З 2 по 11 січня учні Зорянської школи Костянтинівського району мали можливість відпочити у родинах мешканців села Лісний Хлібичин Коломийського району Івано-Франківської області. Західну Україну відвідали 10 школярів під керівництвом учителя історії Світлани Калініченко.
Делегацію зустрічали на найвищому рівні - сільський голова Б.Харук, директор школи Г.Кошик та родини, що мали прийняти дітей. Зустріч була хвилюючою. Відчувалося певне напруження та хвилювання як у нас так і у господарів. Але щирі посмішки заспокоїли дітей. Дітей розселили в ті родини, де були діти-ровесники.
Кожен день був насичений заходами та екскурсіями. Відвідали місто Коломию, яке називають «воротами Карпат». Під час екскурсії побачили католицький храм, що вразив дітей своєю величчю. Були присутні на службі у православному храмі, де всі парафіяни помолилися Діві Марії за дітей. Оглянули експозиції в музеї писанки та історично-краєзнавчому музеї Гуцульщини.
На Різдво діти Зорянської школи мали можливість відчути колорит, атмосферу, побачити традиції святкування. Вранці 7-го січня відбули службу в храмі-каплиці Св. Вмч.Варвари с.Лісний Хлібичин. Та відвідали церкву Успіння Пресвятої Богородиці с.Лісний Хлібичин.
Ознайомлення учнів з родинними звичаями, особливостями проведення свят у Західній Україні закладає застави поваги до народних звичаїв, виховання громадської свідомості, патріотизму.
Адміністрація Зорянської СШ ім. П.Дубрівного.
А ось, що розповіли самі діти
Білоконь Настя:
Ми з батьками зовсім не знали, що я буду жити в сім’ї. Тому така новина збентежила нас усіх. Але перша зустріч з місцевими мешканцями, з родиною, яка запросила мене була настільки теплою, вони так радо нас зустрічали. І хвилювання відразу зникли. Я разом з Вадимом і Вікторією (дітьми господарів) відвідувала службу в церкві, що для мене було незвичним. Вразило шанобливе відношення учнів школи до прапору України. Ця подорож дуже здружила не тільки мене з дітьми Хлібичина, а і моїх батьків з господарями, у яких я мешкала. Вони часто розмовляли по телефону. Моя мама вдячна родині Доскоч Наталі та Василя за те, що вони піклувалися за мною як за рідною донькою.
Семізорова Олена:
Коли я їхала на Івано-Франківщину то дуже боялася і думала чи буде мені там цікаво. Адже я вважала, що ми дуже різні, по-різному розмовляємо, у нас різні інтереси. І в перші ж дні перебування зрозуміла, що я даремно хвилювалася. Отриманні враження перевершили мої сподівання. Я побачила, що люди зберегли і дотримуються традиції святкування Різдва. Разом із новою родиною відвідала різдвяну службу у церкві. Я мала нагоду разом із ровесниками прийняти участь у колядуванні, вертепі.
Радул Артем:
Я познайомився із ровесниками із Коломийщини. Зрозумів , що ми однакові. Любимо грати в ті ж ігри, спілкуватися в Інтернеті. На моїй сторінці в контакті вже зареєструвалося близько 50-ти нових друзів із Коломийського району.
Від редакції:
Треба сказати, чому вибрали цю школу в районі. Все просто – організатори поїздки попросили привезти тих дітей, що поближче до фронту. Та й ще сказали, щоб не старшокласників. Для таких малят це був дійсне геройський вчинок, не говорячи про їх батьків, які на це спромоглися.
