Після цього почалися жорстокі німецькі облави і чистки. Було викрито та заарештовано агентів ОУН - завідуючого міською поліклінікою Слов’янська Семена Пасунька, завідуючого міським відділом охорони здоров’я Мякушка та інших ключових підпільників. Після цього було заарештовано Черніка - керівника церковної громади української автокефальної православної церкви, старосту Полікарпа Марапульця, якого після допитів в Гестапо одразу розстріляли за проукраїнську діяльність, а інших відправили на Дахау. З Дахау потім більшість із них повернулася, проте потрапила тепер вже в руки НКВС. Після цього частину цих людей розстріляли, а частину відправили тепер вже в радянські концтабори системи ГУЛАГ НКВС СРСР. Єдиний, кому вдалося вирватися як із рук Гестапо так і з рук НКВС та вибратися на захід - був Петро Шинкар, який помер у Філадельфії в 1984 році.
— Як змінилася ситуація після відходу німецького і повернення радянського режиму в Слов’янськ 6 вересня 1943 року?
Для радянської влади після війни було шоком, що відповідно до донесення НКВС в Донецькій області під час війни організувались і діяли три надрайонні проводи ОУН - Сталінський, Горлівський та Маріупольський. У жовтні 1943 року радянськими спецслжбами була подана доповідна на ім’я Микити Хрущова, про те, що в Донбасі викрито велике підпілля, вказувалися ці цифри і радянська влада вона дуже серйозно ставилася до того, що були утворені дуже багато “Просвіт” на Донбасі. Особливо в Костянтинівці, Ольгінці, Волновасі, Слов’янську і це викликало у радянських “товаришів” шок. Одразу були проведені широкомасштабні арешти і чистки, була задіяна вся серйозна радянська агентура.
Арешти почалися одразу після приходу радянських військ і найбільше відбувалися в 1943-1944 роках і аж до 1949 року, коли були виявлені і знищені останні причетні до ОУН місцеві підпільники. Повністю було знищено керівне ядро “Просвіти” Костянтинівки, повністю була знищена “Просвіта” в Маріуполі. При чому це були як правило десятки заарештованих. Донецька область вважалася в структурі бандерівців однією з тих областей, де була найкраще розбудована мережа організації.
— Яка роль оперативної справи НКВС “Мрія” у ліквідації українських сил Донбасу?
Оперативна справа “Мрія” складається з двох частин. Перша частина це розробка на обласний провід ОУН, яка виявила 14 осередків. Це багатотомна справа по якій пройшло більше двохсот осіб. До сорока з них станом на літо 1944 року були виявлені та заарештовані радянськими спецслужбами.
Друга частина справи у 1945 році була заведена на підпілля ОУН у Слов’янську і являла собою низку оперативних комбінацій радянських спецслужб, яка дозволила виявити та знищити “ловлею на живця” залишки українського підпілля. Так, з Новосибірська прийшли грипси (спецпослання ОУН - ред.) для зв’язкових. Ними спробували спровокувати тих колишніх членів підпілля, кому вдалося залишитися на волі і не виказати себе.
За два роки з 1945 по 1947 рік радянські спецслужби дуже сильно розробили Слов’янськ на предмет причетності до українського руху опору і виявили наявність цілої плеяди вчителів, які створювали та розробляли українські підручники з патріотичним ухилом для шкіл міста в 1942 році - так званих “Читанок”. Ця справа повністю збереглася, завдяки чому ми можемо судити про боротьбу членів ОУН у Слов’янську під час Другої світової війни.
Зокрема можна стверджувати, що Слов’янськ до радянських і німецьких “зачисток” мав серйозну національно-патріотичну базу, серйозну основу і найцікавіше, що окремі фігуранти цієї оперативної розробки “Мрія” померли буквально кілька років тому. Жахливо, що тоді ще суспільство сприймало їх за зрадників і німецьких колаборантів.
— Яка історична роль діяльності ОУН на Донбасі під час Другої сівтової війни?
Цікавий факт, але сьогодні лінія фронту в більшості пройшла по межах тих районів, де діяло українське підпілля. Ми бачимо, що Україна утрималася в тих межах, де фактично діяв український антинімецький та антирадянський рух опору під час Другої світової війни.
Найближчим часом виходить книга з архівними документами “ОУН на Донеччині” том другий. Про що ця книга?
Це історія українського опору у центральному Донбасі. Це райони, в основному, на лінії зіткнення сьогодні - це сьогоднішній Донецьк, Іловайськ, Торез, Єнакієво, Макіївка, Докучаєвськ, Ольгинка, Горлівка, Покровськ, Селидове, Авдіївка. Зараз це вже абсолютно закінчена робота, після якої потрібно спокійно просто видати по ній методички нашим солдатам на фронті, де чітко ясно, що ці території наші, що там був наш опір.
Другий том - це ідеологічні основи для того, аби спокійно ідеологічно відсунути Росію з цієї території, а нашому Генеральному штабу роздати солдатам ці методички і сказати: хлопці, ось конкретно за що ви воюєте. Інакше я не бачу сенсу в цій роботі. Уявляєте, що таке для Донецька сьогодні дізнатися, що у них був обласний і міський провід ОУН, що у них була підпільна друкарня українського підпілля на шахті? Дізнатися, що така ж точно організація діяла в Макіївці, Іловайську і все це підтверджують опубліковані нами в другому томі документи.
Спілкувався Денис Бігунов, Донбаська ініціатива сприяння стійкості української державності та національної безпеки, рух «Сильні громади».
