Помер наш друг, невтомний борець за Україну

Опубликовано moderator - Aug 18
Printer Friendly, PDF & Email

Пишеш про нього і розумієш, що все це не так і не про нього. Бо він нетрадиційний, не форматний. Бо, насправді, він є уособлення тих, кого знищила радянська влада. Він якби прийшов звідти, з тих років супротиву (він чітко назвав термін у своєї останньої книзі - 1917-1959). Ми відчували дух тих людей, яких не тільки знищили, але й стирали їх з історії. Але він, як останній боєць, останньої криївки тримався до останнього дихання!

Не віриться, що все, закінчилася ЕПОХА ДОБРОВОЛЬСЬКОГО, що вже немає нашого друга САШКА. Йому не було й 50…

"Внаслідок раптової хвороби у лікарні м. Слов’янська помер дослідник діяльності українського підпілля на Донеччині ХХ ст., автор книг, збірників документів “ОУН на Донеччині” (том І і ІІ) Сашко Добровольський. 6 серпня Олександр був госпіталізований до лікарні з важким інсультом. На 10 серпня в його рідній Билбасівці призначена панихіда та поховання...".

"Неординарна людина, що володіє глибинними знаннями по історії ОУН в Донбасі", - написали ми в "Провінції" в 2010 році, коли узнали Сашка, подружилися та почали спільну роботу по укріпленню тут України. «Любіть Україну, та тримайте порох сухим, бо вже скоро він нам знадобиться…» - вимагав він від всіх нас задовго до цієї війни.

А коли вона почалася Сашко все робив, щоб у хлопців в окопах була мотивація вбивати ворогів. Ось зі статті у 2019 році: " У зв’язку з тим, що зараз найбільш активні націоналісти, це мої друзі і я пишаюсь, що їх знаю, живуть у Костянтинівці та Дружківці, я вам розповім про українське відродження 1917-1943 років як раз у Костянтинівському районі. Все з матеріалів Служби безпеки. Наш край на 1917 рік був абсолютно українським. Тому «просвітяне» увійшли до керівництва міст та районів. У довідці НКВС 1950 року є згадка, що «в Константиновке большое число жителей ушло к Петлюре…». Те, що зараз роблять покидьки в ДНР – ті ж самі етнічні чистки, що робили тут більшовики, коли вибили місцеве населення та заселили Костянтинівку робітничо-кримінальними династіями, зеками, урками, іншим збродом. Чому тут у 20-х роках народився Олекса Тихий? Тому що в Олексійово-Дружківці у 1924 році почала діяти одна з самих перших українських автокефальних церков у Донбасі, яка поновила свою роботу у 1942 році. Ще в 1933 році тут, серед 63 шкіл, 40 залишалися українськими! За словами керівника українського театру у Костянтинівці Решетнікова, після приходу німців у 1941 році цивільну владу тут взяли націоналісти. 2 грудня 1941 року, колишній петлюрівський сотник, неодноразово репресований, Митрофанів утворив тут українську сотню. Причому, форму їм зшили як у січових стрільців. Там об’єдналися всі національності – від росіян до етнічних місцевих німців. З січня 1942 року було офіційно оголошено курс на українізацію Костянтинівського району. Влітку проголошено, що герб Костянтинівки – тризуб, а прапор – жовто-блакитний. Парадокс, але в Костянтинівському районі тоді було більше українських шкіл, ніж по всій Донеччині до 2014 року! А ваш Василь Гайворонський у 1942 році об’єднав тут просвітян, які випускали спочатку «Костянтинівські вісті» з двома тризубами на логотипі, а потім «Відбудову». «Просвіту» організували в кожній школі. Їм давали по 15-20% відсотків зборів від продажу газет, концертів та вистав. Костянтинівка впливала та українізувала сусідні райони, навіть Бахмут. Коли в 1943 році зайшла радянська влада, то знищували, перш за все, не поліцаїв та тих, хто їм допомагав, а повністю ліквідували просвітян. І охота ця велася до 1951 року, коли в далекому Здолбуніві Рівненської області знайшли Андрія Фроловича Кирпенко, якого засудили до розстрілу с заміною на 25 років тюрми. Він, до речі, дожив до Незалежності! Я до чого все це веду - зараз у нас йде війна з Росією і нам говорять, що треба миритися. Так війна не закінчиться. Це все наївність. Я все це збираю для того, щоб наші добровольці знали – за що вбивати на передовій, гнати цих собак з нашої землі, чистити сепарню на місцях. Треба займатися ідеологією. І Олекса Тихий це довів!».

Головне - він залишиться з нами у своїх книжках, створенню яких він присвятив своє життя. У кого вони є - дістаньте, нехай в ці дні вони стануть згадкою та головною нашою подякою дослідницькому подвигу Сашка Добровольського. 

Редакція.