Продовження. Частина 1, 2,
В 1475 році Османська імперія встановлює протекторат над одним із залишків Великої Орди (в сучасній Московії її шанобливо називають Золотою, в Європі - Татарією) – Кримським ханством. Воно виникло у 1441 році. На початку XV сторіччя посипалася Велика Орда. На її теренах виникають Сибірське ханство, в 1440-х — Ногайська Орда, Казанське ханство (1438). Після смерті хана Кічі-Мухаммеда у 1459 році Велика Орда припинила своє існування. І тільки після цього у 1480 році, як пишуть історики сусідньої країни: “Русь(?) окончательно освободилась от татаро-монгольского ига”. Є така картина, на якій зображено, як великий московський князь Іван III зі словами “Скільки вже можна платити Вам данину!”, топче ногами платіжне доручення вже безсилого імперського центру.
«Монголи» бородаті в московських шапках і каптанах женуть людей в європейському одязі в Орду. Історики не можуть зрозуміти - що за «монголи»?
Щоб не затримувати довго вашої уваги, наведу пару цитат з праць знаного російського філолога і історика Миколи Трубецького: “Господствовавший прежде в исторических учебниках взгляд, по которому основа русского государства была заложена в так называемой Киевской Руси, вряд ли может быть признан правильным. То государство, или та группа мелких, более или менее самостоятельных княжеств, которых объединяют под именем Киевской Руси, совершенно не совпадает с тем русским государством, которое мы в настоящее время считаем своим отечеством...
Таким образом, в исторической перспективе то современное государство, которое можно называть и Россией, и СССР (дело не в названии), есть часть великой монгольской монархии, основанной Чингисханом».
Під час іноземної окупації хтось іде в партизани. А хтось в поліцаї і колаборанти. Одних називають героями, інших зрадниками, трусами, підлотою. Свою підлоту московські історики прославляють, як “собирателей земель русских”. Московські попи прославляють їх по церквах, як святих. А я от ніяк не можу зрозуміти, чим окупація німецька 1941-1944 рр. відрізняється від монголо-татарської? Який у них критерій для героя, а який для мерзотника?
Мікроскопічне московське князівство одразу після окупації в 1248 році становиться великим княжінням. Кому війна, а кому мати рідна. Московщина стає зрадником-колаборантом на Русі. І починається її економічний розквіт. Вона скуповує землі, навіть цілі князівства. А що тут не так? Московські можуть собі це дозволити. Вони ж тут збирають данину замість татар... Спочатку для татар... А треба ж і собі щось “на пропітаніє”... Коли не можеш заплатити, давай дітей у рабство. “Москва слезам не верит”. Для розправ з непокірними приводять татарські війська. Починають безліч війн з сусідами, Москва захоплює їх території, уводячи до себе “на поселення” чужий люд. Переселяють купців, нищать торгівлю у сусідів. “Стучать” татарам на своїх ворогів... Переманюють з Києва митрополита. Де грошенята, там і святість.
Про економічний під`йом свідчить і запровадження в 1321 році московського рубля. Коли в 1362 році Русь-Україна і братня Білорусія звільнялися з мечем в руці від татарського ярма, Москва у 1363 році остаточно відмовляється від кожаних грошей, вводячи металеві. В 1367 р. запрошені з Італії архітектори будують білокам’яні стіни навкруги Москви. Починають лити гармати. О, яке страшне іго... Як нас замордували кляті татари... А сучасні московські історики ніяк не можуть зрозуміти, чому на гравюрі тих часів бранців в європейському одязі женуть волосаті і бородаті “татари” в московських кафтанах...
Пушкін писав: “Потри любого русского, и под ним на треть обнаружишь татарина”... Десь третину російського дворянства склали хрещені татари. Вони дали Москві сильну кавалерію. А за службу отримали села. Отоді і на Московщині почалося монголо-татарське іго.
В кінці XIV сторіччя ми бачимо українське козацтво, яке ще не має єдиного центру. Це той давньоруський військовий прошарок, який за часи різкого послаблення державних інституцій зміг утворити свої окремі спільноти, опираючись в цьому на засади старовинного вічового самоврядування. Тільки замість слова “дружинник” почали казати “козак”, а замість “віче” - “рада”. В цей час козацтво розселене по “замках”, або “засіках”, або “січах”, які в усьому нагадують давньоруські “города” - земляні насипи-укріплення з рубленим тином на валу.
