«Їсти, їсти…» - промовляє одиноке худорляве дівчисько з похиленою до низу головою, ні від кого не вимагаючи – ні від батька, матері, а так – у простір…».
Ми стояли на старому сантурінівському цвинтарі і слухали ці слова проникливої художньої композиції, присвяченої Дню пам’яті жертв голодоморів. Ми, громадські активісти, які вже багато років проводили на цьому місці (тільки тут встановлено спеціальний пам’ятний знак) були здивовані – на звичай нас тут збиралося ну 10-15, а тут…
Ні, влада завжди проводила заходи – помпезні, біля Палацу культури, навіть клала квіти під цій символічний знак. Але не в самий день голодоморів, вихідний, а раніше – в робочий день. Вони вважали це своєю щирістю.
Але, якщо ми – Україна, то ця ганьба повинна була закінчитися. Це й стало цього разу – в суботу, як завжди на 10.00 тут була не «купка свідомих», а більше ста учасників мітингу-реквієму та панахиди по померлим.
Це об’єднало всіх – керівництво міста з міським головою О.Азаровим, учасників АТО-ООС, правоохоронців, благочинного Донецького єпархіального округу, настоятеля Свято - Сретінського храму Помісної церкви України протоієрея отця Костянтина, громадських діячів (серед яких, як завжди з нами О.Барабаш), були школярі та вчителі. Також були та виступали представники вірменської громади міста (Агасі Барсегян порівняв два геноциди).
Практично всі повторювали: «Хто не пам’ятає минулого – в того не буде майбутнього».
«Ми маємо в цей день зрозуміти – наскільки важливими, історично гіркими можуть бути помилки керівників влади, яку люди їм довіряють, - говорив О.Азаров, - Тому ми сьогодні і кожного року в цей день маємо казати про те, що ті події мають бути осмислені перед кожним кроком, кожним рішенням, які сьогодні приймаються на будь якому рівні. Тому що можновладці повинні усвідомити – ЛЮДИ ПОНАД УСЕ!».
«Політика кремля знищила не лише численне населення українців, але й завдала страшного удару по нашої ментальності та культурі…», - говорили не активісти, а молода ведуча.
Співробітники краєзнавчого музею згадали свідчення про голодомор у Костянтинівці, які описала у своїй книзі спогадів наша відома землячка Олександра Суярко.
Приведемо слова з цієї книги: «Ми жили у будинку на вулиці Пролетарській. Кожного ранку знаходили перетворених в старців дітей під парканом. Голодні матері, що втекли з вимираючих від голоду сіл, у відчаї залишали їх з надією, що так вони врятують дітей від голодної смерті, що хтось їх підбере, бо дітей у притулок не брали, якщо їх приводили батьки…”.
Від себе додамо слова нашого видатного письменника В.Гайворонского (сподіваємось колись в місті його почнуть читати): «Ідеш, бувало, на завод на роботу, а мертвяки лежать під будинками, жовті, розпухлі… Бачив я одного разу, взимі, три вантажних авто з мерзлими трупами…».
Виступаючі наші ветерани боротьби за Незалежність Ігор Резенко (Ковбой) и та Микола Сєров закликали всіх робити висновки з тих подій, а ще – навести, нарешті, лад на цьому ганебно зарослому та занедбаному цвинтарі…
В.Березін
