Для нас це вже як у Дні бабака — ще з радянських часів Різдво зустрічати в одному (але якому!) селі — Званівка, Бахмутського району. Тут, як завжди, ми відвідуємо величезний Греко-католицький собор та монастир, що побудували нащадки лемків-бойків, потім Православний храм із стародавніми званівськими цікавинками, дивимося краєвиди ("Верби над Бахмуткою, Званівки сади, піснею я хуткою прилечу сюди…” — В.Сосюра) та зупиняємося в гостинній родині Тимчаків, збирачів дохристиянських звичаїв та традицій. Але кожен рік щось нове.
В цьому році це був не просто дім Тимчаків, це вже ЛЕМКІВСКИЙ ЦЕНТР при щойно створеній Званівській громаді! Як завжди, Андрій Стефанович розповів про давні традиції наших предків та зв'язок з сьогоденням. Юля приготувала смачні різдв’яні страви та купу смаколиків з сувенірами.
Гарно, що й гості цього разу привезли свої подарунки — Фундація підтримки осіб старшого віку "Вік щастя" (під керівництвом Наталії Бондаренко). Звично вже тут був голова Товариства ім.О.Тихого Є.Шаповал з родиною. Окрім цих представників Дружківки, Краматорську та Словянську, цього разу до Званівки приїхала велика команда Костянтинівського Клубу органічного землеробства під керівництвом Віктора Карпуся.
І, ясна річ, головне — вкрай майстерні та театральні вертепи. Гості були вражені глибинною акторською грою дітей та молоді. Важко знайти в нашому краї підлітків, щоб вони з такою відповідальністю грали (працювали!) в ці святкові дні.
Але це Званівське Різдво відрізнялося від інших якоюсь янгельскою добротою. Може, дійсно, нам зараз це дуже потрібно. І так гарно, що ми їх скрізь по селу зустрічали. Та й у храмі бачили янгелів-охоронців, військових.
Надамо слово учасникам подорожі.
Наталя Бондаренко: “Яка це чудова лемківщина на Донбасі! Як гарно слухати службу українською у найбільшому на східній Україні Греко-католицькому соборі. Невеличка православна церква, і нічим би вона не була примітною, якби не усвідомлення, що у церкві, яка стояла колись на цьому місці, хрестили Всеволода Гаршина. Невеличка екологічна експедиція до річки Бахмутки, де її найчистіше русло та стрімка течія. Ну а потім, звісно, до Лемко-центру, де родина Тимчаків відроджує традиції народу, якого радянська влада переселила насильно з Карпат до Донбасу. Зараз у селі шість вертепів, селом ходять і малі і дорослі, самі шиють собі костюми, а сценарії до вертепів пише пан Андрій. Гра майже професійна! Дуже сподобалось”.
Тетяна Іванова: “Пригадалось, як колись підлітки бігали по вулицях і всім співали одне й теж. І на десятому: "Дайте дядьку п’ятака" вже було пісно і сумно. А тут ціле дійство, ціла вистава! Костюми, постановка — я у захваті. А які ж гарні малята і як вони сумлінно і з радістю показували свій вертеп. А потім святковий стіл із традиційним блюдом, яке завжди із давніх-давен готували на це свято лемки-господині. Моя мама, яка згодилася поїхати зі мною, і якій, 77 років, теж була здивована і задоволена!”.
Вікторія Карпусь: “Можна прожити так, як наче дива не існує, а можна сприймати все так, як все що довкола — диво і є! Найбільше у Званівці мене вразила чудотворна ікона у православному храмі, яку знайшли зтемнілою і тепер з кожним роком вона все більше проявляється і колір її стає читкішим. Хіба це не диво? Сльози на очах, а в сердці: Христос народився — славімо його! Ось воно, диво — зовсім поруч!”.
Члени Клубу оргземлеробства ще побачили й цікавий досвід землегосподарства званівськими монахами — тут є й використання мульчі, пасіка у полі та інше.
Коли поверталися назад, то вже звично зупинилися біля Бахмутського транспортного технікуму, де була Бахмутська повітова управа, над якою в 1917 році вперше над Донбасом було піднято державний прапор. Але для костянтинівців було цікавим узнати, що будівля зроблена з цеглі Костянтинівського керамічного заводу.
12-го у Званівці буде великий Фестиваль вертепів. Їдьмо!
В.Березин.
