Спробуємо розібрати Донську козацьку шляхетність греків Номікосових. В серпні 1895 року відбуваються кілька символічних зустрічей між сантуринівським поміщиком Підосавулом Д.К. Номікосовим та бельгійськими підприємцями Луї Ламбертом, Полем Нобле і Джозефом Сізеле. Цікаво, що Номікосов підкреслює свій статус, як відставного офіцера Донського козачого війська, коли він добавляє свій чин - «підосавул», до свого прізвища. Підосавул – чин невеличкий. Довідка у Вікіпедії: «Підосавул був помічником або заступником осавула, командував козачою сотнею. Погони мали те ж оформлення, що у сотника, але з чотирма зірочками. По службовому положенню відповідає сучасному капітанові. Введений цей чин в 1884 р. У регулярних військах відповідав чину штабс-капітана і штаб-ротмістра».
Козак Лейб-Гвардії Отаманського полку. 1914 рік
Ось копія одного з документів угоди про продаж костянтинівської землі бельгійським комерсантам. Саме угода 1895 року між Номікосовим та Ламбером, Нобле та Сізеле визначила подальшу судьбу майбутньої Костянтинівки та зв’язала нерозривними вузами пам’яті нашу землю та історію з Бельгією. У Костянтинівці, виявляється, європейським буде не тільки майбутнє, але європейським був і початок.
Цитуємо документ:
«Городъ Харьковъ. Тысяча восемьсотъ девяносто пятаго года Августа одинадцатого дня я, нижеподписавшійся Подъесаулъ Дмитрій Константиновичъ Номикосовъ, выдаю эту росписку о задатке Бельгійскимъ подданымъ Луи Ламберту, Павлу Нобле и Йозефу Сизле въ томъ, что продавъ имъ, Ламберту, Нобле и Сизле, по купчей крепости, совершенной нами сего числа у Харьковскаго Нотаріуса Бойчевскаго,внесенной въ актовую книгу его, пятой части подъ № 42, выпись коей записана въ реестръ его подъ № 789 (7395), изъ принадлежащаго мне, Номикосову, свободнаго отъ залога и запрещеній недвижимаго именія, состоящаго Екатеринославской губерніи, Бахмутскаго уезда при деревне Сантуриновке, и заключающагося въ двухъста десяти десятинахъ одной тысяче двухъста квадратныхъ саженяхъ земли — участокъ земли въ границахъ: начиная отъ железнодорожнаго моста Курско-Харьково-Азовской железной дороги, на балке Грузской по реке Торцу до балки Водяный Яръ, потомъ по балке этой до железнодорожнаго моста на эой же балке Водяной Яръ и оттуда по надъ линіей железной дороги до первоначальнаго пункта, имеющій меры около ста семидесяти пяти десятинъ, более или менее сколько въ натуре въ вышеописанныхъ границахъ по измерению окажется весь безъ остатка, съ находящимися на ономъ постройками, водами и всякаго рода угодьями, за цену тридцать тысячъ четыреста пять рублей золотомъ, я, Номикосовъ въ обезпеченіе этой сделки купли- продажи, получаю отъ нихъ, Ламберта, Нобле и Сизле въ задатокъ при подписаніи этой росписки шесть тысячъ семьсотъ пятьдесятъ шесть рублей семьдесятъ пять копеекъ золотомъ, а остальные двадцать три тысячи шестьсотъ сорокъ восемь рублей двадцать пять копеекъ золотомъ покупщики обязаны уплатить мне, по утвержденіи Старшимъ Нотаріусомъ вышепрописанной купчей крепости и при передаче мною имъ главной выписки таковой; причемъ выпись купчей должна быть мною, Номикосовымъ, представлена на утвержденіе Старшему Нотаріусу Изюмскаго Окружнаго Суда въ течение четырехъ дней, считая со дня полученія ея отъ Нотаріуса Бойчевскаго, а окончательный расчетъ по утвержденіи купчей должен быть произведенъ въ городе Харькове, въ отделеніи Азовско-Донскаго Коммерческаго Банка, въ теченіи установленнаго закономъ семидневнаго срока. Весь принадлежащій мне, Номикосову, хлебъ, солома, сено, движимое имущество, живой и мертвый инвентарь должны оставаться въ имении до перваго Января тысяча восемьсотъ девяносто шестаго года, по наступленіи этого срока свезено и убрано, а именіе очищено. Из числа построекъ находящихся въ продажномъ имении, два деревянных амбара как принадлежащіе арендатору Тупиченковой, въ собственность вышепоименованныхъ покупщиковъ не поступают, а должны оставаться въ именіи до истеченія срока аренды, то есть до перваго Января тысяча восемьсотъ девяносто восьмаго года, а по наступленіи этого срока ею, Тупиченковою снесены и забраны; остальныя же, занимаемыя ею, Тупиченковою, постройки должны находиться въ ея пользованіи также до окончанія срока аренды, а после этога срока поступаютъ въ распоряжение владельцевъ
Въ сей задаточной росписки подписался и означенную въ ней задаточную сумму шесть тысячъ семьсотъ пятьдесятъ шесть рублей и семьдесятъ пять копеек золотомъ получилъ Подъесаулъ Войска Донскаго Дмитрій Константиновичъ Номикосовъ.
