Наш родимый городской совет уже не знает, как еще проявить свою антиукраинскость. Мало того, что они за «референдум», за войну и кровь проголосовали, против Майдана ор поднимали, отказались называть улицы именами Стуса, Тихого, даже Сковороды (присвоили спортивные и футбольные названия, правда, О. Тихого насильно, но таки, назвали), они не захотели иметь в городе даже улицу с нейтральным именем Героев Украины. Кроме этого, кое-кто из них вошел в руководство «ДНР», их военную прокуратуру и т.п. Даже на просьбу СБУ наши кормчие отказываются прислать хотя бы благодарственную открытку нашим местным героям – Я.Маланчуку, А.Попику, А.Стативе на день освобождения Константиновки от террористов, День Независимости, Покрова... Но главное — они игнорируют ставшее в Украине доброй традицией присвоение погибшим героям в этой войне с Россией статуса Почетный житель города (посмертно). Почему они не сделали это погибшим константиновцам, почему таким образом не преклонили головы перед матерями погибших киборгов, которые жили в нашем городе и большинству которых в тех местах, где они похоронены присвоили звание Почетный житель города, района, села?
Они присваивают «почетного» себе. Например, депутатам Земсковой и Карпову. А теперь, вот еще и ветеранам советской милиции.
На ближайшей сессии они примут такое решение: «Розглянувши клопотання Костянтинівської міської громадської організації інвалідів Великої Вітчизняної війни, інвалідів, ветеранів служби органів внутрішніх справ України в Донецькій області, враховуючи висновок комісії з розгляду матеріалів про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Костянтинівки” присвоїти звання «Почесний громадянин міста Костянтинівки» Харенку Миколі Христофоровичу».
Вот мнение по этому поводу головы Товариства им.О.Тихого Е.Шаповалова:
«Сам факт існування таких органів, як Рада ветеранів радянської міліції (бо ті ветерани всі за віком працювали при СССР), викликає у мене великий подив. Сьогодні у незалежній Україні розвінчується міф про "славну радянську міліцію". Всі знають, що і як робилося у тій міліції. Як "шилися" справи, як оббирали людей слідчі і решта міліціонерів. Вся система була побудована так, що нормальна чесна людина працювати в "органах" не могла, не витримувала, її "з'їдали". Міліція була каральним органом радянської комуністичної влади. На весні 2014-го році у Костянтинівці менти чітко і, майже, одностайно стали на бік терористичних угруповань «ДНР». Ми добре пам'ятаємо міліціонерів на блокпостах з колодадськими стрічками і автоматами. Ті події ми тоді називали "ментівським бунтом". І от всі такі, як їх і називали тоді — "менти", зібралися, сплотилися, згуртувалися у одній організації і вимагають до себе пошани і державної підтримки. Більше того, вони вимагають слави! Доречі, нагадаю всім, що пенсії у них майже самі високі в Україні. Є пільги, одноразові виплати і т.д.
І у тих "ветеранів" ніякого покаяння, ніякого визнання помилок тієї системи, ніякого засудження. Тільки гордість за своє ментівське совєцьке минуле, за СССР...
Що думають молоді поліцейські, дивлячись на таке? На зустрічі у Товаристві Олекси Тихого всі одностайно наполягали об’явити протест цьому дійству. Написати протестного листа у міськраду, у МВС, у міськвідділ, у інші органи. Також відкрити і розпочати широку кампанію проти надання звання "почесного..." Миколі Харенку у пресі, на телебаченні і у соцсітях! Ми обов'язково прийдемо на ту сесію, коли буде розглядатися це питання, і активно висловимо свою думку...».
Задолго до этого в разговоре со мной, Николай Христофорович признался, что сам был в Константиновской милиции, когда туда в 70-х годах привозили Олексу Тихого. И он тогда удивил его своей упорной риторикой за Самостійну Україну. Правда, теперь ветеран МВД это, почему-то, отрицает, уверяя, что О.Тихим Константиновская милиция никогда не занималась, что это было в введении только КГБ. Но это уж точно неправда. В документальном фильме про нашего великого земляка «Хочу бути Українцем», подполковник милиции, работавший тогда в Константиновке, Омельчук сам рассказывает, что по приказу заместителя начальника Константиновского горотдела по оперативной работе майора милиции Мельника, в июне 1976 г. с двумя понятыми, проводил обыск в доме Тихих в Ижевке по ложному анонимному доносу, что Олекса, якобы, обокрал магазин (хотя он в это время был в Москве). Там говорится, что майор Мельник допрашивал Тихого (конечно же в горотделе) с 7:00 16 июня 1976 до 5:00 17 июня 1976. Где мог проводиться допрос? Конечно же в горотделе. Делали они это по заданию КГБ, которому надо было изъять из дома Тихих печатную машинку и рукописи.
...Справжні люди усвідомлюють себе, свою національну гідність і тоді стають на шлях боротьби за кращу долю. Олекса до них належав. І Олекса до останніх днів був людиною в собі.
З виступу громадського дiяча, колишнього полiтв’язня Михайла Гориня на відкритті памятника О.Тихому у Олексієво-Дружківці
Мало этого, известный краевед-изыскатель Сашко Добровольский предоставил нам Постановление, которое находится в деле №94 Тихого-Руденко в томе 2-м на стр. 164, 165. Здесь исчерпывающая информация об участии тогдашней Константиновской милиции, как инструменте КГБ в аресте и фальсификации дела Тихого. Вот цитаты: «Капитаном милиции, тов. Омельчуком, совместно с другими работниками милиции, с санкции прокурора Константиновского района был проведен обыск по факту кражи товарно-материальных ценностей из магазина №7 Константиновского райпотребсоюза, после поступления в горотдел милиции сигнала о причастности Тихого к совершению преступления... В результате обыска у Тихого были обнаружены папки с клеветническими документами...».
Вот свидетельство самого Олексы:
«15 июня 1976 года я был незаконно задержан дежурным Константиновского ГО ВД Яковенко. Лейтенант милиции Куценко незаконно принимал участие в проведении обыска 15 июня 1976 года, а капитан милиции Омельчук не устранил его... Полковник УКГБ Мельников незаконно удерживал меня на протяжении 2-х суток, а надзиратель КПЗ Константиновского ГО ВД заявил другим подозреваемым, что Тихий, будто бы, отбыл 25 лет заключения за измену Родине».
В одной из своих жалоб на действия советских правоохранителей, Олекса Тихий прямо указывает, в каком помещении его допрашивали – угловая комната нынешнего отделения полиции, на перекрестке нынешних улиц Тихого и Злагоды. Тихий тогда еще, на просьбу назвать себя, сказал, чтобы обратились в комнату по коридору прямо (где тогда было КГБ, а сейчас СБУ).
Это всё к чему. Были бы у нас по настоящему украинские правоохранители, то давно установили бы памятную доску на доме, где допрашивали Олексу. Тем более, что теперь это на улице его имени!
И музей Константиновской милиции, который создал Николай Христофорович Харенко, без этого совершенно не полон. Почему это умалчивается? Как неполный музей и данными о современной истории наших милиционеров, когда в 2014 году под предводительством заместителя начальника ГОВД Луценко (ныне в розыске) они устроили здесь захваты админзданий и установили власть террористов. Вы же ПРАВОохранители, так будьте ими до конца!
В.Березин
***
Додаток
СКАРГА ОЛЕКСИ ТИХОГО НА Костянтинівський міськвідділ МВС
15 червня 1976 року капітан міліції Омельчук О. М. у кабінеті начальника Костянтинівського загону ППО після інструктажу нашого караулу затримав мене за підозрою в обкраданні магазину, на основі анонімної заяви.
Я заявив, що в момент обкрадання магазину (24-25 березня 1976 р.) був у Москві, тобто за 1100 км від магазину, ніколи ніяких магазинів не обкрадав і не знаюся з такими, що обкрадають. Не дивлячись на це, к-н Омельчук виписав постанову на обшук, санкціоновану прокурором Вінником, у якій записано «на предмет изъятия товаро-материальных ценностей, похищенных в магазине № 7».
В супроводі п’ятьох чоловік мене повезли додому. Працівники міліції капітан Омельчук та ст. л-т Петров, з якими я вже був знайомий, знайомили мене з трьома іншими: «Это участковые милиционеры, а это шофер».
Капітан Омельчук виявив невдоволення моєю вимогою показати документи «дільничними міліціонерами». А вони були без документів. У «шофера», ст. л-т Камчатний, документ був і я дозволив йому брати участь в обшуку. Один, ст. л-т Масло, привіз документи, а л-т Куценко (я не впевнений, що це його справжнє прізвище і що він служить в міліції) брав участь в обшуку без пред’явлення документу. К-н Омельчук залишав без уваги мої протести.
