Звернення Благочинного Донецького єпархіального округу, настоятеля Свято-Стрітенського храму, протоієрея отця Костянтина з нагоди проведення Об’єднавчого Собору Української православної церкви, в якому він приймав участь
Шановні православні і неправославні, віруючі і невіруючі мешканці Костянтинівки! Від імені всієї повноти Українського і Вселенського православ’я вітаю вас зі значною подією в житті як нашої церкви, так і нашої держави.
Протоієрей о.Костянтин на Об’єднавчому соборі (крайній зліва)
15 грудня в Києві, в соборі Святої Софії відбувся Об’єднавчий Собор Української православної церкви. Три гілки українського православ’я, які донині були розділені, об’єдналися в одну помісну українську православну церкву. В повному складі до цієї церкви увійшли: найбільша в Україні православна церква — Українська православна церква Київського Патріархату, Українська автокефальна православна Церква та частково Українська православна церква в єдності з Московським Патріархатом. Останніх було мало, але все ж таки вони прийняли рішення об’єднатися.
Цієї події Україна чекала не одне сторіччя. Більше 300 років тому Московська Патріархія незаконно анексувала Українську православну церкву. Так саме, як і саму державу Україну, Росія всіляко противилася визнанню самого існування нашої церкви. Щоб люди забули, що вони українці, що вони за канонами православної церкви мають право на свою церкву. 34 Апостольське правило нам говорить про те, що єпископи кожного народу повинні знати першого серед них і визнавати його як предстоятеля, Патріарха своєї помісної церкви. Тож протягом багатьох років українська церква боролася за свою незалежність. І ми звернулися саме до Константинопольського Патріархату за визнанням нашої церкви та даруванням автокефалії, тому що для нас церква – матір. Саме вона хрестила нас та принесла на нашу землю православ'я. А те, що відбувалося після анексії нашої церкви, то було всупереч морально-етичним законам та церковним канонам. Саме Вселенський Патріарх Варфоломій мав таку владу і він це зробив.
Хочу наголосити на тому, що православна церква відрізняється від католицької тим, що ми не маємо одного архієрея, який би керував всім православ’ям. Всі патріархи між собою рівні. Але Вселенського Патріарха ми визнаємо як першого серед рівних. Папа Римський керує всім католицьким світом, а у нас в кожній незалежній державі є своя помісна незалежна церква. Але ми звернулися до нашої церкви матері – тільки вона мала право надати Томос, тобто грамоту на автокефалію. І ми дуже вдячні Вселенському Патріарху Варфоломію-I за те, що він для цього надав максимум зусиль. Також вдячні за підтримку Президенту, Верховній Раді. Вони ще в квітні цього року звернулися до Вселенського Патріархату за наданням нам автокефалії.
Часто представники церкви Московського Патріархату наголошують на тому, що влада неповинна втручатися в справи церкви. Але нагадаю, що постійно всі Вселенські Собори скликалися світською владою. Починаючи з першого, який відбувся у 325 році, коли перший Вселенський Собор зібрав імператор Костянтин. Тому що церковні справи впливають на державну безпеку, різні державні справи і влада себе від православної церкви не відділяла. Також з часу набуття Україною незалежності першою умовою Вселенського Патріарху для надання нам автокефалії було об’єднання українського православ’я та звернення не тільки церковних керівників до його Всесвятості Патріарха Варфоломія-I, але й звернення української влади. І ось, нарешті, це відбулося.
Після того, ми всі бачили, як тут представники церкви Московського Патріархату благословляли боєвиків, бачили склади зброї в їх храмах – вони ще говорять, що наша українська церква закликає до насилля та агресії?! Зараз Патріарх Російської православної церкви Кирило говорить: «Может быть и надо дать автокефалию украинской церкви, если бы они не говорили об этом с такой ненавистью…». Якраз з боку України ніякої ненависті не було. Те, що ми молимося за свій народ, свою землю, армію – цілком нормально. Бо ми молимося самі за себе, за своїх дітей, своє майбутнє. Багато священників нашої церкви є капеланами української армії. Ми знаємо що ми відстоюємо і за що молимося. І ми благословляємо наших воїнів не на війну, а на захист Вітчизни. Ті, хто прийшов на нашу землю, прийшов з ненависті, а ми захищаємо Україну з любові до своєї землі. Бо ми християни і не маємо права на агресію та ненависть. Українці засвідчили свою вірність Богові, бо вони виконують Закон Божий і найголовнішу заповідь Любові. Господь сказав: «Немає любові більшої за ту любов, якщо хто душу свою покладе за друзів своїх». Тож наші воїни виконують цю заповідь. Вони віддають своє життя за свою землю, яку дарував нам Господь.