В 1482 році починається найтрагічніша сторінка української історії. Після дворічних перемовин московський великий князь намовляє турецькоко султана і кримського хана скерувати масштабну агресію на північ проти українських земель, які входили, як, насамперед, в Русько-литовську державу, так і в Польшу. Литва стала фактичним преємником давньоруської державності. Але тепер Москва проголошує себе єдиним наслідувачем, як монгольського улусу, так і всієї Русі, православним Третім Римом. Нічого особистого. Тільки на могилі Русі-України можливо побудувати Московську імперію. А тепер не так? Але нічого страшного. Любе злодіяння тепер освячене московською церквою. А психологія народу буде сформована ідеєю про ворогів, які обсіли Москву з усіх боків...
З 1482 року починаються щорічні виснажливі напади кримської орди. Нападники змітають всілякий спротив, і, захопивши десятки і, навіть, сотні тисяч “ясиря”, бранців уводять у рабство з теренів рідної землі. Європейські дипломати в Константинополі дивуються: “Що то за країна така, з якої скільки “ясирю” не виведи, а люди там не закінчюються”. Литва не в змозі захистити свої кордони регулярною армією. Причин декілька: тут і постійні литовсько-московські війни, які відволікають значні сили, і “психологічна війна”, яку московщина розв’язує проти Литви. Вона сіє розбрат і недовіру між шляхтою литовською і руською, між литовцями-католиками і православними, вона переманює на свою службу руських князів. Пліте павутиння зрад, повстань, заколотів. Вона сама підштовхує не тільки литовську, але і українську і білоруську шляхту в бік католицизму.
За відсутності регулярної армії справу захисту українського народу беруть на себе місцеві литовські адміністратори — київський воєвода, канівський, черкаський, барський, вінницький старости. Посполіте рушення — військо з місцевої шляхти не в змозі було оперативно зібратися для відсічи спритним татарам. Тому литовські адміністратори збирають козачі загони і на чолі їх дають відсіч нападникам. Чимало загонів очолюються вихідцями з козацького середовища. Збереглася непогана документальна база для відтворення тих подій.
Так, вже у 1493 р. під проводом черкаського старости Богдана Глинського козаки вдало провели один з перших морських походів. Вони штурмом взяли і зруйнували фортецю Очаків.
В історії залишилися славні імена тогочасних козацьких отаманів. В 1508 році отримав перемогу київський адміністратор Семен Полозович. Трохи згодом громить татар під Очаковом на чолі козачого загону Предслав Лянцкоронський.
Талановитим козачим “вождем”, як його називали сучасники, виявився Остафій Дашкович. В 1516 році його війська разом з козаками П.Лянцкоронського нищать татарські селища навкруги Білгорода і Очакова. Повертаючись з багатою здобиччю, козаків настигає татарське військо. Вони стають за вози і відбивають всі татарські атаки. Потім козаки виходять з-за рухомого укріплення і на-голову розбивають нападників. А в 1521 році він разом з кримським ханом Махмет-Гіреєм спустошує Московщину аж до її столиці. В 1535 році він знову ходить у похід проти Московії.
В 1523 і 1528 роках Остафій Дашкевич знову бере і повністю знищує Очаків, опорний пункт татар коло дніпровського гирла. В 1532 році він витримує 30-денну осаду козацької столиці Черкас татарами і яничарами під проводом хана Саадет-Гірея. Всі штурми були відбиті.
Збереглися чисельні його документи. Це і розвідувальні доповіді про стан справ і наміри ворога, і переможні реляції. А в 1533 році цей видатний військовий діяч створює і надсилає королю проект створення прикордонної служби козаків. Згідно з його положеннями нижче дніпровських порогів на островах потрібно було збудувати кілька фортець. Переправи перекрити козачими загонами на “чайках” і сухопутними патрулями перекрити традиційні татарські шляхи. Приблизно так і було зроблено запорожцями у найближчому майбутньому.
