В сучасній Костянтинівці багатьом містянам відомий район під назвою «Красный октябрь», названий на честь колишнього заводу цегляних виробів, навколо якого зросло це робітниче селище.
Історію утворення цього району видно на історичному артефакті – серії розвідкових аерофотознімків німецького Люфтваффе, на яких сфотографована майже вся Костянтинівка такою, як вона виглядала 31 серпня 1941 року.
Можливо побачити що окремо в цьому районі, ближче до селища Берестове, стоять будинки в квадраті з типово українськими назвами вулиць: Дрогобицька, Чернігівська та Львівська, так званий «Український хутір». Цей район вочевидь не збігається з географічною мережею нових вулиць і в цьому можливо переконатися, подивившись на мапу сучасного міста.
Разом з новими житловими районами зазвичай поруч виникали кладовища, де ховали першозасновників. Поруч з Українським хутором утворилося кладовище, яке згодом стали називати Курбатівським. Час нещадний і знищив інформацію про перших похованих на цьому цвинтарі. Краще за граніт збереглися таблички з викарбуваними на нержавіючому металі іменами, і вони датуються 1946 роком. Разом з тим на цьому цвинтарі існує інший історичний артефакт – пам’ятник похованим раніше 1946 року, і це були не містяни, а знову ж таки представники німецької армії, інтерновані угорці та румуни. Ховали там працівників трудового батальйону №1048 , який складався з трудового табору цивільних та військових угорських, румунських та німецьких полонених (вестерарбайтерів). Ховали їх на окремій ділянці поруч з основним кладовищем і на теперішній час ця ділянка в більшості зайнята новими могилами. Але, на мою думку, дивом збереглася пам’ятка цього угорсько-німецького поховання – нетиповий для такого кладовища хрест з тамплієрським хрестом, зображеним в центрі основного хреста (координати ділянки угорського поховання з московського архіву 48°29'37.2"N 37°42'11.7"E та фотографія хреста, який встановлений майже в центрі цієї ділянки
З 2 лютого 1945 року по 6 червня 1949 року на цьому цвинтарі поховано 91 особу угорської, румунської та німецької національностей, імена яких збереглися в базі даних Міністерства оборони Республіки Угорщина, яка вже є у свободному доступі. Деяким полоненим пощастило повернутися на свою Батьківщину. Разом з тим по 14 липня 1947 року на цій ділянці поховано 136 осіб угорської національності, основні причини смерті це виснажений імунітет, дистрофія, запалення легенів. Середній вік померлих - 35 років...
В Інтернеті вдалося розшукати угорського родича одного з похованих вестерарбайтерів. Угорець пан Мацкау Іштван розповів, що його діда поховано на сусідньому цвинтарі трудового табору №1049, який знаходиться неподалік Горлівки і він дуже шкодує, що через російську окупацію не було можливим потрапити до місця поховання. Також сусідка його родини, пані Тирчи Ейштле була викрадена радянськими військами з угорського селища Мерк і після смерті від запалення легенів похована на Курбатівському кладовищі 1048-го костянтинівського трудового батальйону
Враховуючи велику кількість вивезених радянськими військами цивільних мешканців з угорського селища Мерк, там створено меморіал жертвам радянського злочину.
Більше про життя костянтинівських вестерарбартерів ви можете ознайомитися в статті газети “Провінція” від 26.03.2008 “Дневник константиновского вестарбайтера” та в неймовірній книзі Герди Мюлер “Гойдалка дихання”, за яку вона отримала Нобелівську премію.
Статтю підготовлено з інформаційною допомогою пана Іштвана Мацкау, журналіста пана Володимира Березіна, краєзнавця пана Миколи Сєрова.
Слава Сєров, випускник школи №6, боєць 90-го батальйону 2015-2017 років.
