Мені вже приблизно 9 місяців не дає спокою одне питання - чи є межа нашої байдужості? Здається, що немає. Не дарма одна мудра людина сказала, що сама страшна людина на світі - це байдужа. Поясню чому. Вся Україна вже усвідомила, що є РЕАЛЬНА небезпека повномасштабного вторгнення московської орди на нашу територію, але ж як у далекому 1941-му лунає таке: "Не поддаваться на провокации! Не слушать паникёров! Всё под контролем!", та й інше.
Чим це обернулося - відомо. І зараз трапляється те ж саме. Згоден, що паніка - поганий союзник, але ж і робити вигляд, що все гаразд у нинішній ситуації - злочин. Що зараз Костянтинівка найважливіший прифронтовий стратегічний об'єкт - сумніву ні у кого немає, і найперший удар ворогом буде завдано саме по нас. Питання: а що робиться, щоб цього не трапилось? А нічого! Скрізь в Україні формуються загони самооборони, добробати та інші структури, бо вже переважна більшість українців усвідомлюють небезпеку, яку несе "руській мір". Проте наше улюблене місто живе наче у якійсь паралельній реальності. Всім усе «по цимбалах», клянуть ціни, тарифи, місцеву і центральну владу. Дехто так і каже: "Ну когда же уже придёт Путин и наведёт порядок, уже ждём не дождёмся!". А міська влада своєю бездіяльністю тільки підігріває ажіотаж. Особисто я ще у серпні почав бити на сполох, бо вже було видно, що відбувається не якась дрібна метушня, а реальна загроза агресії, а на моє питання відносно цього була дана чітка відповідь, що це все маячня і дурниці, нічого не буде, а мені треба заспокоїти свою буйну фантазію…
Навіть після мого звернення у Міністерство оборони мені було надано відповідь (звичайно, через місцеву владу), що це все йде через військомат, а так як військомати реформовані у якісь центри, то терсамообороною НІХТО не займається. Одним словом - зачароване коло.
Відносно бажаючих захищати рідне місто та їхньої кількості - у мене ілюзій немає. Це наочно показав 2014-й рік і наступні роки російсько-української війни. Просто хочу сказати одне - якщо хтось по наївності сподівається відсидітись за бабською спідницею і що якось пронесе - запевняю, не пронесе, бо багато стоїть на кону. І зараз увесь світ усвідомив, що настає час “Х”. Або ми - або нас.
І відносно того, чи буде повномасштабна агресія, маю особисту думку. Дай Боже, щоб я помилився, бо вчинки параноїка - ідіота важко спрогнозувати. І дуже позитивно, що весь цивілізований світ на нашому боці, а з такою підтримкою ми зобов'язані перемогти і стати повноправним членом світової спільноти, а не сидіти обійнявшись з московитами та бульбашами по вуха у лайні. Ситуація дуже важка, але почесніше буде результат.
Вірую в Бога, в Україну та нашу довгоочікувану ПЕРЕМОГУ! Слава нескореній нації! Смерть ворогам України!
Ігор (Ковбой) Резенко, ветеран руху за Незалежність, учасник війни з Росією.
