Незабаром у Слов’янську виходить книга "ОУН на Донеччині" том ІІ, яка являє собою збірник унікальних архівних документів, які дають можливість заново переоцінити роль українського політичного фактору на Донбасі під час Другої світвої війни.
Ми поспілкувалися з автором книги, дослідником підпілля "ОУН на Донбасі" Олександром Добровольським про результати його багаторічного дослідження та про те, як зараз переосмислювати нові історичні факти, які відкриваються.
— Яка наразі ситуація з дослідженням українського руху на Донеччині під час Другої світової війни?
Власне дослідження фактично вже завершені і зараз готується публікація другого тому збірника документів "ОУН на Донеччині" том ІІ. Багаторічна праця завершилась успішно, ми все видаємо. Скоро мешканці Донбасу дізнаються з документів багато цікавого про те, що відбувалося в Донбасі під час Другої світової війни, що діяв місцевий обласний провід ОУН і виявилося, що мережа антинімецького та антирадянського підпілля ОУН в 1941-1943 роках була більшою і дієвішою аніж радянський партизанський рух та інші радянські речі.
— Наскільки мережа ОУН у Донбасі була більшою за радянську?
За радянською версію, червоні партизанські загони на Донеччині налічували 4 тисячі осіб, проте наразі нам вже відомо, що це не так. Реально їх було не більше декількох сотень і як такими, класичними, стихійно утвореними партизанськими загонами вони не являлися. 200-300 осіб, можна сказати, що це були партизани, це реально і це на всю Донецьку область.
— Що собою являв український підпільний рух на Донеччині під час Другої світової війни? Якою була його чисельність і мета діяльності?
Чисельність і активність українського руху була набагато більшою за радянський рух з тієї простої причини, що це були етнічні українські райони, такі райони як Волноваський, Ольгинський, Костянтинівський, Слов’янський, де за документами ще в період 1917 - 1921 років активно діяли пізніше винищені радянською владою українські культурні і політичні організації. Тому ті, хто вціліли після Голодомору і радянських репресій 1930-х років, після початку війни і приходу в Донбас німців, ці люди вийшли на поверхню і ще до приходу ОУНівських похідних груп почали самоорганізовуватися. В тому числі і в Донецьку, де ОУН вдалося взяти під контроль Обласне Агроуправління, яке поставило на ноги економічну базу українського підпілля по всій області під час війни.
Коли сюди прийшли похідні групи ОУН (б), тут вже була маса людей, які ще пам’ятали боротьбу за незалежність України 1917-1921 років, пам’ятали школу українізації Скрипника і їм не треба було пояснювати що ця земля - Україна. Вони були готові без зайвих умов прийняти жовто-блакитний прапор і боротьбу за українську державу проти німців і СРСР. Якщо судити по тому, що за участь в ОУН після війни більшовиками було засуджено аж ніяк не менше 500-600 осіб, то це говорить про масштаби діяльності нашого українського руху.
Наприклад тільки в Ясинуватій після війни за діяльність в ОУН більшовиками було засуджено близько 40 осіб, в Ольгінському районі засуджено не менше 35 осіб і так далі. А якщо врахувати, що під контролем інфільтрованих членів ОУН перебувало 16-17 районів Донбасу, то помноживши цю середню цифру заарештованих на кількість районів виходить доволі серйозне число. Радянське підпілля такого затятого і відданого своїй ідеї активу тут не мало.
— Яким чином агентура ОУН потрапляла в німецькі органи управління на Донбасі, з якою метою?
Українське підпілля активно інфільтровувалося у німецькі органи управління за наказом керівництва ОУН, тому що вважалося, що можна спокійно використовувати ворога у своїх національних інтересах. Тобто перефразувавши це сьогоднішньою мовою, ми ж не можемо звинувачувати деяких сьогоднішніх дисидентів в тому, що вони були членами комуністичної партії і в той же час видавали підпільний самвидав та антирадянські листівки.
Дуже логічний аргумент…
Так. Діяльність ОУН ставила перед собою задачу відновлення української державності, втраченої в результаті анексії України Радянською Росією в 1921 році, тому ця діяльність була всеохоплююча. Члени ОУН за наказом керівництва впроваджувалися в найрізноманітніші установи зайнятого німцями Донбасу. Вони інфільтрувалися навіть в німецьку розвідку та контррозвідку тут. Наприклад, один з членів українського підпілля, який діяв у місті Сталіно, Омелян Ортинський, був інфільтрований керівництвом ОУН в СД - німецьку Службу безпеки. Пройшовши всю війну, він виїхав до США, де і помер 2004 року у місті Філадельфія.
— Яка мотивація була в Омеляна Ортинського працювати в СД?
Керівництво ОУН спеціально інфільтрувало своїх людей в ці структури, адже, як правило, члени ОУН були підпорядковані суворій ієрархії та дисципліні організації, тому не могли потрапити в ці німецькі структури без санкції свого керівництва.
- Яка мета ставилася перед членами ОУН, інфільтрованими в німецькі структури на Донеччині?
Постачати інформацію керівництву ОУН, надавати допомогу українському підпіллю, допомагати ліквідовувати радянські диверсійні групи і намагатися за допомогою свого впливу зменшити німецький терор проти мирного населення.
