Коли ми узнали, що наш хлопець по відомій програмі обміну школярами “FLEX” вже мешкає в США, — засмутилися від того, що пропустили і не взяли інтерв’ю до поїздки. Але, з'ясувалося, що у зв'язку з ковідом ця програма у минулому році не працювала і була під великим питанням у цьому. Тому для самого конкурсанта це був сюрприз. Тож, “краще пізно, ніж ніколи” — на наше прохання черговий “флексовець” (нагадаємо, що з школи №3 це вже другий школяр — до цього по цій програмі в Америці була Софія Пилипенко, а з 13-ї школи так взагалі багатьма нашими доріжка туди проторена.
Ми домовилися, що наш посланник на іншу сторону земної кулі буде інформувати нас про перебіг перебування в Штатах.
В першому посланні ми попросили Івана більше розказати про себе.
«Звати мене Іван Бондаренко, мені 15 років. Народився і виріс я у Костянтинівці у звичайній українській родині: мама, тато, я. Зараз я - фіналіст програми “FLEX” і перебуваю у США, як студент за обміном. Я розповім про цю програму детальніше пізніше. З дитинства мене цікавила природа. Я перечитав безліч різних енциклопедій про тварин, птахів, динозаврів та інших створінь, крім рослин. Ніколи їх не любив. З роками, став більше цікавитися генетикою, еволюцією, молекулярною та нейробіологією. Як на мене, то цікавіше вивчати як уся ця жива матерія працює, звідки і чому з’явилося усе це біорізноманіття та можливості застосування відомих нам знань у медицині. Хто ж знав, що усе це моє дитяче захоплення “котиками і песиками” матиме такий значний вплив на моє подальше життя?
Хоч мені завжди подобалась дізнаватись щось нове, до школи я завжди мав суперечливе відношення. Не через вчителів, учнів та урокі. а через те, що кожного дня необхідно вставати спозаранку і бігти до школи. Тому, під час дистанційки, коли велика кількість школярів хотіли назад до школи, для мене ці умови були майже ідеальними. Наскільки мені відомо, протягом цього в багатьох містах України, у тому числі й у Костянтинівці. На відміну від цього тут, у старшій школі Маунтін Хому, штат Арканзас, дистанційки вже досить давно ніхто не бачив. Тому, скажімо так, я отримую максимально повний досвід перебування в Америці, у тому числі й прокидання о 6-ой ранку, щоб встигнути на той самий жовтий автобус о 6.50. Взагалі, шкільна система у Штатах і в Україні дуже різнятся. По-перше, тут немає такого поняття, як клас. На кожному уроці ти перебуваєш з різними людьми. Причиною цього є те, що ти сам складаєш свій розклад. Звісно, для того щоб отримати сертифікат про середню освіту, тебе необхідно набрати визначену кількість кредитів, тобто ти не можеш завершити школу, не взявши жодного уроку математики. І, я думаю, зараз самий час розказати про те, як я взагалі потрапив в США і що таке програма “ФЛЕКС”.
Вперше про неї я почув від свого репетитора, яка у моєму віці сама була фіналісткою цієї програми. Тоді я і загорівся ідеєю потрапити в Америку. ФЛЕКС - це програма культурного обміну, що спонсорується американським урядом. Ціллю програми є виховання поколінь молодих лідерів, ознайомлення їх з американською культурою та суспільством, що сприятиме покращенню стосунків між США та країнами фіналістів у майбутньому. Як фіналіст програми, ви отримуєте можливість жити у американській родині та навчатися у американській школі протягом одного навчального року. Коли люди дізнаються, що все це безкоштовно, то деякі з них вважають, що це якась “сєкта”, та я запевняю вас, що це не так.
Для того, щоб стати фіналістом цієї програми, вам необхідно пройти 7 кіл пекла, ну а точніше 3 тури. Перший тур відбувається у вересні.
Власне кажучи, це просто декілька есе та якась базова інформація про себе. У другому турі тестуються власне ваші знання англійської мови - чи зможете перебувати у англомовному суспільстві протягом наступного року. І останній тур - це вже реальне випробування. Вам необхідно пройти інтерв’ю з представниками американських рад, написати три есе за годину, заповнити гігантську форму і написати письмо хост-родині.
Третій тур відбувається десь у кінці зими і потім вам необхідно буде чекати результату аж до травня місяцю.
Англійською, слово “flex” перекладається, як “гнучкий” - і це є головною рисою, яка притаманна фіналістам “Флексу”. Іншими рисами, що шукають в аплікантів є комунікативність та бажання ділитися культурою своєї батьківщини. Чому саме я потрапив у 2.5% процента “фінів”, мене не відомо. Я можу зробити припущення, що вони побачили названі риси в мене, та ще якісь деталі, що їх зачепили.
Я досі пам'ятаю той день, коли дізнався, що я пройшов на цю програму. Це був звичайний весняний день у середині травня. Я катався на велосипеді та раптом я почув дзвінок. Це був невідомий номер, та я вирішив підняти трубку. “Добрий день, Іване. Я вітаю вас! Ви стали фіналістом програми “FLEX”, - сказав голос “на іншому боці шнура”. У той момент я відреагував дуже спокійно, тому що на той момент я ще не усвідомив, що відбулося. Справжнє усвідомлення прийшло, коли я перебував у літаку над Атлантичним океаном.
Участь у цій програмі змотивувала мене брати участь у ще більшій кількості програм та шукати можливості. Звісно, я брав участь у всіляких олімпіадах і конкурсах ще до цього, але не у такій кількості та масштабі. Наприклад, у рамках “Школи успіху”, у партнерстві з “Гончаренко-центром” я провів дводенний курс, на який запросив справжніх вчених та популяризаторів науки, для того, щоб, грубо кажучи, показати, що біологія - це круто».
Далі буде.
Іван Бондаренко, наш острівець в Арканзасі.
