Знаете, а мне, «ветерану переименований», как-то особенно и неинтересно, какой закон на этот счет приняли в Верховной Раде, подпишет его Президент, или нет...
Работу по возвращению старинных названий мы начали с конца 80-х годов. Тогда создали группу «К истокам», куда вошли поэты, писатели, журналисты и краеведы. И мы таки добились, что улице Совнаркома вернули название Благовещенская, а Карла Либкнехта – Соборная.
Что касается последней, то «привладные» тогда горкомовцы стали кричать на сессии горсовета, что это неправильно, т.к. собора же нет. На это я заявил, что собора нет, потому что вы его в 1931-м году взорвали, но он все-таки, был, а вот Карла Либкнехта здесь никогда не было!
Конечно, вершиной работы нашей группы стал референдум за возвращение Артемовску его древнего имени Бахмут. Это фейерическая история. Представьте, полное господство коммунистов, к нам, горстке неформалов, они относились снисходительно, типа «кричите, кричите, все равно всё будет по нашему». И вдруг путч 1991 года... На нас тогда неожиданно стали смотреть снизу вверх, как на победителей. Но это продолжалось недолго - буквально пару дней, пока местные бандито-коммуно-заводчики не поняли, что Борька Ельцин до них не дотянется, а Кравчук свой.
Вот в эти дни и была сессия, на которой я вышел на трибуну и сказал: а давайте впервые в славной истории нашего города проведем местный референдум – спросим у людей, хотят ли они вернуть Артемовску имя Бахмут. Тем более, что провести это можно практически бесплатно – вместе с первыми выборами Президента Украины и всеукраинским референдумом о провозглашении Акта о независимости. Меня тогда неожиданно поддержал мэр А.Рева. Он сказал буквально: «Я - за. Давайте будем демократичны и спросим об этом у народа…».
Это было решающим, и практически все депутаты подняли руки за референдум. Буквально через два дня они «кусали локти», говорили, что напрасно это сделали. А было поздно – поезд ушел. Но противники Бахмута тогда сделали главную пакость – утвердили текст бюллетеня не такой, как мы предлагали («Вы за возвращение Артемовску его исконного имени Бахмут? Да. Нет.), а провокационный – «Вы за переименование Артемовска в Бахмут?».
Поэтому, а также потому, что против Бахмута развернули грязную и лживую кампанию (нас называли никрофагами, питающимися трупами, писали, что имя Бахмут будет восхвалять мусульман, хотя это название реки и т.п.), мы проиграли, за Бахмут проголосовало всего 25% жителей города.
Но я считаю, что сделали мы это правильно и теперь вся история показывает, что действительно нельзя жить среди античеловеческих символов и знаков.
Однако то, что нас сейчас сверху заставляют любить и бережно относиться к Украине и своей малой родине – это позор. Позор, что мы сами этого не сделали, а позволили нашим детям и внукам расти среди этих исторических уродов лениных, кировых, артемов и дзержинских.
Что касается нынешнего процесса переименований, то уверен, что его надо провести очень осторожно и вдумчиво, привлекая историков и краеведов (понятное дело, только проукраинских).
Вот какое заявление сделали на сей счет представители организаций Общество им. О.Тихого и ЕКЦ «Бахмат»:
«У зв’язку з тим, що 9 квітня 2015 року в Верховній Раді відбувся справжній чистий четвер і країна, відмиваючись від комуно-нацистської мерзоти, прийняла Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», ми пропонуємо кожному замислитися та прийняти участь у обговоренні знищення незаконних символів та знаків з нашого оточення. Закликаємо всіх патріотично налаштованих мешканців населених пунктів прийняти у цьому участь.
Як приклад візьмемо Костянтинівку, та пропонуємо від себе:
Вулицю Леніна перейменувати на вулицю відомого дисидента, борця за Україну Олекси Тихого (є навіть його свідчення, що він сидів у в’язниці місцевої міліції, яка тут знаходиться).
Палац культури «Жовтень» перейменувати на Палац Героїв України с розміщенням в ньому стендів цієї тематики. А біля нього зробити пам’ятний знак Героям, місце, де можна поклонитися.
Ми нічого не маємо проти Максима Горького та Олега Кошевого, ім’я яких носять костянтинівські доросла та дитяча бібліотеки, але вони ніякого відношення до цього міста не мають. Невже у працівників культури та освіти немає гордості за своїх українських діячів, ім’я яких могли прикрасити ці заклади, наприклад, Фелікс Ковалевський чи Феня Пустова?!
Вулицю Петровського пропонуємо перейменувати на вулицю репресованого українського письменника, діяча розстріляного відродження Василя Гайворонського, бо він тут народився та мешкав. Запланувати пам’ятний знак на місці його народження.
Сквер Комсомольский перейменувати у сквер Шевченко з встановленням пам’ятного знаку Кобзарю і облаштуванням місця, де можна було б збиратися та читати його вірші. Існуючий сквер Шевченко перейменувати на сквер Героїв.
Леніна з майбутнього скверу Шевченко не зносити, а обережно перенести на декілька метрів – у будівлю сучасного кінотеатру ім.Леніна. Куди перенести й підгруддя С.Орджонікідзе та інші символи минулої епохи, та перенести туди місцевий краєзнавчий музей (щоб разом з Леніним та його поплічниками стояли кам’яні баби та ін.).
І кожної вулиці, яка має антидержавні антизаконні назви треба торкатися обережно, вивчати всі думки, ініціювати висування та розгляд різних варіантів. Головне, щоб самі мешканці цих вулиць приймали в цьому участь і вирішували.
Ми приведемо приклади різних підходів до пошуку нових назв вулиць:
Вулиці Тельмана (комунистичного ватажка Німеччини) можна б було просто повернути старовинну назву – Бахмутський шлях.
Вулицю Калініна можна б було перейменувати на Калини чи Червоної калини, з вивченням в школах, що розташовані в районі цієї вулиці, історії пісні Червона калина, конкурсами на її виконання тощо. До речі в Україні традиційно так називають вулиці.
На вулиці Карла Маркса досі мешкає останній в місті й в регіоні в’язень фашистських таборів Марта Лелека. Чому б не назвати вулицю її призвіщем, чому ми відзначаємо тільки померлих героїв?
І ще – в Костянтинівці немає назв, пов’язаних з греком Номікосовим, який вважається засновником цього населеного пункту.
Ми розуміємо, що зараз війна, та більшості населення не до того, але ця війна, окрім всього – інформаційна. Тому треба працювати з мешканцями, особливо з дітьми та молоддю. Тому всі ці перейменування повинні проходити широке обговорення, стати часткою міських та сільських програм патріотичного виховання та відродження національних традицій».
Мне особенно не интересно, подпишет Порошенко закон “о переименованиях” или нет, потому что мы сами должны любить Украину и свою малую родину.
В.Березин, руководитель Константиновской городской организации Национального союза краеведов Украины.