З перших хвилин обшуку почали читати та відкладати для конфіскації мої праці, виписки з книг та газет, чистий папір, копіювальний папір, листи, фотографії, документи, друкарську машинку «Москва-6», гроші в сумі 132 крб. (сто тридцять два). На мої протести проти таких дій та вимогу санкції прокурора не реагували і заявляли, що доставлять все викладене «куда надо». Куди саме – не конкретизували.
Нічого не знайшовши з обікраденого магазину, мене однак повезли в міськвідділ міліції. Черговий відділу майор Яковенко виписав постанову на затримання. На мою вимогу повідомити про затримання і мій протест прокурору чи КДБ майор Яковенко заявив: «Я здесь прокурор». І мене повели в КПУ, де я знаходився один, а потім привели ще двох підозрюваних у кримінальних злочинах.
На знак протесту проти незаконних дій під час обшуку та незаконного затримання я оголосив голодовку.
16 червня в.о. нач. Костянтинівського відділу МВС Мельник виписав нову постанову на затримання і мене повезли в Дружківську КПУ за 13-14 км від Костянтинівського міськвідділу, а вслід за мною їхав підполковник Мельников В.О. з Донецького управління КДБ. Костянтинівський міськвідділ міліції та КДБ знаходяться під одним дахом і мають пряме сполучення (один коридор). Для чого такий маскарад?
Менш як через годину мене завели в кабінет № 13, через хвилину-дві туди зайшов підполковник Мельников, а ще через кілька хвилин л-т Куценко, що брав участь в обшуку без документа, заніс портфель.
Відрекомендувавшись, Мельников заявив, що зараз поставлять магнітофон для запису бесіди, що я повинен чесно розповісти про свою ворожу діяльність і, як він сказав, про зв’язки, і після цього він мене відпустить.
Я заявив, що: 1) ніякою протизаконною діяльністю не займався; 2) ні про що говорити не буду; 3) протестую проти незаконного обшуку та затримання; 4) другу добу не приймаю їжі та води; 5) дві ночі не спав; 6) вимагаю санкції прокурора на затримання та пред’явлення обвинувачення.
«Бесіда» (беру в лапки, бо підполковник Мельников говорив, а я мовчав) тривала протягом 7 (сім) годин 16 червня та 5 (п’ять) годин 17-го.
В ході бесіди Мельников читав уривки з моїх праць, листів, хоч я й говорив, що в тому нема потреби. Читав, а потім давав мені читати заяви, адресовані в Управління Донецького КДБ в. о. зав. кафедрою української мови ДонДУ Шевчук О.С., зав. кабінетом української мови та літератури Донецького інституту удосконалення кваліфікації вчителів Міхєєвої А.І., професора ДонДУ Стебуна І.. Останнього я особисто не знаю і до нього ні з чим не звертався. Перших двох знаю як офіційних осіб і звертався до них у справі роботи над словником.
Серед іншого Мельников
Розповідав біографію Шумука, Матвієнка, про націоналюгу (!!!) (так у М.) Кархута, В. Тємнікова, Райку Мороз (так у М.), про звільнення Надійки Світличної (так у М.) та багато іншого.
Говорив: «Мы дали квартиру И. Дзюбе в своем доме» (раніше я думав, що квартири дають виконкоми Рад, а не КДБ); «Ви нам подбрасывали каждый год вот это» показував мої статті, звернення до Голови Президії Верховної Ради УРСР, рукопис книги. З цих слів можна зрозуміти, що КДБ найвищий орган влади); «Вы вот сделали столько, что хватило бы на кандидатскую диссертацию, даже на докторскую»; «У нас вот есть материалы – на десять лет хватит»; «Санкция будет. Это нам просто. Мы хотим Вам помочь»; «Нам невыгодно Вас судить. Будут там кричать ваши»; «Вы ведь плохо знаете украинский язык»; «Иван Дзюба на пять голов выше Вас»; «Вас все выгоняют»; «Ваш сын Вам морду набьет»; «Мы власть» и т.п.
Запитував: «Что у Вас общего с евреями?» (при цьому дуже кривився, вимовляв слово еврей гидливо); «Почему Вы общаетесь с шовинистами?»; «Я – русский человек. Почему Вы не хотите говорить со мною на русском языке?»
Пропонував: «Можу дать прочитати «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби». «Выезжайте за границу. С нашей стороны препятствий не будет. Оттуда можете ругать нас сколько угодно»; «Женитесь на еврейке и уезжайте в Израиль»; «Напишите, что Вы занимались враждебной деятельностью, но впредь заниматься не будете и мы Вас отпустим»; пізніше: «Напишите, что впредь заниматься не будете»; під кінець запитував «Могу я сказать прокурору, что Вы впредь заниматься не будете?» «Ну так що, підете додому чи в підземелля (КПУ [камера попереднього ув΄язнення. – Ред.])? Як скажете так і буде».
