“Провінція” вже писала, що учениця школи №1 Аріна Баринова та учень школи №6 Олексій Чалий стали фіналістами програми FLEX та 2019-2020 навчальний рік проведуть в Америці. Олексій поділився своїм відчуттям від отриманої звістки.
24 квітня був для мене днем американських гірок, при чому як у прямому, так і в переносному сенсі. Почалося все з того, що коли я сидів на алгебрі, в телеграмі з'явилося повідомлення, що почався обдзвін переможців. Це було десь о 12 годині. Наступні три уроки я вже тримав кулаки і сподівався, що от-от зателефонують. А що, якщо ні? Що скажуть люди, які вже шість місяців відправляють мене в Америку?
Ми з Аріною Бариновою йшли Європейською, коли їй зателефонували. Одразу почалися емоції, і її попросили щось записати. Писала англійською на моїх зошитах, які опинилися як раз під рукою. Я справді за неї зрадів, і, до речі, ніколи не бачив такої радості. Уперше в житті очі людини розійшлися в різні сторони. То від щастя!
А я все ще чекав на свій дзвінок. Коли йшли проспектом Ломоносова, в бесіді з’явилося СМС, що вже почали дзвонити альтернативним фіналістам (ті, які їдуть, якщо хтось відмовиться від поїздки). Ну я, як справжній оптиміст, почав шукати навіть у цьому позитивні сторони: думав, що хоч у десятому класі у мене буде 1 місце з англійської.
Не судилося. Коли я був у “Друзях” на розмовному клубі задзвонив телефон — 044! Той самий київський номер, з якого мені дзвонили після другого туру та казали, що я пройшов далі. «Це Чалий Олексій Сергійович?». Я відповів: «Так», і тут почалося... Доки представниця Американських Рад з Міжнародної Освіти представляла себе, в мене руки просто затряслись. Коли мені сказали, що я фіналіст, я хитнувся назад та ледве не звалився зі стільця. Добре, що встиг за стіл зачепитися. Навіть уявити страшно, як це виглядало зі сторони. Почав записувати те, що говорили. У мене і так не ідеальний почерк, і уявіть тепер, як я писав тремтячими руками…
Ну а потім – привітання. Дякую дуже всім! І також дякую тобі, Аріна Баринова, за те, що підтримувала мене, коли я в себе не вірив. Ну ти заслуговуєш на місце у вікна в літаку:)
Дякую вчителю Марині Ламаш, за допомогу. Це тектонічний труд, і ми зробили це разом! Дякую, що редагували мій лист приймаючій родині та перевірили цілу пачку творів – це дуже багато часу, і я це ціную. Дякую Вам, Олександре Резниченко, за те, що допомогли з виставленням оцінок та заповненням бланків. Але дякувати Вам треба не тільки за це, а й за професіоналізм та відданість своїй справі. Я обожнюю свою школу не за ремонт, а за справді високу якість освіти, за вчителів, які повністю віддаються ВСІМ дітям. Ніколи не перестану дякувати своїм батькам за те, що завжди підтримували мене. Ви просто супер! Обіцяю, ні, навіть клянуся, що представлю свою Батьківщину та місто з найкращої сторони. Повірте, є про що розповісти.
За ці шість місяців очікування я ледве не посивів. А якщо без жартів, то це величезний стрес та купа переживань. Коли ти кожен день прокидаєшся та засинаєш з однією думкою, то стає складно працювати продуктивно, це і відобразилося на тому, що я зробив цього року. А мені все замало... Врешті-решт, тепер я можу видихнути.
А на художку я більше ходити не буду. Залишилося лише два місяці – і все. В одинадцятому класі буде не до цього: треба скласти ЗНО на високі бали. Обіцяю, що в штатах буду готуватися.
А що буде далі? В мені є грандіозний план дій в США, і я не хочу провести цей рік просто так, вивчаючи мову. Поки що не буду їх озвучувати, але сподіваюся, що нам з Аріною вдасться реалізувати їх разом. Сподіваюсь, хоч в одному штаті будемо!
Олексій Чалий, учень 9-А класу ЗШ №6.
