Городские старожилы помнят настоящий вид Шанхая. А вот поколение, родившееся уже после войны, таких картин не застало. Константиновка, в отличие от наших соседей, не может похвастаться количеством и разнообразием довоенных снимков города. Но его Величество Интернет начинает восполнять этот пробел. В «паутинную сеть» попали два снимка, а также рисунок с натуры, под которыми подпись: Ostfront: Konstantinowka 1942 (Schanghai).
Дети и внуки немецкого фотографа и художника, побывавшего вместе с другими немецкими вояками Вермахта в оккупированном Донбассе, разместили в Интернете эти бесценные для нас изображения.
Вот он, реальный Шанхай, — смотрите. Для более полного ощущения предлагаем вашему вниманию описание этого поселка Василием Гайворонским, который в рассказе «Циркачка» точно и образно показал довоенный Шанхай: «Ми доїхали трамваєм до залізничної станції, а звідти пішли на край міста. Шанхай купчився за горбом, вірніше сказати, ховався від стороннього й недоброзичливого ока в глибокому, з крутими боками, вибалку. Це селище, що складалося з кількох сотень жителів, здавалося надто екзотичним і ні трохи не подібним на інші селища, розташовані навколо фабрик та копалень. Маленькі хатинки, як гриби, до цямрин поприлипали, повпиналися задньою стіною до прямовисно зрізаної гори. Попереду хат в’юнилась доріжка. Нею мешканці не тільки діставалися до всіх закутків свого селища, але й умудрялися тягати візки. Коли дивитися на ці плескаті дахи згори, то вони здаються сходами, спорудженими ще за тих стародавніх легендарних часів, коли на землі жили самі велетні і їм доводилося саме тут дістатися вниз, щоб напитися з стрімкої річечки холодної води.
Мене також дивувало й те, що мешканці цього селища повлаштовували біля своїх жител і маленькі городці, завбільшки з квадратовий метр, плекали на ньому трішки цибулі, кілька кущів помідорів і обов’язково якісь квіти — переважно чорнобривці, бо вони найменше вимагають води, хоч можна було бачити й майорці, петунію і навіть метеолу, що вже під вечір починала розвіювати свої пахощі...
Опинившись у хаті, ми мали нагоду переконатись, що справді до якихось вигод тут далеченько. В одному кутку стояло дерев’яне ліжко, а в другому - грубка, в третьому – стіл, а в четвертому вигідно розташувалася коза з двома чималенькими дітками...
Різні Шанхаї, Собачівки, Нахалівки виникли в найбільш непридатних ні до чого околицях промислових міст під час колективізації селян. Кому пощастило вихопитися з села, діставалися до міст і в ярах, у глинищах, у проваллях копали собі нори й починали життя печерних людей, щоб за рік-два перейти до власної хати, побудованої з роздобутих правдами й неправдами дровиняк, кусків дощок, обаполів, шматків бляхи, стулених уміло докупи і щедро обліплених глиною».
Подготовил В.Березин.
