Костянтинівська газета «Провінція» гостинно надала свою камінну залу краєзнавцям області для проведення першої воєнної звітно-виборчої конференції. Донецькій обласній організації національної спілки України – 25 років, і до цього такі заходи проводилися лише у Донецьку, у Центральній універсальній бібліотеці ім. Крупської. Але війна внесла корективи у життя.
Майже половина області під окупацією, тому зібралися лише осередки, які розташовані на українській території. Голова ДОО Валерій Романько відкрив конференцію хвилиною мовчання за загиблими у війні від російських окупантів і сепаратистів нашими вояками, мирними жителями Донеччини. Є жертви і серед наших побратимів-краєзнавців.
В окупації опинилися Донецький, Сніжнянський, Торезький, Єнакіївський та інші осередки обласної організації. Багато з членів цих осередків виїхали на українську територію, але є ті, що не змогли виїхати з різних причин і їм загрожує небезпека. На окупованих територіях проводиться геноцид української нації. За мову, за символи, за думки і переконання людей хапають в домівках і на вулицях і кидають у катівні. В.Романько тримає з усіма ними зв’язок. Окуповані території знаходяться у стані інформаційної блокади, тому він інформує їх про що фактично робиться в країні і області, координує їх дії.
Чого ж так сталося, що саме Донеччина стала вогнищем сепаратизму і зрадництва?
Я добре пам’ятаю, як проводилися донецькі конференції у «Крупській». Це були щорічні добрі й зворушливі зустрічі однодумців-дослідників свого краю, всі спілкувалися, ділилися між собою матеріалами, отримували якісь нагороди, грамоти й звання, і все було, наче, добре… А на виході з зали, де це проводилося, нас зустрічала величезна експозиція «Русского мира», яка займала весь поверх… Дугін, Корнилов, Сурков, Калашников, Бузина – прямим текстом зі стендів заявляли, що Донбас це «ісконно русская територія». А ми мовчки дивилися на це і, похилив голови, тихо роз’їзджалися по домівкам…
Донбас старанно готувили до цього бунту. А ми, краєзнавці, бачили це і нічого не робили для того, щоб хоч волати про небезпеку!
Колись, ще в далекі 70-ті роки минулого століття наш великий земляк Олекса Тихий напророчив: «Донеччина — це 1/6 всього населення Української РСР. Її культурний та національний розвиток може послужити або гарним прикладом для всієї України в разі її нормального розвитку, або ганебним, холероподібним, коли й інші райони підуть шляхом байдужності до національної культури та мови. І в другому випадку ганьба та прокляття впадуть на голови кожного з нас, донбасівців, хто бачив, усвідомлював насування загибелі і мовчав, хто в догоду череву забув, якого він роду-племені, зрадив свій народ, з чужих рук брав отруйну зброю асиміляції та допомагав нищити українську мову, культуру, традиції, обряди…». Нажаль відбулися його найгірші пророцтва. І ми, краєзнавці області, нічого не зробили, не протистояли цьому.
Мало того, деякі члени спілки, навіть керівники міських осередків виявилися зрадниками. Голова Донецької міської організації Гросов видрукував збірку віршів, до якої включив сепаратистський вірш прославляющий «Новоросію». Член Дружківської організації Ніна Макарова на засіданні свого осередку в очі всім його членам заявила, що вона за Росію. Відомий краматорський краєзнавець-держслужбовець Коцаренко був помічений у підвозі «тітушок» на Євромайдан у Краматорську, відрікся від нашої спілки, тільки-но почалися захвати росіянами держбудівель у місті навесні 2014-го. Всі вони мотивують свої дії і прикривають зраду Батьківщини особистими своїми думками, свободою слова і демократизмом. Але в часи війни це є чиста зрада! Це все одно, як би у Велику Вітчизняну війну радянській людині прославляти Гітлера і нацистську Германію, відрікатися від СССР і боротися з паризанами. Саме такі люди у часи тієї війни ставали зрадниками і поліцаями!
Але більшість краєзнавців, особливо північного регіону Донбасу з Артемівська, Костянтинівки, Дружківки, Краматорська, Слов’янська, Димитрова, Красноармійська, Добропілля не пристали на путінську пропаганду, не зрадили країну. Навіть під тимчасовою окупацією своїх міст всі вони, хто залишився дома і хто виїхав, - як могли боролися з ворогами України. Костянтинівець Володимир Березін, дружківчани Євген Фіалко, Володимр Качур та автор цих строк – сепаратистами були занесені у «розстрільний список», який СБУ знайшла у слов’янських підвалах. Голова ДОО В.Романько, будучі тимчасово у окупації, на лишав керівництва осередком, гуртував краєзнавців, забезпечував інформацією про події на Донбасі.
От у такому стані, як співав колись Леонід Утьосов: «на честном слове и на одном крыле…», - прийшла Донецька Обласна Організація НСКУ до сьогоднішньої конференції. Розтерзана, розбита, але жива!
Валерій Романько без урочистих вступів розпочав зібрання. Визначили, що є кворум присутніх делегатів з числа звільнених і не окупованих територій, встановили регламент і розпочали роботу. Одностайно погодили, що кордони організації будуть знаходитися в рамках української території. Вирішили звернутися до всіх членів спілки з окупованих земель, про їх позицію, плани, місцезнаходження. Ті, хто виїхав і знаходиться на вільній території мусять зібрати коло своїх однодумців і продовжувати краєзнавчу діяльність в Донецькій організації. З тими, хто на окупованому боці, негласно (для їх безпеки) зв’язок буде підтримувати В.Романько. Обласна організація, яка по Статуту зареєстрована в Донецьку, зараз в стадії перереєстрації за адресою в Слов’янську.
Були обрані члени правління, ревкомісія і президіум ДОО.
Голова Дружківського осередку В.Качур у своєму виступі сказав про якість наших досліджень. Акцент треба робити на те, хто був першопоселеннями у нашім краї. А це були українці-козаки. І.Корнацький, старший науковий співробітник Артемівського краєзнавчого музею, підняв проблему висвітлення фактів про те, чим насправді є, а точніше. була так звана Новоросія. Є.Фіалко зачитав листа-звернення до влади області і міністра культури про збереження в Дружківці будівлі сахарного заводу Борисовських, яка була збудована ще у 1875 році. С.Луковенко з шахтарського Димитрова підняв проблему перейменування вулиць, які названі на честь катів українського народу. В.Березін запропонував допомогти розробити та прийняти місцевими радами Програми по патріотичному вихованню та відродженню національних традицій. На його думку краєзнавці не повинні сидіти по кутках, а йти з лекціями і доповідями в навчальні заклади. Проводити навчання серед учнів, а головне серед вчителів історії, бібліотекарів. Це він назвав «активним краєзнавством».
Нас зібралося на цю конференцію два десятки людей. Але це є дієвий, бойовий склад краєзнавців Донеччини. Тихо потріскували дрова в каміні, дорослі люди сиділи в затишній залі кожний зі своїми думками, спогадами, планами. Війна не додає позитивних емоцій. Але всі, хто зібрався, просіяні через страшне сито війни, терору і безладу. Вони не зможуть схибити і зрадити, а тому краєзнавство Донеччини у надійних руках!
Є.Шаповалов, член НСКУ,
голова Товариства ім. О.Тихого.
Від спілки краєзнавців Костянтинівці: всі бажаючи залучитися до нашої роботи, стати членом Національної спілки краєзнавців України, пропонуємо звертатися по тел. (066) 272-30-04.