Тысяча восемьсотъ девяносто пятаго года Августа одинадцатаго дня, расписка эта о задатке явлена у меня Николая Петровича Бойчевскаго, Харьковскаго Нотариуса, въ конторе моей третьяго участка, по Николаевской площади, въ доме Пономарева, Подъесауломъ Войска Донскаго Дмитріемъ Константиновичемъ Номикосовымъ, живущимъ въ городе Харькове, по Николаевской площади въ Астраханской гостиннице, неизвестно мне лично представившимъ въ удостовереніи своей самоличности билетъ выданный ему изъ Войсковаго Штаба Войска Донскаго 10 Ноября 1894 года за №10129, и о законной правоспособности своей къ совершенію актовъ давшимъ мне подписку. Сбора въ доход города взыскано восемьдесятъ копеек. По реестру №7394. В этомъ засвидетельствованіи зачеркнуто: “самоличность коего и законную правоспособность къ совершению актовъ удостоверили предомною, Нотариусомъ, Два лично мне известныхъ свидетеля Харьковскій мещанинъ” (подп.) Нотаріус Николай Бойчевскій»
Лише закінчивши всі земельні справи в Російській Імперії, троє бельгійських батьків-засновників повернулись додому. Там в Брюсселі 14 вересня 1895 року вони створюють Товариство Донецьких Скляних та Хімічних заводів в Сантуринівці. В майбутньому в товариство будуть входити три заводи: скляний, пляшковий та хімічний. Відповідальним агентом у Росії та директором – розпорядником буде інженер Валентин Людвигович Гомон. Але у правління, яке буде розташовано у Брюсселі він не входив. Був найманим працівником, хоча і високооплачуваним.
Мозковий центр у Брюсселі створили три промислових групи. Ці групи були представлені трьома особистостями: Луї Ламберт, власник Verreries des Hamendes в Жюме (Шарлеруа), який став генеральним директором нової компанії. Поль Нобле, директор Glass Mariemont (Ла-Лувьер), дочки Сосьете Женераль в Бельгії, став директором, як і Джозеф Сізеле, впливовий підприємець з Антверпена. Кожен з цієї трійці батьків-засновників Костянтинівки, був непересічною особистістю. Ось що пише бельгійський дослідник Вім Петерс: «Особливу активність бельгійські підприємці, які були присутні в усіх галузях промисловості, приділяли будівельній індустрії і виробництву скла. У цих галузях Бельгія була представлена старими, шанованими в бізнесі сім'ями, такими, як та, що створила в Сантуринівці скляний завод Verreries du Donetz, сім'я Луї Ламберта, син якого Фердинанд сам поїхав в далекий малозаселених тоді степ керувати виробництвом». Віма Петерса приділяє увагу сім'ї Ламбертів не випадково. Фердинанд Ламберт після революційних подій 1917 – 1918 років повертається у Бельгію, де стає одним з керівників скляної галузі країни, керує її модернізацією. А його син, народжений в Костянтинівці, у 1960 модернізує всю Бельгію.
Нобле забезпечує зв'язок з великим фінансовим капіталом Бельгії та Франції та з урядовими кругами. Сізеле виявиться геніальним організатором металургійного виробництва. Його нащадки і у ХХІ сторіччі впливають на політичні процеси в Бельгії.
У 1895 році Луї Ламберт, Поль Нобле і Джозеф Сізеле лише один раз побувають на наших теренах, але зможуть організувати тут близьку до ідеалу індустріальну агломерацію з блискучими перспективами. В Костянтинівці дійсно виникло до 1917 року унікальне місто. Вже побудовану у нас Європу спаплюжили комуно-сепаратисти Артема, російські інтернаціонал-націоналісти Сталіна і т.п. пройдисвіти. А те, що Ламберт, Нобле Сізеле та їх нащадки будували в Костянтинівці, вони побудували в Бельгії.
Та повернемось до козакування у наших степах донських козаків на кшалт Номікосових та Іловайських. Початок відділення козацької старшини на Дону від рядового козацтва слід вважати кінець ХVІІ – початок ХVІІІ сторіч, коли старшинський чин стає фактично спадковим, а владою козацького кола (круга) за заслуги батька син отримує якусь посаду. Тоді ж з'являються родинні прізвища, утворені від імені славного предка. Так Єфрем Петров, отаман донських козаків, який був замучений до смерті повсталим отаманом бахмутських солеварів Кондратієм Булавіним, походить донський дворянський рід Єфремових. Від похідного атамана Дениса Ільїна пішли донські дворяни Денісови і т.д.
