Раптовий Жадан у "Старому місті"

У вівторок, коли ми вже закінчували готувати черговий примірник “Провінції”, нам подзвонив приятель редакції, учасник АТО Володимир Сізов та сказав, щоб ми підійшли на пару хвилин у кафе “Старе місто”, що поряд з нами — на вул.Олекси Тихого. Ну добре, прийшли — а тут “рояль у кустах” - Сергій Жадан! Ясна річ, він не відмовився поспілкуватися.

— Як Ви тут опинилися?

— Ми, разом з дитячим письменником Сашком Дерманським їздили виступати по школах Ул’янівки, Гродівки, Мар’янки. Ми їм допомагали і раніше, і не тільки книжками (раніше були дошки, килимки, ламінатори, інші речі). Цього разу привезли м'які крісла.
Цього разу стало так, що з нами Міхаель Целєр, письменник з Німеччини, що зараз на резиденції в Харкові. Йому страшенно цікаво перший раз опинитися на Донбасі. А Сашко потрібен, бо його дуже люблять діти, а він - їх. Робили по три виступи за один раз. Ось тут обідаємо та їдемо додому.

Через Володю Сізова, у якого дитина навчається у Новодмитрівському навчально- виховному комплексі передаємо книжки для шкільної бібліотеки.

— Що там в літературному процесі? Ось Ви щойно зі Львівського книжкового Форуму.

— Та все стабільно, процес триває. Видавництво української книги розвивається. З'являється все більш цікавих книжок. Все нормально.

— Але останні вибори для нас були розчаруванням. Ви, а також багато інших відомих українських діячів звідси “не вилазять”, але народ все рівно голосує хрєн за кого.

 — Ну послухайте. Якщо наші поїздки збільшили тут на 5% за Україну, то це вже непогано! Але мені здається, що людей не варто рівняти відсотками. Ми працюємо не для того, щоб хтось за когось голосував. І вибори не показали, що тут багато проти України. Все трішки складніше, ніж такий чорно-білий поділ. Тому, я б до нього не вдавався. Це не конструктив. В будь якому разі Донбас здивував найбільше. 5 років таких потрясінь, але це зовсім не позначилося на електоральних настроях. Хоча вони змінилися фактично у всієї України, окрім Донеччини та Луганщини. Це дивно! Але все рівно за партію регіонів раніше тут голосувало більше. Але я не готовий зараз аналізувати.

Безперечно, треба робити висновки та рухатися вперед. Головний підсумок такий — до 2014 року тут не було таких осередків української культури, центрів, бібліотек, активістів! Чекати якихось радикальних змін у населення Східної України, мабуть, було б не варто. Тому що тут таке інформаційне поле: ви знаєте, що тут дивляться, читають та слухають люди, кому довіряють. Чекати, що вони підуть голосувати за “армію, мову, віру”, наївно. Але президенти, політики міняються, а ми працюємо далі. Ми ж 5 років працювали не на Порошенко! - Чого нам чекати? - Треба не чекати, а робити! Влада не є такою недоторканою, незворушною, неприступною, треба на неї тиснути. По схронах не треба ховатися та панікувати. Не треба давати перехопити свою справу людям, якім ти не довіряєш. Бо, знов таки, влада міняється, суспільство залишається.

— Які книжки передаєте Новодмитрівському навчально- виховному комплексу?

— Ми дізналися, що можна передати літературу в останній момент, тому передаємо те, що було — по декілька примірників “Розстріляного відродження”, Іван Багряний “Тигролови” та “Кайдашеву сім’ю” Н.Левицького. Взимку обов’язково особисто приїдемо і багато чого привеземо! Чекайте нас, друзі з Костянтинівської бібліотеки!

— Я згадую Ваш вірш, написаний в Костянтинівці, про костянтинівську 15-річну дівчинку, яка на вокзалі торгувала квітами. З цим треба щось зробити. Який знак, флеш-моб. Це частка української Костянтинівки.

— Вокзал у вас дуже важливий і символічний. Річ в тому, що це кінцева зупинка київського потягу. Ми тут часто підбираємо різних учасників.

- Ще цей вокзал пов’язаний з Прокоф’євим — він тут завжди вставав з потягу, коли їхав у свою Сонцівку.

- Так зробіть тут плакат — мій вірш та портрет великого композитора! Відразу буде якийсь маркер. Мені подобається ідея писати вірші на стінах сучасних та класичних поетів. Воно відразу робить міський простір живим, людяним. Не просто порожня стіна, а тексти, які можуть тебе, якось торкнутися...

Спілкувався В.Березін.