Наприклад, у Слов’янську і Краматорську в абвергрупах 202 та 203 працювали інфільтровані члени як ОУН (м) так і ОУН (б).
— Як німці реагували на діяльність українського підпілля на Донеччині? Що про це говорять архівні документи?
Німці реагували дуже жорстко, тому що німці мали тут свої завдання і цілі, що були відмінні від задач і цілей українських.
У зв’язку з активною проукраїнською діяльністю ОУН (б) в регіоні, яка була направлена на розбудову мережі українського підпілля, німці відповіли терором на Донбасі починаючи з літа 1942 року. За членами українського підпілля активно полювало Гестапо, німці навіть починали ставитися до місцевих бургомістрів з недовірою, підозрювали кожного, почався терор.
— Чому німців так непокоїла діяльність українців, адже вони, німці, були тут господарями ситуації?
Організація, яка реально мала десятки тисяч бойовиків у Західній Україні, організація, яка себе проявила державотворчою, відкрито проголосивши Акт про відновлення Української Держави 30 червня 1941 року просто на очах у німців у зайнятому ж німцями Львові, починає на Донбасі, за тисячі кілометрів від Львова, будувати такі самі структури, організовуватися. До неї вступають місцеві колишні петлюрівці, гетьманці, просвітяни. Тобто починала виникати потенційна загроза німецькому режиму з боку українських державотворчих сил.
— Тобто чи можна сказати, що організація являла собою загрозу для німецької влади?
В перспективі так, звісно. Тому що ОУН(б) в 1943 році змогла навіть створити обласну Службу безпеки (СБ ОУН) в Донецьку, яка планувала вбивство начальника німецької поліції міста Сталіно - Шильникова. І тільки швидкий наступ радянських військ завадив цьому. Вся ця інформація базується на архівних документах, які є в нашому розпорядженні. Це і німецькі звіти про арешти агентів ОУН в сучасному Покровську, де повідомляється, що ОУН починає становити загрозу німецькій владі на Донбасі і потрібно здійснити заходи у вигляді масових арештів.
Були дві хвилі подібних репресій у 1942 та 1943 роках. Ці хвилі репресій одразу забирали по 15 - 20 осіб, пов’язаних з українським рухом. Частину українців німці розстрілювали на місці, частину, як у Слов’янську, відсилали у концтабір Дахау, в Покровську (Красноармійськ) затриманих відсилали в концтабір Бухенвальд.
Німці проводили репресії проти українського політичного підпілля, однак не так затято, як це робила радянська влада, яка вже після війни знищила майже всіх. Завдяки заходам конспірації втрати підпілля ОУН при німцях склали максимум 50-60 осіб на Донбасі, адже в регіоні діяла серйозна структура української безпеки. Так, якщо в місті Сталіно структура ОУН була побудована таким чином, що члени організації навіть не знали скільки їх є і хто вони, то осередок в Маріуполі був майже повністю винищений німецькою контррозвідкою внаслідок недотримання правил конспірації.
— Яку кінцеву мету ставила перед собою організація в Донецькій області?
Про це можна судити, коли в Красногорівку приблизно в жовтні - листопаді 1941 року зайшли члени похідної групи ОУН (б) на чолі з Тарасом Шкаврідько, які під час свого виступу перед місцевим населенням заявили, що мета їхньої діяльності і їхнє завдання - відродити ту державу, яка була тут 20 років тому - Україну. Тобто кінцева мета - це відновлення Української Держави.
— Як діяла організація ОУН в Слов’янську? Хто були ці люди?
Слов’янська організація ОУН (б) була підпорядкована Проводу ОУН в Краматорську. Організація діяла підпільно і мала до 80 активних членів. Завдяки впливу своєї інфільтрованої агентури, організації вдалося легально відродити в Слов’янську Українську Автокефальну Православну Церкву, яка правила службу в нинішньому храмі Олександра Невського. Підпіллю ОУН (б) завдяки інфільтрації своїх людей в керівництво міського відділу освіти вдалося українізувати 52 школи, що на той час діяли в Слов’янську та Слов’янському районі. Було організовано кооператив при товаристві "Просвіта" для членів якого діяла безкоштовна їдальня, магазин і це практично рятувало населення від голоду. Було організовано доставку лісу (палива), діяли столярна, слюсарна та взуттєва майстерні.
— Чим були викликані німецькі репресії проти ОУН у Слов’янську в період 1942-1943 років?
Було дві хвилі німецьких зачисток українського підпільного політичного руху. До прикладу, у травні 1942 року в Слов’янську оперативниками Гестапо був заарештований український церковний староста Кравцов, якого було розстріляно та інші особи.
Друга хвиля репресій відбулася весною 1943 року, коли за членом ОУН - інфільтрованим керівником відділу освіти Слов’янська Петром Шинкарем Гестапо встановило таємне спостереження і при обшуку у нього вдома в районі енерготехнікуму слідчі Гестапо виявили українські листівки і газети “Самостійна Україна”.
Спілкувався Денис Бігунов, Донбаська ініціатива сприяння стійкості української державності та національної безпеки,рух «Сильні громади».
Далі буде
