Перша частина.
Якщо вже поринати у пивну історію та пивні традиції, то українцям і тут є що сказати. На загальному фоні виділяється Львів. Збереглися документальні підтвердження, які згадують про цех пивоварів у Львові вже у 1425 році. А сучасна львівська пивоварня містить на гербі дату свого заснування – 1715. Сучасні будівлі знаної у нашій країні броварні були побудовані у 1896 – 1912. Саме в ці роки бельгійський капітал розбудовував Костянтинівку, тому саме цей факт пам'ять і затримала під час нашого відвідання львівського музею пивоваріння. Експозиція музею вражає своєю повнотою у розкритті теми. Тут не тільки докладно пояснюють процес виготовлення пива, демонструють тисячі експонатів, які ілюструють місцеву пивну історію, але запрошують і до дегустації любимого напою.
На виході з музею розташована ще одна кнайпа (кнайпа, на місцевому львівському сленгу, ґварі, це кафе чи бар). У тій кнайпі завжди награють музики-скрипалі. Наш похід розпочинався в музеї зранку, тож людей і в музеї, і, трошки пізніше, у сусідній ресторації було ще небагато. Нам ніхто не заважав слухати неофіційний бандерівський гімн Донбасу – «Гуцулку Ксеню». В 1942 році на Донбас приїхав для налагодження підпілля емісар ОУН – УПА Євген Стахів. Але у Костянтинівці він виявив українське самоврядування, українську газету, український прапор та українську символіку, українізацію всіх сфер життя. А від місцевих українських активістів почув: «Ми не бандерівці. Ми петлюрівці, ми за УНР». Стахів зрозумів, що у Костянтинівці емісару з Галичини робити нічого. Тут місцеві все роблять самі і їм допомога не потрібна. Приїхав на Донбас Стахів з чемоданом сала, це щоб не померти з голоду. А ще молодий революціонер наспівував тоді модну у довоєнному Львові пісеньку «Гуцулка Ксеня». Це була його найулюбленіша пісня. У місцевих упівська агітація була нерозривно пов’язалася з цією пісенькою. І стала на Донбасі улюблена пісня Євгена Стахіва «Гуцулка Ксеня» місцевим гімном ОУН – УПА.
Найкраще ж пиво у старовинному місті лева виготовляли ченці. Це дещо нагадує ситуацію у Бельгії. Там у деяких монастирях сторіччями зберігають традиції броварства. Наприклад, бельгійське абатське пиво Grimbergen можна випити і в Україні. Grimbergen — це пиво, що вариться у діючому абатстві з дозволу монахів, які отримують роялті з кожного проданого гектолітру напою. Grimbergen вперше було зварене у 1128 році у монастирі святого Норберта у бельгійському містечку Грімберген. Абатство багато разів повністю вигорало, але кожен раз відроджувалось, як птах Фенікс. Тому на етикетці Грімбергена можна побачити цю міфологічну тварину та прочитати гасло: “Ardet nec consumitur” – «Спалений, але не винищений».
В Києві, де один з авторів прожив два роки, а другий мешкає постійно, у великих супермаркетах постійно продається бельгійське пляшкове пиво, і не тільки Grimbergen. До того ж у столиці є кілька спеціалізованих пивних магазинів, де вибір не маленький. Але тут самий час згадати анекдот про мінеральну воду. Анекдот часів газової блокади України Росією. Продавчиня запитує покупця: «Вам воду яку давати? З газом, чи без?»
Покупець роздратовано відповідає: «Без газу. Газом хай Путін подавиться».
Все ж Grimbergen краще пити бочкового розливу, з газком. Перераховуючи національні пивні відмінності Європи, ми нічого не сказали про Британію. Саме пабові традиції вживання пива, яке розливали за допомогою ручної помпи з дубових бочок є неперевершеним вкладом острівної монархії у європейську пивну традицію. Саме таким був пивний ритуал у Сполученому Королівстві протягом кількох сотень років. Аж до 1970-х років, коли ручна праця бармена та дубові бочки були витіснені технічним прогресом, хай його шлях трафить, як кажуть на Ґварі. Традиційне приготування пива не передбачало його фільтрацію. Осадок доброджував пиво у бочці.
Надія Крупська, дружина Леніна, пізніше писала в своєму щоденнику: «Besonders gern erinnern wir uns an das Hofbräuhaus, wo das gute Bier alle Klassenunterschiede verwischt» (Особливо охоче згадуємо ми про Придворну пивоварню, де прекрасне пиво стирає всі класові відмінності).
Не будемо себе обманювати. Те пиво, що нам пропонують у сучасних ресторанах та барах не автентичне. І алюмінієвий кег — це не бочка, і хімічні процеси вже не ті, і піноутворення штучне. Та все ж пиво, яке розливають з бочки має кращі споживчі якості, ніж пляшковане. З бульбашками азота, найросповсюджуваного елемента земної атмосфери, з пінною шапкою, пиво смачніше.
Якщо пригадати історію Європи, то стане зрозумілою величезна роль якісного пива на становлення двох потужних ідеологічних систем — марксизма та нацизма. Саме в Бельгії у Брюсселі на Гранд Пляс у кнайпі «Дім Лебедя» у 1848 році Карл Маркс і Фрідрих Енгельс виголосили перед своїми однодумцями «Маніфест Комуністичної Партії». Під чудове авторське пиво та смачні наїдки «Маніфест» пішов на ура. Ідея комунізму як політичного руху була представлена своїм прибічникам К.Марксом і Ф.Енгельсом саме у бельгійській кнайпі.
