Історія ця туманна, хоча документальне підтвердження має бездоганне. Історія з французькими «інвестиціями» у станцію Костянтинівка в 1891 — 1892 роках потребує додаткових досліджень – що це було? Спроба земельних махінацій? Але радянські історики не обминули б таку виграшну для антикапіталістичної, антицарської агітації тему. Але ні вони, ні закордонні дослідники нічого не пишуть про «земельні оборудки», які супроводжували індустріалізацію Донбасу 1890 – 1900 років.
Як закінчилася ця майже детективна історія? Чи мали французькі комерсанти «кришування» з боку когось з великих князів? До 1894 року Росією правив цар Олександр ІІІ. Характер він мав крутий, неможливо навіть порівнювати з Миколою ІІ, його спадкоємцем. Якщо б костянтинівський скандал дійшов до «верхів», то реакція самодержця могла бути дуже різкою. Порядок він міг навести.
В усякому випадку, з кончиною старого, в 1894 році новий цар Микола ІІ отримав нормальну ситуацію по Донбасу. Згідно з Вимом Пеетерсом «Сталь у степу», де приведений «Список бельгійських підприємств до 1917 року», тільки з 1894 починається «бельгійське нашестя» на Донбас. Ось дані по міській агломерації Костянтинівка – Сантуринівка – Новоселівка: 1895 – SA des Verreries du Donetz – Santourinowka, 1896 – Boutteilleries du Donetz – Santourinowka, 1896 – SA des Toleries de Konstantinowka, 1899 – SA des Glaces du Midi de la Russie – Novocielofka, 1912 – Ciment Portland deKonstantinowka.
То ж костянтинівські події 1891 – 1892 року – це цілком локальна подія, цікава лише краєзнавцю, чи її значення ще не висвітлене історичною наукою? І лише після «наведення ладу» в земельному питанні починається бурна індустріалізація Донбасу?
У грудні 1892 року на сесії Бахмутської повітової управи місцеві депутати обговорюють справи розвитку вітчизняної промисловості у своєму повіті. Бахмутський повіт, нагадаю, найбільший в Російській імперії, можливо і найбагатший. До нього входять станції Юзово, Краматорська. А ще Костянтинівка, Горлівка, Микитівка (вони всі до 1917 року так і не отримали статусу міста). Депутати – місцева еліта, повітове земство контролюють саме вони, великі землевласники. На півдні Росії, ми кажемо на Донбасі, починається промисловий бум, іноземні ділки – французи, англійці, німці ласо дивляться на землю, на мінеральні багатства краю.
Послухаємо розмови «перших людей бахмутчини»: «Експлуатація мінеральних багатств знаходиться в руках іноземців, які турбуються лише про свої вигоди, абсолютно ігноруя інтереси місцевого населення. До таких підприємств відноситься і Донецьке акціонерне товариство, що виникло за ініціативою французьких підданих Пастера та Вердьє».
Перший план-карта Костянтинівки. Скляний завод, 1896 р.
Ці добродії задумали побудувати «поруч зі станцією Котянтинівка» чавуно та сталеплавильний завод з механічною фабрикою при ньому. В уставі було записано ще багато чого: придбання та розробка кам’яно-вугільних шахт, залізних та марганцевих рудників, розробка вогнетривких матеріалів, торгівля всім вищезгаданим, та, увага, придбання під всі ці проекти земельних ділянок.
«З цим наміром вони звернулися до землевласника — штаб-ротмістра Олександра Івановича Плещеєва, щоб той продав їм частину свого маєтку, що є поруч зі станцією Костянтинівка. Не маючи ніякої потреби продавати свою землю, але бажаючи надати місцевому населенню вигоди, пов’язані з виникненням заводу (автори звертають увагу на виключно шляхетні, благородні мотиви Олександра Івановича), п. Плещеєв продав пп.
Пастеру та Вердьє 140 десятин землі, впевнений, що на цій землі буде побудований завод. Ця обставина ніяк не була обумовлена ніякою неустойкою, покладаючись при цьому цілком на чесне слово та порядність покупців. Для визначеної задачі пп. Пастер та Вердьє придбали ще суміжні ділянки землі з маєтком п. Плещеєва у селян с. Сантуринівка та ін., так, що їх володіння склало 244 дес., після чого статут акціонерного товариства, під назвою «Донецького» був Височайше затверджений (підписаний царем) 5 липня 1891 року».
