Про вторгнення Росії в Крим автор почув в редакції «Провінції». Не пам’ятаю, хто з колективу був присутній, але моя реакція була миттєвою та однозначною: «Це кінець Росії. Американська мишоловка для Путіна спрацювала. Американці за порушення міжнародних договорів тепер мають розв’язані руки. Україна переможе обов‘язково». Не те, щоб я знав щось інсайдерське у квітні 2014, але вже давно перестав дивитися телевізійну російську пропаганду. Згодом перестав дивитися і російську кінопродукцію, бо вона перестала задовольняти мене і по якості, і в силу історичної неправди, бо знов таки, кремлівський агітпроп перестав засвоюватися організмом. Колись Булгаков писав: «Не читайте радянських газет». – «Так інших нема!» — «От ніяких і не читайте».
В інформатиці є термін «шум». Це інформація пуста, неважлива, але, коли її багато, то вона засмічує систему, і за цим «шумом» нечутно вже інформацію правдиву: важливу та потрібну. А правда у нас українців така сама, як і у росіян — бридка та неприємна. Російський олігархат, як і олігархат український, до речі, свій народ, як і свою країну обдирає, як липку, а «наворовані», як кажуть в народі, гроші вивозить в американські, та інші західні банки.
Ситуація проста. Путін, та інші керівники російської держави, високопосадові чиновники, олігархічний бізнес створили організовану злочинну групу (ОЗГ), яка заробляє гроші на пограбуванні своєї власної країни, а награбоване вивозить за кордон. В США та Європі ці вкрадені гроші зберігаються, там купується елітна нерухомість, там живуть їх родини, вчаться діти, там вони лікуються і т.п.
Чому це є можливим? І тут згадаємо 1917 рік. Головну подію ХХ сторіччя — Російську революцію. Те, що революція 1917 року признана головною подією багатьма істориками на заході, то є фактом. Чому?
Я укажу лише на одну структурну зміну, але засадничу – «святість приватної власності». Як над цією юридичною категорією знущалися комуністи! У жовтні 1917 року вони кинули в маси гасло «Грабуй награбоване». З наслідками цієї глобальної катастрофи світ не знає що робити дотепер. Те, що зробили Ленін та Троцький у 1917 році, знищує людську цивілізацію і у наш час.
Традиційне розуміння святості приватної власності веде до того, що власність, яку людина придбала чи получила в законний спосіб, ніхто, ніяка сила не може у нього відібрати. Ні цар чи державний чиновник, ні іноземний завойовник, ні бандит. Є спеціальні судові процедури, які тільки і можуть це зробити, але не у всякому випадку.
На території переможної російської революції утворилася правова «чорна дірка». Скажемо, селянин, який наслухався більшовицької пропаганди, відбирає землю у поміщика. Через 10 років вже у селянина землю відбирає держава, та створює на ній колгосп. Все зроблене селянином стає власністю держави. Через якийсь час землю знов роздають селянам. Її отримують фермери та орендарі. У них землю «віджимає» бандит, а у нього інший. Якщо не діє норма «святості приватної власності», то власність затримується у власника лише по праву сили. З’являється більша сила, власність змінює власника. Коли при розпаді СРСР у людей були відібрані їх банківські вклади ви зрозуміли чого варті радянські «гарантії» цих вкладів?
Ахмєтов, Фїрташ чи Коломойський уособлюють олігархічну силу і владу, їх власність недоторкана. Але з часом з’являється потуга, переважаюча їх силу, і власність та статки олігархів стають вже нічим не гарантовані. На території, де переміг ленінський план побудови соціалізму, ситуація правового безпрєдєла стала невід’ємною складовою. На «пострадянській» території гроші та власність не гарантовані нічим.
І ті хто в Росії банкує, Путін та його подільники, краще за інших розуміють, що гарантії для грошей, капіталу та власності дають тільки території, які лихо ХХ сторіччя під назвою «совєцька влада» обминуло. Вони тримають свої статки, а сума вивезеного путінською ОЗГ до США дорівнює триліону доларів, тільки тому, що там є буржуазні гарантії недоторканості приватної власності.
Для свого нещасного народу вони тримають достатню кількість проплачених пропагандистів, які безупинно розказують жахи про західний світ, та малюють казки про російську та совєцьку історію, але їх власні діти орієнтовані на навчання та подальше проживання в західних країнах. Власне там, де переховуються гроші та власність Путіна та його найближчого оточення. Там, де мешкають їх сім’ї.
А населенню Путін промиває мізки.
Крім телебачення є й інші засоби масової інформації, не такі вразливі для пропаганди. На початку ХХІ тисячоліття довелося мені читати політологію в системі профтехосвіти. В університеті цей предмет нам не викладали. Зайшов в нашу міську бібліотеку і взяв там 7 чи 8 підручників з політології для ВНЗ. Почав читати з першого уроку всі підручники одразу і російські, і українські. Був там один навіть на українській мові. Одразу стало ясно, який написаний добре, а який ні, який підручник вже застарів. Добре підібрана бібліотека, якою користуються розумно, заміняє вищу освіту. Про інтернет я вже промовчу. Там зараз стільки освітніх ресурсів, читаються телевізійні лекції, викладаються цілі наукові бібліотеки, можливості здобувати знання безграничні. Інтернет дійсно багато в чому звільнює. Сидиш в Костянтинівці, а можеш книжки читати у вашингтонській конгресовій бібліотеці.