Те, що поки що мало до нас приєдналося представників храмів Московського Патріархату, зрозуміле. Вони запугані і бояться. Але ми наголошуємо на тому, що до Помісної церкви ніхто їх насильно заганяти не буде. Тільки якщо вони самі виберуть цій шлях. Як новообраний предстоятель нашої церкви Митрополит Епіфаній сказав на Софійській площі після його обрання, звертаючись до всіх українців: «Двері нашої церкви відчинені для всіх». Так що будь ласка – ми з радістю будемо приймати всіх, хто хоче приєднатися до єдиної помісної канонічної православної церкви в Україні.
За Божим провидінням так вийшло, що протягом 27 років представники УПЦ МП називали нас розкольниками, безблагодатними, неканонічними, користувалися підтримкою тієї влади. Наші священики багато перетерпіли від цих людей. Але Господь, все ж таки, на боці тих, хто терпить за правду. І, як по вислову «Не рій другому яму, сам в неї впадеш», виходить «Не рій другому неканонічність, сам до неї потрапиш». Так вийшло, що церква Московського Патріархату сама себе ізолювала – відділилася від Вселенського Православ’я, припинивши спілкування зі Вселенським Патріархом Константинопольської церкви, яка для них є також материнською церквою. Дитина повстала проти своєї матері, чим, звісно, погнівила Бога. Вони нас називали розкольниками, а самі зробили це на, так званому, Харківському Соборі. Тепер вони безблагодатні і неканонічні. Чим собі і своїм парафіянам закривають вхід до Царства Небесного.
Я хочу нагадати нашим «розділеним» братам-священникам, — згадайте, до чого призивав нас Господь: «Отче, нехай вони будуть єдині, як і ми – єдині». Як єдина Свята Трійця, так єдиною повинна бути Свята церква і ми, живучи в Україні, повинні створювати свою, єдину церкву. Єднатися заради свого народу та миру на своїй землі. Але ми, все ж таки, сподіваємося, що Господь приведе наших «розділених» братів і сестер до єдності з церквою Божою, приведе їх до покаяння.
Ми з християнською любов’ю молимося за них, чекаємо на їх повернення до істинної церкви. До Бога, бо істиною церквою може називатися лише та, де проповідується любов та єдність.
Так сталося, що з волі Божої, я, як обласний благочинний Донецької Єпархії, був делегатом на Об’єднавчому Соборі Української Православної церкви в Соборі Святої Софії в Києві та приймав участь у голосуванні та виборах предстоятеля нашої Помісної церкви. Визнання та своє благословення від церкви-матері Українська церква вже має, бо на цьому Соборі були присутні представники Константинопольського Патріархату, головуючим Собору був Митрополит Еммануіл Гальський, приймали участь екзархи, які були призначені Константинополем.
Наступного дня вони, разом з нашим духовенством здійснили Божественну літургію у Михайлівському монастирі та у Володимирському кафедральному соборі. Співслужіння було й нашого почесного предстоятеля, духовного батька Святійшого Патріарха Філарета.
Треба сказати, що окрім визнання, є процедура надання Томосу і призначена дата – 6 січня 2019 року, коли в Константинополі (сучасному Стамбулі) на кварталі Фанар буде відслужена спільна літургія Вселенського патріарха Варфоломія Першого разом з Митрополитом Епіфанієм. Де він із рук Патріарха отримає цю благословенну грамоту (що по грецькі це є Томос), в якій буде засвідчено визнання нашої церкви.
Тож ще раз всіх вітаю! Нехай Боже благословення завжди перебуває на всіх вас та ваших родинах, ваших добрих справах! Сподіваюся, що до церкви Божої буде приходити все більше та більше людей. Двері нашого храму відкриті постійно.
Хочу також звернутися до тих, хто вважає себе патріотом України, але називає себе атеїстом. Треба пам’ятати історію, знати свої коріння, ким були наші батьки і яку віру вони мали. Тому 6 січня, коли буде велика подія для всієї України – даровано Томос, запрошую всіх прийти до храму Божого та разом піднести свої молитви за нашу святу землю, святу церкву, за своїх близьких, просто один за одного, привітати всіх з Різдвом Христовим. Віруючі і невіруючі, приходьте на святкові Богослужіння, які будуть звершуватися в Свято-Стрітенському храмі, на жаль, сьогодні одному канонічному православному храмі в Костянтинівці. Ні в якому випадку ми нікого не примушуємо не ходити в інші церкви. Бога можна прославляти скрізь, але в дусі християнської любові. Пам'ятаємо, що Господь дарував нам одну землю і на цій єдиній нашій українській землі повинна бути єдина українська православна церква, яка буде молитися за весь наш народ, свою армію, своїх захисників!
18 грудня 2018 року, місто Костянтинівка.
