Голодомор очима Гайворонського

У дні пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років, однієї з найтрагічніших сторінок вітчизняної історії, все більшої значущості набуває постать відомого костянтинівського письменника Василя Гайворонського. Коли поринаєш у вивчення подій 20-30-х років на Донеччині, стає зрозумілим реалізм і, навіть, натуралізм творчого методу митця, його майже фотографічна точність зображення деталей, персонажів, життєвих ситуацій, атмосфери епохи. Василь Гайворонський “видавив з себе по краплі раба”, звільнився від совєцького ідеологічного міфу та показав дійсність без тих рожевих окулярів, які деформували і досі деформують свідомість і світосприйняття нашого народу. Тому йому судилося виростати в міру того, як буде умалятися література радянської епохи. Тому всю велич і всю значущість цього автора зможуть оцінити тільки наші нащадки, вільні від радянських страхів і забобонів.

Ось всього лише декілька цитат: героїня його оповідання «Козачка Ганна» напевно «знала, що помре. Уже батька й матір якісь люди винесли з хати, кинули поверх купи трупів на вантажне авто й увезли...Ще за день дійшла на печі маленька сестричка, колись непосидюща Віра». В оповіданні «Є й щасливі люди» у головного героя залишилося лише одне бажання ‑ «не вмерти з голоду. Пухнув, скільки можна було, одначе до колосків дотягнув, урятувався, і жінка врятувалась, а діти малі й батьки не витримали. Царство їм небесне…». В «Непрошеному гості» автор показує події зими 1933 року з погляду мешканця практично нашого міста: «Про голод треба казати або дуже багато, або нічого, - розповідає братові токар-фрезерувальник Віктор Федоренко. – Був, брате, у нас голод, і то страшний… Ідеш, бувало, на роботу, а мертвяки лежать під будинками, жовті, розпухлі… Бачив я одного разу, взимі, три вантажних авта з мерзлими трупами…».

З часом все менше залишається живих свідків геноциду й не зменшується кількість бажаючих забути, у черговий раз переосмислити історію. Художні твори нагадують нам, що минуле єднає нас у спільноту. З нічого ніщо й не народжується. Були люди до нас, тепер є ми, будуть і після нас. Змінились ідеї, ми не такі, як наші батьки, діди й прадіди, але Батьківщина в нас одна. Пам’ятаймо про те, що всі жертви голодомору – це наші предки, бо в історії є голос крові, який багато до чого зобов’язує.

Члени оргкомітету по проведенню читань
Л.Задорожня, учитель української мови та літератури Костянтинівської гімназії,
І.Бредихін, викладач КПЛ.

Від редакції. Цією статтею ми починаємо підготовку до четвертих читань за творчістю В.Гайворонського, які відбудуться в нашому місті 14 січня. Запрошуємо громадськість міста взяти участь в обговоренні тематичної та жанрової різноманітності художньої спадщини письменника.