Вибух у «Папі Ігореллі». Жертв нема. Шоковані майже всі

Торік у рамках свого першого акустичного туру Олєг Сухарєв відкрив для себе Донецьк і Донбас, а ми почули його наживо. «А чому б не приїхати з концертом і до нас у Костянтинівку?» - запитали у Олега під час післяконцертного спілкування. Слава Інтернетові і Богу, зерно попало у добру почву. Організаційні клопоти взяв на себе громадський активіст з товариства Олекси Тихого Володимир Березін і 25 січня у піццерії «Папа Ігорелло», що на вул. Леніна поруч з міськвиконкомом, відбувся акустичний концерт Олега. Одразу треба віддати належне хазяям. Вже не перший раз «Папа Ігорелло» гостинно приймає рок-музикантів. Це робить честь закладу. Тим більше, що 25 січня тут виступили не місцеві музики, а птиця зальотна, аж з іншого берега Дніпра, і, як виявилося, птиця польоту високого. Приємно, що наша провінційна Констаха фігурує в прес-релізі акустичного туру київського музиканта поруч з Полтавою, Харковом, Одесою, Херсоном, Миколаївом, Донецьком, Кривим Рогом.

Сухарєва треба представляти. Реалії нашого українського буття такі, що автентичний український рок відсунутий на маргінеси масової культури. Такі виконавці, як Олег, майже не мають телевізійних ефірів, виступають у маленьких клубах, барах і пабах. Тому і стикаємося з такими сюжетами, коли потребують представлення такі непересічні, як в людському, так і в музичному вимірі, особистості, як Олег Сухарєв, так і його гурт «Самі свої».

Як каже сам Олеже, - «Самі свої» (наголос на останніх складах) — це українська національна ідея у двох словах». Це заява: «Ми з тобою однієї крові». Це старовинне барокове слово «братчики». Це запорізське звертання: «Брати-козаки». Музикант в молоді роки, як і всі ми, не міг оминути російський рок. Але, як кажуть, цитуючи земляка-класика, зміг по краплині вичавити з себе того «метафізичного москаля», який сидить у голові кожної постсовєцької людини. Тому і не почули ми на концерті нічого «бардівського», це коли музичний примітив на трьох акордах ховається за підробкою «під поезію», а совково-інтелігентський «кухонний трьоп» видається за філософію, не почули майже нічого, що має московське коріння. Лише один виняток — в рафінованій стилістиці пітерського «Аукциону» («Ленінграда» для інтелігенції) - пісня «Мить». Олег Сухарєв каже: «На Україні вже виросли молоді музиканти, які зовсім не знають російської рок-музики. Вони одразу звертаються до рок-н-ролових першоджерел, а також слухають українські гурти. Вони одразу починають грати на якісних інструментах, а в інтернеті до їх послуг велика кількість електронних курсів з гри на гітарі».

Вийшовши з-під російських музичних впливів, Олег опинився в українському бароковому просторі ХVIII сторіччя. Його майстерність гітарної гри дозволяє йому будувати свої пісні на складних, вишуканих акордах, така ж багата і різноманітна в нього ритмічна структура. Всі ці музичні засоби не повторюються. Кожен вірш взискує своє музичне вирішення. Найскладніша поезія якнайповніше розкриває себе в цьому музичному стилі. Сам автор розповів, що музика і вірш народжуються у нього разом. Я був вражений близкістю українсько-сухарєвського бароко до старого англійського арт-року. Там також підіймаються культурні пласти з глибин історичної пам’яті. Виявляється, нам не треба нікуди йти. Україна, позбавлена чужого московського впливу, — це і є Європа.

Сухарєв не тільки чудово грає на гітарі, він також чудово лицедіє на сцені, перетворюючи свої пісні, особливо сатиричні, на міні-вистави одного актора. Він майстерно володіє голосом, якась неймовірна пластика перевтілення в персонажа пісні з відповідною зміною лексики і інтонації (наприклад, пісня про бабцю і онука). Чудо майстерності в тому, що ти сприймаєш це все як природню здібність Олега, не помічаєш ніякої гри і театральщини. Тексти його складні, алегоричні, філософські. Сухарєв нагадує сучасного Сковороду. Такий же спосіб життя: маючи помешкання в столиці, з весни до осені жити в селі з свого городу, мандрувати, переважно взимку, по Україні з фестивалю на фестиваль, з концерту на концерт. Він свідомо культивує в собі світосприйняття нашого великого філософа, який, в час, коли значна частка українського козацтва і шляхти побігли до московських столиць по дворянство, ходив зі своїми пісеньками і віршами серед народу від села до села. «Світ ловив мене, але не впіймав» - це на могильному камені у Сковороди. «Світ шукає мене, світ ловить», - це у Олега.

Здається, Сухарєву вдалося неможливе. Ритміка високої поезії настільки складна, внутрішня музика поетичного слова настільки бездоганна, що при перекладі на музику редукція (зведення вищого до нижчого) неминуча. Той шлях, який торує Олег, стиль, в якому він грає, дають можливість поєднати рок-музику і не текст, а повноцінний, глибокого змісту вірш. Для мене це було найбільшим враженням і відкриттям від концерту. Які можливості української пісні демонструє Олег!

Радує, що незабаром, в середині березня, заплановано провести перший концерт в Донбасі у Краматорську гурту «Самі свої». Тож з нетерпінням будемо чекати на очне знайомство вже з гуртом, лідер якого вразив костянтинівську публіку.

P.S. Концерти бувають різні. А бувають такі, що навіть професіонали впадають в транс. Що це було? Як вийшло таке чудо? Таке запам’ятовується, ні, закарбовується в пам’яті надовго.

І.Брєдіхін, фото В.Березіна.