Найбільш колоритною фігурою серед козачих ватажків був у цей час німець Бернард Претвіч. Він почав службу під командуванням белзського воєводи Миколи Сенявського, який розробив тактику наступальної партизанської війни проти татар. Претвіч став великим майстром такої війни. 70 битв з татарами він провів і не мав жодної поразки. Багато разів він громив татарські поселення, вирізаючи жінок і дітей у помсті за татарські набіги. В 1542 році в такому каральному поході під його проводом прийняли участь князі Пронський, Сангушко, Корецький і молодий Байда-Вишневецький.
Ця вдала експедиція набула такого наголосу, що навіть турецький султан прислав польському королю жалобу з вимогою розібратися з козаками. Був організований показовий судовий процес, який перетворився на фарс. Претвіч розказував, що до нападів на татар ні він, ні шляхетне лицарство не має ніякого відношення. Ці злодіяння - справи рук козаків. Вони не признають над собою ніякої влади, управи на них немає, а якщо вони і йшли у набіг з його території, то виключно, щоб його скомпрометувати. Влада покривала своїх героїв, причому все валили на козаків, яких виставляли злодіями і покидьками суспільства.
Претвіч настільки нажахав татар, що вони 20 років не наважувалися робити напади на його Барське староство.
В цей період ми бачимо плідну співпрацю між польсько-українською шляхтою і козаками. Польські і українські магнати і шляхтичі на рівних входять у склад козацьких загонів. Немає і натяку на якусь соціальну нерівність. Лицар завжди поважає лицаря. В цей же час, наприкінці XV сторіччя, козаки засновують першу січ на Хортиці. Практика показала необхідність створення спеціального централізованого війська з тиловою базою для більш ефективної протидії ворогу.
В 1620 році Сагайдачний зі «всім військом» козаків вступив до Київського братства. Києво-братська школа (у майбутньому славетна Києво-Могилянська академія) своїм заснуванням суттєвою мірою завдячує грошам і військовій силі Конашевичу-Сагайдачному. Братчики захищали православну віру в боротьбі з польсько-католицькою експансією. В Київі все більше городян ставали тоді греко-католиками і католиками. Гетьман під страхом кари на смерть заборонив міщанам зраду батьківській вірі. В цей час активізувалася церковна боротьба на українських землях. Іов Борецький пише трактат «Протестація і благочестива юстифікація», з’являються полемічні твори «Палінодія» Захарія Копистенського, «Книга про віру». Автори цих праць, захищаючи православіє, писали і про козацтво. Українські письменники-полемісти називали їх «спадкоємцями старої Русі». Гетьману Сагайдачному вдалося відновити і київську митрополію.
Все це викликало велике роздратування у польської влади. Ось цитати з відповіді вищих православних ієрархів на звинувачення їх у підбурюванні до захисту православія:
«Що до козаків - то про сих рицарських людей знаємо, що вони наш рід, наші браття і правовірні христіани. …
Се ж бо то плем’я славного народу Руського, з насіння Яфектового, шо воювало Грецьке цісарство морем Чорним і сухопуттю. Се з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксілах по морю й по землі (приробивши до човнів колеса) плавало і Константінополь штурмувало. Се ж вони за Володимира, святого монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірік. Се ж їх предки разом з Володимиром хрестили ся, віру християнську від Константинопольської церкви приймали, і по сей день в вірі сій родять ся, хрестять ся і живуть. Живуть не як погане, а як християне; мають пресвітерів, учать ся письма, знають Бога і закон свій. …
Бог керує ними, і він то тільки знає, на що він заховує ті останки тої старої Руси та їх правицю і силу на морю і на землі довго, широко і далеко розширяє. Бог держить їх і ними править: як оден писав, що то він Татар положив на землі як перуни і громи, і ними християн навіщає і карає, - так і козаків низовських, запорожських і донських, положив він як другі перуни і громи живі на морю і на землі, щоб ними невірних Турків і Татарів страшити і громити».
Коментарі зайві. Пряме незаперечне свідчення походження козаків від дружинників Русі-України.
(продовження буде)
І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ
