До кінця 2017 року залишаються лічені години. І якщо для збірної України з футболу цей рік став не надто видатним і ми не змогли відібратись на Чемпіонат світу, то особисто для мене, як і для більшості моїх друзів, це був переломний момент, точка неповернення, Рубікон. І основна причина цього, мабуть, у тому, що ми вступили у самостійне життя, яке вже дало нам дуже багато.
Знаєте, в інтернеті є безліч списків на кшталт «100 речей, які треба встигнути зробити за своє життя». І поки що найбільше таких речей, вже зроблених мною, припадає саме на 2017 рік. Я закінчив рідну Гімназію та вступив до найкращого університету України – Києво-Могилянської академії. Я відсвяткував своє повноліття. Я вперше в житті сходив на лекції та семінари, склав сесію, вперше вболівав за улюблену футбольну команду на велетенському стадіоні та відчув біль нерозділеного кохання, вперше відчув себе журналістом, вперше (і, сподіваюсь, востаннє) перехворів вітрянкою та відчув укус бродячої собаки… Багато чого було вперше, і все, що відбувалося, так чи інакше змінило мене, сподіваюсь у кращий бік. Але про все по порядку.
Січень залишився в моїй пам’яті завдяки творчою зустріччю в рідній Костянтинівці з самим Сергієм Жаданом та 3-м місцем на обласній олімпіаді з історії, незабутньою і неймовірними зборами найкращих істориків, математиків та україномовників Донеччини у Святогірську. А далі був доволі неприємний період невизначеності в навчанні, я не знав, що обрати: навчатися за покликом душі (тоді я хотів вступити в Інститут міжнародних відносин чи піти у військовий вуз). Проте я зміг відносно непогано скласти ЗНО і... одразу ж захворіти вітрянкою. Явище це не з приємних, але, на щастя, я швидко очухався і успішно погриз золоту медаль після випускного:) Наступні 2 літні місяці я провів у рідній Костянтинівці, а зробили їх DRUZI вільний простір. Мені пощастило взяти участь у різних корисних заходах, зокрема і в MediaLab Donbass. Дуже вдячний за проведення цього тренінгу для журналістів, а теплі лампові вечори на Кіносхідцях біля занедбаного кінотеатру я точно пам'ятатиму ще довго. А далі — правничий факультет Могилянки, подача документів, фрешміт з фрешфестом, поселення, перші лекції та семінари, ролі мажора та шведського посла у виставах, футбол Україна-Хорватія, миття Сковороди (див.фото), RunAcademyDay, вікенди в бібліотеці, вечірні прогулянки центром Києва, пісня про факультет і проходження першої сесії!
Також я усвідомив, що ніхто з людей не приходить у наше життя випадково. Кожен, з ким Ви зустрінетесь протягом життя, будь то добра чи погана людина, змінює Вас. Тому я щиро вдячний усім людям, з ким я розділив 2017 рік. Насамперед це мої однокласники та вчителі, однокурсники та викладачі з Могилянки. Ви зробили цей рік! Дякую за те, що ви є! Для України ж цей рік виявився знаменним завдяки безвізу з Євросоюзом та Євробаченню, яке я дивився у прямому ефірі. Втім, ці перемоги були трохи затьмарені черговими чварами на політичній арені. Це саме те, що треба залишити в старому році.
Наостанок я дуже хочу Вам усім побажати у Новому 2018 році бути щасливими, здоровими та коханими, залишатися собою, побільше Вам чудових вражень, надійних друзів та тепла від рідних! Ну і звісно ж, миру та процвітання нашій країні! Всім love&peace! До зустрічі в наступному році!
Данило Нікітін, 31 грудня 2017 р. о 21:45.