Правління товариства було зазначено таким, що знаходиться на станції Костянтинівка, що додатково вводило людей в оману. Величезним потрясінням та розчаруванням для місцевих жителів стало рішення Едуарда Пастера та Євгена Вердьє, головних акціонерів товариства, які вирішили придбати землю на півночі повіту на кордоні з Харківською губернією у землевласників Борисовських, почали будувати там завод, а також почали процедуру змінення установчих документів, щоб уникнути будь-яких зобов’язань по будівлі заводу біля Костянтинівки.
Шок місцевих мешканців передати важко. Це стосувалося як місцевих багатіїв, так і небагату селянську масу.
Почнемо з пана Плещеєва. Він, коли продавав землю, то втратив доступ до двох річок, що стало причиною значної втрати дохідності маєтку, яка базувалася на овчарстві. Скажемо більше, Олександр Іванович побудував у своєму маєтку цегляний заводик у розрахунку на будівельний бум, який охопить прилеглу до новобудов капіталізму місцевість.
І не він один. Місцевість навколо станції Костянтинівка була оточена маєтками великих землевласників: німці Шултен, Дік, Судерман, Феттер, грек Номікосов, зросійщений українець Котляревський, росіяни О.І. Плещеєв, В.А. Плещеєв та Є.І.Феніна. Майже всі вони майже одночасно почали будувати щось пов’язане з будівельною індустрією. Якщо не цегельне виробництво, то віджиг черепиці. Область, яку по річці називали Донецькою, ставала Донбасом. А Донбас – це край, де роблять гроші. Починалась «золота лихоманка».
Але два французи, явні гей-ропейці, Едік та Женя, якби то просто кинули місцевих на гроші, але всі оці цегельні та черепичні виробництва поруч з маєтками місцевих багатіїв робили з них… Є така рослина – Лох розвісистий. Місцеві казали, що ми побудували не у зв’язку, а так…Просто схотілось… Всі будують, а я що, Лох розвісистий?
Всі кричать: «Росія, Росія», «Путін спаси», «А я що…?»
А в «Біблії» написано: «Ти сам сказав».
Але в бібліотеках та архівах дещо знайти можна… У 1890 році брати Дмитро та Костянтин Номікосови будують на Новоселівці завод по виробництву будівельної цегли. 40 робітників, виробництво, розраховане на річний випуск продукції на 15 000 рублів. Судерман будує завод вогнетривкої цегли (дані надані краєзнавцем Ю.Шурубовим). Добавимо сюди ще Феттера, Ковалевського, В.Плещеєва.
Крім багатих землевласників втрати були і у сантуринівських селян. Спочатку вони були переселені ближче до станції Костянтинівка, коли вона була побудована у 1869 році. А у 1891 втратили ту землю, що була між Кривим Торцем і залізничною колеєю, та доступ до води. Саме життя готувало пролетаризацію Сантуринівки під нову індустріальну еру.
Аргументація великих землевласників була цікавою. Завод Юза вже показав всю небезпеку соціальних потрясінь, коли робітнича стихія вдається до погромів торгівельних закладів у своєму селищі. Нагадаю, про це не пишеться, Катеринославська губернія Бахмутський повіт, Костянтинівка входили у смугу осілості для єврейського населення. Царат виокремив українські землі, де дозволив євреям жити, торгувати, будувати синагоги, займатися ремеслами та торгівлею. Намагання було стравлювати наші народи, тримати масу єврейської бідноти подалі від «великоруських» губерній.
Землевласники вважали шкідливим та небезпечним для державних устоїв концентрацію робітників та іноземного впливу у виникаючих робітничих селищах. Вони пропонували свої послуги у наведенні порядку у майбутній Костянтинівці, оточеній їх маєтками. 1903 рік з погромами панських маєтків на Україні був ще попереду.
У 1892 році влада ніяк не реагувала на скарги землевласників. Катеринославське земство відмовило Бахмутському в його поданні на «відновлення справедливості» та захисті місцевого інтересу. Здається, що бельгійці у 1895 році купували землю, яка лежала поруч з землею Плещеєва. Чи були вирішені претензії місцевих землевласників до французів?
Здається Костянтинівка розпочиналася з гучного земельного скандалу.
І.Бредіхін, Д.Чістов