Грозив: «Вы в Дубравный лагерь не попадете, Вы попадете к уголовникам» (як він може наперед знати? Може вже й статтю кримінальну вибрав); «Вы попадете на спец, а там тяжело»; «Вы подумайте о сыне, мы его выгоним из научного института»; «Почему Вы пишете письма молодежи? Им надо учиться делать карьеру, а Вы им закрываете. Не думаете о себе, так подумайте о них»; «А може санкція вже ось тут, в портфелі?»; «Мы вот расскажем жене, что Вы сына сбиваете, она Вам последние волосы повырывает. Она женщина такая. Мы знаем».
На закінчення «бесіди» Мельников сказав: «Прокурор санкции не дает, поедете домой. Я дам вам денег на дорогу».
На моє запитання: «Як мені тепер бути, якщо я напишу, наприклад, статтю до газети, а переписати ніде, бо в бюро добрих послуг на Донеччині друкарських машинок з українським шрифтом нема?» Мельников відповів: «А вы пишете на русском языке? Вы же закончили Московский университет и знаете русский язык». Якщо це не шовінізм, то що ж тоді шовінізм?»
Мельников бачив, як мене майже ніс за пояс штанів сержант міліції до машини і не вбачив у цьому нічого ненормального. Бачив лише, що я усміхався. Думається, що таке поводження наглядача було зумовлено наказом Мельникова.
У Дружківці перед зміною вранці 17 червня черговий КПУ вдарив своїм туфлем мене по босій нозі і сказав моїм співкамерникам, підозрюваним у кримінальних злочинах: «Он уже отсидел за измену Родины 25 (двадцать пять) лет и еще получит». Звідки така інформація у наглядача КПУ? Чи не від Мельникова? А чому 25? Адже сім. І не за зраду, а за те що не є за радянськими законами злочином, а саме за «взгляды, записи, письмо». Чи далеко від цього до того, що в камеру «випадково» попаде професіональний вбивця і (из любви к Родине) задушить чи вб’є «зрадника Батьківщини»? Мельников пояснив дії наглядача низькою культурою працівника міліції, а на мене кричав: «А кто Вы такой?»
Мельников протягом всієї «бесіди» вів себе як відвертий шовініст і юдофоб, застосовував дешевенькі, низькопробні прийоми.
Прокурор Вінник не мав достатніх підстав (анонімка) для дачі санкції на обшук, а після заяви про те, що в день обкрадання магазина я не був на Україні – ніяких.
Працівники міліції не мали ніякого права читати і конфісковувати листи, мої праці, книги, папір, друкарську машинку, оскільки це не було вкрадене в магазині № 7.
Майор Яковенко та в.о. нач. Костянтинівського міськвідділу МВС Мельник не мали ніяких підстав для затримання мене, оскільки обшук, проведений згідно санкції прокурора, не дав ніяких матеріалів для цього.
Міськвідділ та обласне управління КДБ не мають санкції ні на обшук, ні на затримання, отже, робили це всупереч законам.
Незаконними діями міліції та КДБ мені заподіяні значні матеріальні та моральні збитки, заподіяна шкода моєму здоров’ю.
Вважаю, що:
- Підполковник Мельников Віталій Олексійович, діючи руками міліції, грубо порушив радянські закони, підірвав престиж влади (зокрема, органів КДБ) і повинен понести кару;
- Порушено статті Конституції СРСР про недоторканість житла та таємниці листування;
- Конфіскація рукописів, листів, фотографій, друкарської машинки, чистого паперу та всього іншого незаконна, вимагаю повернення їх;
- Мельников одержав заяви до КДБ, на які посилається в попередженні, шляхом шантажу та погроз (заарештуємо, вигонимо з роботи, закриємо шляхи до навчання та роботи дітям і т.п.);
- Виписане попередження не має сили, прошу його скасувати.
Вищеописана акція наштовхує на думку, що вкрадені на Костянтинівському автовокзалі дві мої сумки з книгами, рукописом книги та іншими речами є справа місцевих органів КДБ. Прошу розслідувати та, в разі підтвердження мого підозріння, повернути вкрадене.
(Після 15 червня 1976 року)
З архіву родини Тихих. Публікувалася в ж. «Неизвестная Дружковка» 2007 р.)
