"15 февраля – День памяти тех, кто исполнял служебный долг за пределами Отечества”. Вам подобається? Афганцям, скоріше, — ні, бо це ж їх день. Українським патріотам теж - “Їх відправляли як гарматне м’ясо туди, нікого вони не захищали, були з метою посилення впливу СРСР в чужій нам азійській республіці. ЗАМІСТЬ ЦЬОГО ВСІ ЦІ РОКИ МИ ЧУЄМО ПОБРЕХЕНЬКИ ПРО "ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИЙ БОРГ"!!! Треба припинити транслювати брехню хоча б публічно та дітям...” (Наталія Жукова, Бахмут).
А як ви відноситеся до такої назви?
Ми вас перевірили, насправді назва цього дня інша - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Схоже на ту, що зверху? Калька! Але треба знати - що зверху сучасна назва 15 лютого наших ворогів - Росії... Але все ж в Україні це ВШАНУВАННЯ.
"Саме в цей день 32 року тому закінчилася та страшна війна. Понад цю війну пройшло понад 160 тисяч українців. Ще живі матері тих, хто не повернувся... Це день — ВШАНУВАННЯ, щоб всі розуміли, що на землі їх здатні захищати та боронити. Ми маємо гідно ШАНУВАТИ тих, хто не дав можливості тій війні розповсюдитися по всьому світу... Керівництво Костянтинівської ОТГ завжди буде поруч з вами...”, - сказав на мітингу в сквері Афганців міський голова О.Азаров.
«Но история не умолкает. Говорят снова и снова — нужна, не нужна была эта война, кому выгодно, кому не выгодно. Многие называют нас оккупантами. Хотя на самом деле это не так. Правительство Афганской республики 21 раз просило ввести войска и оказать помощь революции… Это свершилось и это было. С нашего города было призвано 246 человек. 11 из них не вернулось. 64 стали инвалидами. Эта война наделала много бед. Война — самое страшное, что есть на земле. И страшно, что всё это продолжается сейчас. Хотелось бы, что бы всё это безобразие, где тоже гибнут солдаты, старики, дети, закончилось. Всем мирного неба и здоровья!», - сказав голова громадської організації Союз «Інтернаціоналіст» Микола Кириленко.
Захід біля пам’ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам (вул. Ціолковського) мав назву Тематична програма «Війна у пам’яті – біль у серці».
До речі, учасників інших війн чомусь не запросили. Про що нам поскаржився ветеран інтернаціональних війн М.Голік.
Майоріли державні прапори. Грав гімн. Тримали руку не серці (особливо символічно було бачити, що це робили матері загиблих та померлих, хто воював у Афганістані).
Згадали всіх наших загиблих: Метелін, Комаров, Горбатенков, Бураджук, два Василенко, Савенко, Ленко, Кутняк.
Окрім “Чорного тюльпану” лунали українські пісні: “Над землю тумани сивиною упали, сивиною упали та й на скроні батьків. Назавжди зупиніться всі війни на світі на білому світі! Не вбивайте синів!”...
Студентка медколеджу прочитала: "...Сини нашої рідної неньки могли би бути добрими майстрами, вчителя, лікарями, юристами та науковцями... Обіцяємо вчитися у вас патріотизму!”.
Закінчився захід молебнем, який відслужив священник Помісної Православної Церкви отець Діонісій “За успокоєніє на війні загиблих воїнів. Царстве небесне, вічна пам’ять. А вам, живим, хай Бог дарує здоров’я. Во ім’я отця і сина і святаго духа.
Слава Ісусу Христу і слава Україні!”.
В.Березін
