Ми прийшли на 10.00 у минулу п’ятницю до меморіалу пам’яті ліквідаторів ЧАЕС у сквер афганців на вул.Ціолковського, як і запросили нас самі чорнобильці. Але побачили дещо несподіване. Як вже багато років поспіль мітинг у свого меморіалу почали місцеві чорнобильці. Але чути їх було неможливо, бо поряд, у пам’ятника загиблим афганцям стояли величезні колонки, з яких гучно грала траурна музика, лунали слова ведучих та виступаючих керівників району.
“Нам важно тут собираться. Но и мы не хотим заоорганизованных мероприятий. Поэтому не писали сценария, выступающих, — як завжди тихо та спокійно, не перекрикуючи сусідню музику, почав говорити лідер ліквідаторів А.Дерека. — Поэтому я приглашаю всех, кто хочет что-то сказать и просто почтить память тех, кто не дожил до сегодняшней даты и поблагодарить тех, кто жив и участвовал в ликвидации аварии. Выразить благодарность вдовам, чьи мужья, исполнив свой долг, не дожили до сегодняшнего дня».
Представник управління освіти прочитала гарний вірш з Інтернету.
З колонок з під пам’ятника загиблим афганцям на іншому краю скверу було чути слова начальника райдержадміністрації Н.Виниченко: “Саме я 33 років тому була така як і ви школяркою, мені було 15 років і до нас в клас приїхав учень з Прип’яті. Спочатку ми не розуміли, що відбувалося.
Але коли побачили, що сталося з його волоссям, бровами, віями, ми перелякалися. Але ми зрозуміли, що є мужні люди, які вирішили, що саме вони мають покласти своє здоров’я та своє життя заради нашого майбутнього. Тому ми низько схиляємо перед ними голови...”.
А біля меморіалу ліквідаторам виступали працівники культури, Управління соцзахисту. Вони говорили, що не можуть спокійно бачити ту частку надпису меморіалу, де ще немає імен померлих, бо там будуть імена тих, хто стоїть тут.
Найбільш вражаючим був виступ вдови чорнобильця, яка вийшла з його орденами та медалями на подушці та ридаючи розповіла, які митарства пройшов його чоловік, щоб оформити документа та вона, коли оформляла пільги вже після смерті героя.
Але її виступ знову потонув у музикці, яка линула поряд.
Потім всі як з одного “тихого” мітингу, так і з “лучного” поклали квіти.
Як нам пояснив А.Дерека, сьогодні у афганців була якась своя дата, а вони працюють з дітьми району, тому провели захід паралельно. “Нічого не зрозуміло”, — подумали ми та запитали у начальника відділу культури, молоді, спорту і туризму Костянтинівської райдержадміністрації: “Що ж за непорозуміння тут сталося?”. “Ми планували на 11-ту проводити. Потім зв’язалися з міськими організаторами — вони сказали, що у них офіціального покладання квітів не буде. Керівництво Костянтинівки приїхало на 9.00, поклало квіти та й поїхало. А чорнобильці до свого меморіалу прийшли не офіціально, а за покликом серця. А ми, на прохання чорнобильця-афганця В.Доринського, об’єднали дві дати – подію у Афганістані та аварію на ЧАЕС. Також у нас не вистачило дроту дотягнути мікрофони до меморіалу...”.
“Я вірю, дзвони стихнуть, Прийде година миру, Не тільки у Чорнобиль, А й в нашу Україну”, — лунав вірш біля меморіалу. Особливо віримо та хочемо мир та порозуміння поміж самими нами...
В.Березін