Але зомбованого пресічного росіянина ця ситуація не влаштовує. Більшість росіян (58%) схвалює ідею створення окремого від глобальної мережі «інтернету», який буде працювати в межах країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР), випливає з опитування, проведеного Всеросійським центром вивчення громадської думки (ВЦВГД). Правда, ВЦВГД не пише, чи згодяться Індія чи Бразілія відмовитись від спілкування з цивілізованим світом, задля спілкування виключно з Росією. Мені здається, що ніколи.
Великий письменник Вєнєчка Єрофєєв колись дав визначення літературі «соціалістичного реалізму»: «Сказ літератури в обмеженому просторі». У цей «обмежений простір», можливо, мріє загнати російський інтернет якась частина «русскаго міра». Скоріш за все, це електронне голосування може свідчити лише про мрії окремих яструбів у путінській команді створити свій російський повністю контрольований владою та спецслужбами Інтернет. За даними ВЦГВК, проти реалізації цієї ідеї висловилися в Росії лише 29% респондентів.
Чого Путіну боятися вільного простору Інтернета? Переваги створення окремого «інтернету» путінські пропагандисти вбачають у зниженні загрози атак хакерів і підвищення рівня захищеності персональних даних, а також зменшенні кількості «пропаганди». Тут все переставлено з ніг на голову. Саме Путін створив фабрики «кремлеботів», які засмітили «пропагандою» інтернет. Саме Путін використав хакерів та «кремлеботів» у вторгненнях до інформаційних пространств України та США.
«Вкрай цікавий той факт, що в нашому суспільстві поступово відбувається переоцінка цінності інтернету як світового інформаційного простору: якщо у 2000 році майже дві третини громадян (64%) вважали, що його розвиток корисно для нашого суспільства, то в 2018 році їх стало менше половини, 46%», — йдеться у звіті ВЦВГД. Що тут скажеш? Якщо сокирою хати будувати та ліс рубати, то це корисний інструмент, а от якщо цар на лобному місці буде масово рубати своїм підданим голови сокирами, то це смертельно небезпечний засіб в руках тирана.
Так і з інтернетом. Квітень 2014, напад на Україну американці сприймали, як у 1937 далекий від дому напад Японії проти Китаю. Намагання Росі втрутитись в хід американських президентських виборів в США сприйняли, як Перл – Харбор, як прямий напад на США.
2 серпня 2017 року Трамп підписав Закон США «Про протидію супротивникам Америки з допомогою санкцій». Згідно з цим Законом, Держсекретар, міністерство фінансів США, керівник Служби національної розвідки були зобов’язані у 180-денний термін представити в Конгрес доповідь про найбільших російських підприємців, пов’язаних з Кремлем, вказуючи розміри та джерела їх доходів, відомості про активи родичів (включаючи дружин, братів і сестер, дітей і батьків), а також інформацію про їх ділових контактах з іноземними компаніями. 29 січня цю доповідь, нарешті, оприлюднили.
Нагадаю, що спочатку проти Росії були введені, а потім багаторазово посилені санкції. Завдяки санкціям вдалося домогтися як мінімум двох речей. По-перше, вони дозволили обмежити агресію Росії щодо України. Проект «Новоросія», який передбачав захоплення Москвою лівобережної України, Одеси, Дніпра, Миколаєва, так і не був реалізований. Росія обмежила агресію Донбасом та Кримом.
Потрібно, для правильного балансу, указати на феномен формування для захисту України добровольчих батальйонів. Величезна кількість свідомих українців не тільки не були вражені пропагандою агресора, але готувалися до опору російській агресії. От вам і націоналісти, бандерівці, Правий сектор чи «Свобода». Виходить націоналісти – це така сила, без якої Україна не встоїть. А санкції дієві лише за умов існування цих патріотів України.
По-друге, санкції змусили Москву піти на переговори і погодитися на підписання мінських угод, в яких чітко сказано, що Донбас — це територія України, а україно-російський кордон на всій її протяжності повинен контролюватися Києвом.
Третє, що зробили санкції, вони реально вдарили по економіці та фінансовому сектору Росії. Реально обмеження працюють у газо та нафтодобуванні, військовій промисловості, високотехнологічних секторах. Захід не є зразково єдиним та кришталево чистим у підході до санкцій. Чого вартий випадок з тим, як турбіни «Сименс» були поставлені в Крим. Але 29 січня відкриває нову главу у протистоянні Заходу та Росії. 29 січня була оприлюднена кремлівська доповідь. В доповіді названо 210 прізвищ: 114 найвищих чиновників та 96 олігархів. Існує закрита частина доповіді, там перелічуються нові імена та нові санкції.
Політолог Андрій Піонтковський вважає:
«Сьогоднішнє потрапляння у список не означає, що з завтрашнього числа діятимуть санкції. Але розділ 241 закону про санкції просто окреслює шлях подальших подій – вимагає провести аналіз корупційної активності людей зі списку, наявність у них активів у США. А після цього не треба вже жодних санкцій. Коли доведуть, що, наприклад, 6 мільярдів з цього трильйона – відмиті кошти, автоматично набере чинності американське законодавство, яке вже давно існує, щодо боротьби з відмиванням коштів, які нажиті злочинним шляхом, яке передбачає спочатку «заморожування» активів, а потім конфіскацію».
Колись Піонтковський навіть писав необхідність нового Нюрнбергу «над злочинцями, заволодівшими цілою державою і саму державу зробили знаряддям своїх жахливих злочинів». Юридичні формули трибуналу 1945 – 1946 років якнайкраще підходять для Путіна та його організованої злочинної групи, яка організувала напад на нашу країну. Чи є 29 січня 2018 року початком світової війни проти корупції – подивимося. Про місце у цій війні України скоро дізнаємся.
І.Бредіхін