В ті ж часи утворюються дворянські прізвища донців,утворені від прізвищ, чи прізвіськ предків – наприклад, Іловайські, Суліни, Чорнозубови, Бобрікови та ін..
Після утвердження родових прізвищ старшини починається процес вишукування собі предків та казкових фамільних історій, які неможливо ані доказати, ані спростувати. Старшинські роди намагаються породнитися між собою,так що поступово виникає картина, яка нагадує аристократичну олігархію. Виборна влада козацького коло занепадає. Але помітно зростає влада далекого царського уряду. Козацька старшина поступово переорієнтовується на Москву. Саме там вона вбачає джерело доходів, чинів, високого суспільного становища, орденів та інших благ.
У першій половині ХVIII сторіччя старшина почала отримувати бригадирські а згодом і генеральські армійські чини, які ставили їх носіїв вище за самого військового отамана та старшини. Царю була потрібна військова сила донського козацтва. Тому царат і не шкодував у наданні козацькій старшині чинів та привілеїв.
Патріархальна старизна відходить в область хай і недавньої, але майже казкової бувальщини, - з'являється розкіш, старшина починає їздити в колясках, дома починають прикрашатися предметами розкоші, картинами, привезеними із закордонних походів, столи ломляться від тягаря срібла, козачка починає з'являтися в чоловічих зборищах, козачата поступають в столичні іноземні пансіони, отамани переймаються облаштуванням обідів і балів.
Отримані донською старшиною бригадирські та генеральські чини вимагали вже наявності ад’ютантів, конвою, штабних офіцерів, Так ми бачимо, як від козацької маси відходить ціла суспільна страта. Від царя це нове донське дворянство отримує земельні дачі, іноді величезні.
Володіння великими просторами земель спричинило залучення на ці землі селян, але не як вільних землеробів, як цього слід було б чекати від волелюбних донців, а як кріпосне населення, для чого нові землевласники, батьки яких так недавно ще бігли від кріпосного ярма, починають всіма правдами і не правдами ганятися за кріпосними душами: маючи армійські офіцерські чини донська аристократія десятками сімейств починає скуповувати кріпаків. Вони починають вкривати у себе збіглих кріпаків, що стає масовим явищем.
Саме таким застають Дон греки за походженням Номікосови. В 1775 році їх вивозять з рідного острова Санторіні, Номікосових там півострова, це місцеве найпоширеніше прізвище. Тому ми не знаємо без архівних матеріалів скільки з них пов'язують своє майбутнє з Доном. Деякі прізвища можна зустріти в енциклопедіях,однак зв'язок їх Номікосовими костянтинівськими треба ще встановлювати.
Один приклад з Володимира Трута та Генадія Куркова:
«Номікосов Петро Антонович – донський козак, підполковник. Народився у 1795 році. З 1809 року служив у внутрішньому управлінні Війська Донського. У 1816 – 1819 роках знаходився на службі в Грузії. З 1822 року – в Лейб-Гвардії Атаманському полку, який серед донського козацтва вважався зразковим. У 1828-1829 приймав участь в російсько – турецькій війні. З 1846 року у відставці».
Номікосови з 1780-х років починають служить у Війську Донському. На Дону з'являється необхідність в штабних офіцерах, ад’ютантах. На ці посади і приходять поляки, німці, греки. Дореволюційні дослідники називають наступні прізвища донських дворян, греків за походженням: Грекови, Янови, Єгорови, Номікосови. За своїм походженням донське дворянство було, як бачимо всіляким.
22 вересня 1798 року вийшов царський указ: «Взирая всегда с удовольствием на ревность и службу войска Донского в знак признательности и благоволения Нашего к оному для уравнения чиновников в войске оном служащих повелеваем признавать их чинами по следующей табели, сохраняя им по службе прежнее их название в войске донском: войсковым старшинам майорами, есаулов ротмистрами, сотников порутчиками, хорунжих корнетами». Якщо до 22 вересня 1798 року донське дворянство налічувало кілька десятків, то після цієї дати дворянством було оголошено все донське офіцерство. Так, ми вважаємо, дворянами стали і наші Шомікосови. Це лише версія, а що нам залишається, коли ми не маємо доступу до російських архівів.
Саме після 22 вересня 1798 року по виході у відставку донські дворяни починають селитися навкруги Донської області. Чисельність козацтва зростає, землі вже не вистачає самим козакам. В таких умовах донське дворянство, яке тільки збагачувалося під час, як переможних, так і не зовсім переможних для Російської Імперії війн, скуповує землі і кріпаків.
Частина перша.
Далі буде
І.Бредіхін, Ю.Шурубов.
