У четверту частину нашої статті «Контрреволюція в Костянтинівці у 1907 році» («Провінція» №28 від 12.07.2017) вкралася прикра помилка. Вона витікає з технології співробітництва співавторів. Дмитро, навесні, - влітку 2016 зробив титанічну роботу по копіюванню та переносу в електронний вигляд архівних документів. У порівнянні з другим співавтором – Ігорем, його продуктивність праці в архіві була раз у 10 вища. До того ж він доповнював роботу Ad marginem (своїми примітками на полях). Серед них була і його вибірка персоналій зі справи революціонера Франца Ляо «Список квартир, которые значились в записной книжке экспроприатора Ляо, Константиновского завода». Він створив таблицю активістів-революціонерів, активних учасників революційних подій 1905 – 1907 років, які також були пов’язані з зародженням профспілкового руху в нашому місті. Свої робочі матеріали з таблицею Дмитро помістив у тому ж файлі, що і матеріали з поліцейської справи. Через рік, у липні 2017 інший співавтор, Ігор, зробив помилку, коли лід час підготовки четвертої статті, сприйняв робочі матеріали, як продовження поліцейського досьє. Ситуація в редакційній суматорі здавалася такою кумедною, у порівнянні з радянською пропагандою, яка малювала робітниче життя виключно у чорних фарбах абсолютного зубожіння та бідності. Тож, незважаючи на помилку, нічого жахливого не відбувалося, робочий момент. Але вже під час перевірки статті в редакції редактор Михайло запропонував надрукувати таблицю, яку і він з подачі Ігоря вважав документом. Той не вагаючись погодився, а другого співавтора, Дмитра, на жаль, в редакції не було.
Так підготовчий матеріал краєзнавців «Список квартир, которые значились в записной книжке экспроприатора Ляо, Константиновского завода», помилково був надрукований як архівний поліцейський документ. Так помилково була надрукована неправда, ситуація, яку співавтори виправляють не гаючи часу.
Історична правда, на нашу думку, полягає у тому, що в елітному бельгійському житлі, яке копіювало далеку батьківщину, жило достатньо багато і місцевих працівників бельгійських АТ. Це були місцеві інженери, техніки, конторські працівники, кваліфіковані робочі.
У київських архівах авторами знайдений Проект Уставу Професійного товариства робітників скляної промисловості. На останній сторінці там приведений список засновників першої в Костянтинівці профспілки, а ще один список робітничих авторитетів станом на осінь 1906 року: першим йде майбутній Депутат Державної Думи Григорій Євменович Білоусов, потім йдуть Генрих Карлович Майда, Іван Олексійович Ігнатьєв, Василь Ігнатович Потєхін (другий керівник профспілки після арешту Білоусова) Олександр Олексійович Ієвлев, Антон Іванович Ігнатов, Це ще один список надзвичайно авторитетних в робітничому середовищі осіб.
Костянтинівка була тоді непоганим місцем для життя. Була місцева особливість, тенденція, притаманна саме Костянтинівці, яка приваблювала і запрошувала до переїзду саме сюди і поляка з Царства Польського, і єврея з чорти осілості, і російського селянина з Курської губернії, і німця з Києва. Тенденція отримувати велику заробітню плату, жити в гарних квартирах, культурно відпочивати, грати у футбол.
Наприклад, в 1936 році проходить глибока реформа радянського футболу. Створюються команди майстрів у виробничих колективах, а ці «любительські» команди починають розігрувати свій перший чемпіонат та кубок СРСР. Постають футбольні бренди, які існують дотепер: «Шахтар» (Донецьк), тоді – «Сталинець» (Сталіно), «Динамо» з Київа та Москви, «Зеніт», «Локомотив» та інші. А як Костянтинівка?
Ломов виступає на заводському мітингу (кінець 1940-х – початок 1950-х)
У квітні 1941 року, наприклад, 50 найкращих футболістів радянського футболу отримують почесні звання «майстер сспорту». Серед цих 50 – як мінімум двоє – вихованці костянтинівського футболу. Це центрфорвард Н.Кононенко, який пограв за Київ та Донецьк, і захисник Г.Мазанов («Сталинець»).
