Заходи по Дню звільнення у 2014-му році наших міст від російських та проросійських покидьків в цьому році, особисто для мене, як учасника АТО, пройшли на гарному рівні. Нарешті почали про нас згадувати. Бо раніше було таке враження, що місцева влада тримала для нас «дулю в кишені» чи «каменюку за пазухою»...
В місті провели заходи біля пам'ятного знаку загиблим за Незалежність, а нас (членів "Східного братерства") запросили під Слов'янськ на меморіальний комплекс «На горі Карачун», де обладміністрація провела щорічну Всеукраїнську акцію «Донеччина зустрічає своїх захисників».
Нас, дійсно, зустрічали. Приготували намети (акція проводилася два дні 4-5 липня) з повним спальним обладнанням, їжу та інше. І транспорт (що взагалі для нас було дивним, завжди їздили самі) нам забезпечила костянтинівська влада.
КАРАЧУН став зараз символом не просто боротьби з рашистами, а ПЕРЕМОГИ! Бо, з нього почалося звільнення Донбасу, що, на жаль, досі не закінчилося...
Зранку в суботу 81 окрема десантно-штурмова бригада ознайомилися нас з новою зброєю. Було багато молоді-пластунів. Юнаки з усіх областей країни розмістилися на горі в наметах та робили свій вишкіл декілька днів. Протягом дня ми спілкувалися з побратимами з Львівській, Харківській, Тернопільскій та інших областей, хто воював за Карачун. На горі зібралися також ВСУ, волонтери, громадські діячі. На митінгу виступали керівники обладміністрації, представники Міністерства оборони, Міністра по справах учасників АТО. Ми були раді зустріти там наших друзів та побратимів отця Володимира (храм ПЦУ на Новодмитрівці) та військового капелана, священик УГКЦ отця Віталія. Нам показали документальні фільми про хронологію подій 14-го року. Волонтерська організація «Чорний тюльпан» представила свою інсталяцію під назвою «Обличчя війни».
А потім, в рамках КАРАЧУН-ФЕСТУ був бардівський концерт "Пісні, народжені в АТО". Я виступав другим (приїхав без інструменту, але один з бардів дав свою гітару).
Заспівав пісні, які сам переробив та написав свій текст, тобто "за мотивами" – "Кукушка" (Цоя), "Я пророчить не берусь" (Талькова), "Последний бой" (Ножкина), а також нашу улюблену, яка стала гімном, коли наш підрозділ стояв під Донецьким аеропортом "Мамина черешня".
Я давно хотів, щоб люди почули ці мої пісні, написані кров'ю на фронті. Бо крім передовій, мало їх співав (тільки по разу в бібліотеці та музеї).
Мій виступ був гарно прийнят. Коли йшов за сцени всі руки пожимали.
Наступного дня було керівництво області, практично всі мери міст Донеччині. У тому числі наш Олег Азаров. Провели скорботну ходу до пам'ятника, мітинг, покладання квітів.
Дякую дівчатам, що були з нами від управління культури за підтримку!.
Учасник АТО/ООС 2014-2018 років І.Резенко (Ковбой).
