"Про добробаты — одни только маты", — думає влада, бо як були ригами-ворогами, так і залишилися, — говорили хлопці-добровольці, з якими ми спілкувалися на горі Карачун, де 14 березня обласна влада відмічала День українського добровольця. — Мало цього, знаєте, чому державою обрана ця дата? Тому що в цей день в 2014 році ми, перші добровольці, прямо з Майдану відправилися на тренувальні збори, щоб їхати на війну. Але обласна та вся місцева влада забула всіх — і майданівців, і добровольців. Нас за 6 років жодного разу не збирали. Й тут, на святому місці, де меморіал першим загиблим нашім бійцям, все робиться для галочки.
Добровольці стоять позаду, а всі сучасні військові в красивій формі шикуються у перші ряди. Все робиться для картинки. Це совок, так робили ще в совєтьскій армії!”...
Диктори гарно говорили про тих “хто самовіддано пройшов пекло найтяжчих бойових операцій”, можновладці нагороджували одиниці добровольців подяками, священники служили панахиду. До речі, від Костянтинівки був один доброволець — Ковбой (І.Резенко), якого привіз відомий герой, волонтер О.Ститава. Також був наш священник — благочинний помісної церкви України О.Костянтин.
Треба відзначити нагороди, які прийняв наш знайомий, Олександр Полянський (Поляк). Ми познайомилися з ним коли він в Костянтинівському музеї проводив неймовірну бесіду з молоддю на відкритті фото-виставки “Іловайський котел”. Його нагородили медаллю громадської організації ВО «Країна» “Доброволець АТО”. А його мати отримала таку нагороду за сина, брата Олександра, вбитого на війні російськими ворогами.
Серед нагороджених добровольців було багато дівчат-госпітальєрів. Треба віддати їм належне.
“Хай пам'ять про полеглих згуртує нас живих, — говорили учасники боїв в лавах добробатів. — Вижити на фронті для нас стало набагато легшим випробуванням, ніж залишитися самими собою, не зрадити, не продати за бабло і землю. Не знаємо, скільки нам залишилося, але хочемо прожити так, щоб при зустріч з хлопцями на небі нам не довелося відвернути очі...”.
Коли приїхали до Костянтинівці, то прийняли участь в ще одному відзначенні цього Дня — біля пам’ятника загиблим за Незалежність України у сквері афганців. Тут І.Резенко приєднався до добровольця Деда (О.Ткач) та керівнику місцевої ВО “Свобода”, майданівцю, полоненому гіркінських підвалів, учаснику АТО А.Попику, які разом з активістами поклали квіти до пам’ятника (костянтинівська влада тут була, як завжди — до цього у робочий час, без місцевих добровольців).
Дякуємо Олександру Стативі та його родині за можливість відвідати відзначення цього Дня у Слов'янську на Карачуні.
В.Березін
***
Історична довідка
На думку істориків, феномен добровольства здавна притаманний українцям. Одним із перших таких прикладів можна назвати Запорозьку Січ – воєнізовану структуру з добровольчих батальйонів, які століттями боронили Україну.
Інший яскравий приклад, але вже з нової історії України – легіон Українських Січових Стрільців, що теж формувався виключно на добровольчих засадах. Події Першої світової війни, протистояння Австро-Угорщини Росії українці вирішили використати задля втілення заповітної мрії про незалежність України. До лав УСС записалося майже 20 тисяч добровольців, але згодом австрійська влада дозволила лише 2500 воякам прийняти присягу й утворити легіон УСС. Саме тоді, в 1914 році, на західноукраїнських землях розпочався і потужний волонтерський рух – по суті, місцеве населення одягало й годувало українських добровольців, надсилало на фронт так звані «любистки» – спеціальні посилки-пакунки. Потім було полум’я Другої світової – і знову добровольці першими стали на захист вітчизни.
Але найновіший приклад – це Революція Гідності та початок воєнних дій на сході нашої держави. В ті дні тисячі звичайних українських громадян, кинувши власні справи – навчання, роботу, бізнес, родини - спочатку пішли на майдани країни, висловлюючи протест проти антидержавної політики тодішнього вищого керівництва країни, а потім зі зброєю в руках першими протистояли озброєній до зубів російській армії.
Навесні 2014 року була зафіксована рекордна явка у військкомати країни. Люди приходили самі, не чекаючи на отримання повістки. Інші – чоловіки й жінки, самоорганізувалися в батальйони й вирушили на Схід.
Загалом у воєнному конфлікті на сході України брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Переважна більшість із них згодом перетворилася на військові частини силових структур.