А як вам розіграш кубку України 1938 року? Костянтинівська «Сталь» йде до фіналу, перемагаючи суперників тріумфально. Серед переможених дуже сильний клуб «Пищевик», майбутній «Чорноморець» Одеса. А ворошиловградська «Зоря» тоді «Дзержинець» отримує від Костянтинівки 6 : 0. Нагадаю, що саме у 1938 році Луганщина виділилась з Донецької області, як окрема область. І такі вітання майбутньому чемпіону України 1938 року, майбутньому чемпіону СРСР 1972 року від маленької Костянтинівки!
У фіналі нашу «Сталь» вже чекає зустріч з найсильнішою командою України «Динамо» Київ. Кияни виходять у фінал з іншої половини турнірної таблиці, але у півфіналі костянтинівці прикро програють київському «Локомотиву». Але очікування спортивної громадськості республіки настільки сильні, що команди «Динамо» та «Сталь» домовляються зустрітися вже після фіналу у товаристському матчі.
11 червня 1938 року відбувається, мабуть, найславетніший матч костянтинівського футболу. В Києві вже тоді грозне «Динамо» забиває гол на самому початку матчу. Але на 18 хвилині молодий центрфорвард «Сталі» Олександр Ломов зрівнює рахунок. У напруженій боротьбі команди обмінюються голами. Рахунок стає 2 : 2. І другий гол молодого нападника з костянтинівської заводської команди. Воротар костянтинівців Костянтин Кулєшов бере пенальті, який віддавав усю славу «Динамо» Київ. А за 20 секунд до кінця матча Ломов ударом метрів з 25 вириває перемогу у київського «Динамо». Був колись такий завод – металургійний імені Фрунзе. Вміли там не тільки сталь варить.
Ломов після війни став одним з керівників заводу ім. Фрунзе. Був парторгом, керівником профспілки, замом директора. Заводчани пам’ятали, що був він чудовим футболістом, але про найкращий матч і Ломова, і заводської команди якось підзабулось. Грали в Києві, з Костянтинівки вболівальників приїхало небагато. А потім була страшна війна. З якої бойовий льотчик майор К.Кулєшов повернувся на милицях і у ворота більше не став.
Треба відмітити наступне. Як стверджують авторитетні знавці футбольної історії Донбасу А.Бабешко та М.Левицький у своїй насиченій фактурою книзі «Донецкий футбол ХХ век» костянтинівський футбол виділяють.
Так у 1933 році «Металіст» (та ж сама «Сталь» заводу ім.. Фрунзе) з Костянтинівки не є найсильнішою командою Донбасу. Вона формується виключно з місцевих футболістів, але стає чемпіоном Донбасу, перемагаючи усіх.
Список переможених вражає: «Динамо» Київ, Харків, Сталіно, Одеса. Всі майбутні лідери совєтського та українського футболу. Молоді костянтинівці: воротар Костя Кулєшов, брати Іван, Микола та Федір Кононенко, Петро Кондратенко, Степан Бондаренко надовго стають славою нашого футболу.
Проходить лише кілька років, багато костянтинівських гравців грають у Київі та Донецьку, а поважні автори знов про Костянтинівку пишуть так, як ні про кого іншого: "І все ж таки саме виробничі колективи стали місцем виникнення нових талантів. В Донбасі найбільш успішно працював в цьому питанні спортивний клуб "Сталь» заводу ім. Фрунзе в Костянтинівці. В довоєнні роки звідсиля вийшли такі відомі гравців, як Г.Мазанов, П. Применко, М. Кононенко, С. Горобець, М.Лихачов, А. Василенко, А. Aкопянц, А. Яковлєв,.М. Карасюк - по суті, вся команда. Природно, "Сталь" була однією з найсильніших команд серед виробничих колективів».
