читань послідовникам
Мої попередні читання закінчилися під гаслом "До зустрічі у новому 2020 році", і ось я знову тут, тільки вже на 13-тих Олексиних читаннях, які відбулися у Слов'янській центральній бібліотеці імені Михайла Петренка.
Усі представлені роботи були цікавими і відрізнялися глибиною сюжету, несли смислове навантаження. Моя робота була представлена під назвою "Високоморальна особистість Олекси Тихого", стала переможною і зайняла почесне ІІІ місце.
Справжньою несподіванкою для мене стало нагородження призом "Глядацьких симпатій".
Ці читання для мене останні, тому наступним учасникам я хочу побажати якомога більше натхнення та творчого успіху, а членам журі об'єктивного і незаангажованого оцінювання.
Софія Василенко, учениці 11-го класу Марківської школи.