Те, що «Сталь» була у 1930-х однією з найсильніших заводських команд Країни Рад, це незаперечно. В 1937 вона знов стає чемпіоном Донбасу, чемпіоном Всесоюзної першості товариства «Сталь». У 1936 – 1937 «Сталь» приймала участь у чемпіонаті СРСР по футболу по групі «Г». А от твердження, А.Бабешко та М.Левицького, що саме «трудовий колектив став місцем», де кують не тільки метал, але і футбольні таланти є прикладом безстидної комуністичної пропаганди. А чого таланти не розцвітають в такому випадку і в інших трудових колективах.
Автори поділяться однією зі своїх заповітних думок. Бельгійський вплив на Костянтинівку насправді був куди більшим, ніж деяка кількість виробництв, промислових та житлових будівель. Бельгійці принесли у дикий степ свою культуру, повсякденні та виробничі навики, звички. Бельгійці пересадили до нашого міста паростки своєї європейської культури.
Повернемося до того ж футболу у нашому місті. Найдавнішою датою, що збереглася є для нас 1911 рік. На фото ми бачимо «Об‘єднану команду скло-хімічних заводів». Добре. Тоді виходить, що окремі команди бельгійців та місцевих вже у минулому. І окремі заводські команди у минулому. Скло-химічні заводи це скляний, пляшковий та хімічний – сбірна лише одного АТ. Є ще залізопрокатний завод, є ще дзеркальний. В любому випадку ми маємо вже якусь історію, достатньо богату, костянтинівського футболу до 1911 року. А це автоматично дає нашому місту статус одного з найстаріших центрів культивації та розповсюдження футболу. В мене жевріє надія на знахідку в одному з сімейних архівів Шарлеруа, де сотні сімей зберегли пам'ять про костянтинівську сторінку у їх біографії листа, датованої світлини, щоденника чи установчих документів футбольної команди, які будуть датовані кінцем ХІХ сторіччя. Львів переплигнути важко, а от Київ, чи Москву… Отримати статус футбольного першопрохідця для Костянтинівки… Господь править,то, чому і ні?
У бельгійській дореволюційній пресі можна було зустріти фразу: «Konstantinovka, la petite capitale belge». Костянтинівка – маленька бельгійська столиця. І це не було перебільшенням у 1915 році.
Цитата з Віма Петерса «Сталь в степу»: «Будучи присутніми в усіх галузях, особливу активність бельгійські підприємці приділяли будівельній індустрії та виробництву скла. У цих галузях Бельгія була представлена старими, шанованими в бізнесі сім'ями, такими, як сім'я Луї Ламберта, яка створила в Сантурінівці скляний завод Verreries du Donetz, син Ламберта, Фердинанд, поїхав у далекий малозаселений тоді степ керувати виробництвом».
Бельгієць, який побудував на голому місці Konstantinovka, la petite capitale belge – це Луї Бер. Засновник нашого міста Луї Бер походив з родини, яка була возведена у ранг дворянства Священної Римської імперії з лицарства у 1755 році у князівстві Льєж. Бельгійська аристократія була разюче відмінною від аристократії російської. Вона отримувала дипломи інженерів, акумулювала в АТ фінанси нації, робила наукові та технологічні відкриття та будувала нові заводи і міста.
«...ми прибуваємо до Костянтинівки, маленької бельгійської столиці (à Konstantinovka, la petite capitale belge), з діючими підприємствами: Донецьким залізопрокатним, Донецькими скляним і Дзеркальним заводами на півдні Росії, трьома досить успішними бельгійськими компаніями. Добре спроектовані, добре побудовані, добре налагоджені, добре керовані, бізнесові справи цих трьох підприємств знаходяться у відмінній формі. Скляному заводу, який вже відновив пляшкове виробництво, довелося значно скоротити діяльність цього підрозділу з моменту впровадження державної монополії на горілчані напої на початку війни; проте поруч розвивався підрозділ хімічних продуктів того ж АТ, тож ми говоримо про розширення хімічного виробництва за для того, щоб справитися з напливом замовлень.
Філантропія тут знайшла переконаних послідовників. Карантинний шпиталь на станції для хворих був організований спільно трьома компаніями і жінки директорів бельгійських заводів активно зайнялися його роботою і зборами коштів на користь жертвам війни».
І.Бредіхін, Д.Чистов