Випадковість? Не думаю. Нагадаю, що саме в Брюселі у 1903 році відбувся і ІІ з‘їзд російської соціал-демократичної партії. Намагаючись в усьому наслідувати своїх вчителів, лідери російської соціал-демократії везуть у Брюсель найкращі кадри партії. Якими сортами пива пригощали Ленін та Плєханов своїх прибічників?
Партія розкололася майже навпіл. Перші, їх було трошки більше, віддали перевагу традиційним сортам доброго німецького пива. Вони стали більшовиками. Трошки менша кількість прибічників отримали бельгійські сорти з небаченими смаковими якостями, нечуваною свободою вибора. Саме їх назвали меншовиками. Треба сказати прямо – кількість меншовиків в партійних організаціях України та Донбасу значно перевищувала більшовиків.
Костянтинівка завжди до 1917 року віддавала перевагу бельгійському пиву, потім був розгром меншовизма після перемоги Ленінської революції. Після отриманої незалежності, бельгійське пиво знов отримало шанс зайняти достойне місце в Україні.
Таким же величезним виявився пивний вплив на німецький націонал-соціалізм Адольфа Гітлера в Німеччині.
У 1920 році в Хофбройхаусі відбулося перше засідання Німецької робітничої партії («Deutsche Arbeiterpartei»; DAP), на якому були присутні більше 2000 чоловік. На цих зборах, що тривали чотири години, Адольф Гітлер оголосив Програму «25 пунктів», яка стала офіційною програмою нацистської партії, і запропонував перейменувати організацію в Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію. Нацисти не тільки любили говорити і воювати, любили вони і смачне пиво з ковбасками. Так, Хофбройхаус став для нацистів знаковим легендарним місцем.
Прибічники Гітлера не тільки облюбували мюнхенську пивну «Бюргербройкеллер» для своїх зібрань та пропаганди нацизма. 8 листопада 1923 у приміщенні того ж пивного бару Bürgerbräukeller, розпочався невдалий пивний путч. У пивну, де відпочивало біля тисячі любителів пива, а серед них велика група видатних баварців, таких, як лідер правих фон Кар, командувач збройних сил Баварії генерал Отто фон Лоссов, начальник баварської поліції Х. фон Шайссер та інші, раптом увірвався Гітлер. Він вийшов на сцену, заскочив на стіл і, щоб заглушити галас у залі, вистрілив з пістолета у стелю. Гітлер заявив про повалення баварського уряду та формування тимчасового уряду Рейху. Заколот нацистів був подавлений наступного дня, але нас в даному випадку цікавить німецький пивний стиль та його можливі негативні наслідки.
Нагадаю, що лідер російського більшовизму В.І.Ленін дуже любив німецьке пиво. У закордонних еміграціяїх вождь світового пролетаріату прожив близько 20 років. Знаходив розраду у кружці-другій баварського пивка, а на Батьківщині вживав жигулівське. Ще одна знаменита мюнхенська пивна «Хофбройхаус» і досі пам'ятає поважного клієнта з політичним мисленням, яке ні в якому разі не поступалося мисленню Адольфа. З баварським пивом Ленін їв малосольну форель, а в Петербурзі переходив на маленьку рибку корюшку. Автори були в Санкт-Петербурзі і засвідчують, що заповітам Леніна місцева публіка вірна і гірке «Адміралтейське» з корюшкою – це місцевий хіт.
Хоча самі Ленін та Гітлер пивом не зловживали, треба сказати, що зловживання нацистською та комуністичною ідеологіями призвело до мільйонних жертв серед народів всього світу.
На дореволюційних скляних заводах нашого міста майстер-склодув, як і в старій Бельгії чи Німеччині, мав право послати хлопчика за пляшкою пива. Ось свідоцтво робітника І. Валішина:
«Я працював тоді за хлопчика на ванні. Вдосвіта йшов я на роботу а пізно вночі повертався додому, в пляшкарську колонію. Майстри з хлопчиками поводилися брутально; за ілюстрацію може правити ставлення до мене майстра Андрія. Часто під час роботи видувальник – кремезний чолов'яга, одриваючись від рурки кричав мені:
— Ей, рябчик, лети за шкаликом! А то:
— Плашкет, принеси сороковку!А через те, що через контрольну будку не пускали в гуту з горілкою, хлопчики, крадучись між горами пляшок, лазили через тин і наввипередки бігли до горілчаної крамниці. І хто скоріше приносив своєму майстрові горілку, того вважали за кращого учня і скоріше висували на підручного.
Звичайно, майстер, відпивши півпляшки передавав її помічникові, а той в свою чергу залишав дещо хлопчикові. І хай тільки хлопчик насмілиться відмовитися від горілки: смачний ляпас одразу ж приведе його до розуму. На ванні пили всі, матюкалися і кожен вважав за свій обов'язок карати хлопчика. Рідко коли минав день без того, щоб його не побили».
Вже до революції російський пролетар спромігся добути собі фактичне право посилати хлопчика вже за мерзавчиком (чакушкою) горілки. Оцей перехід від пляшки німецького пива, а у нас у дореволюційній Костянтинівці було дві німецьких броварні, є симптоматичним. Довгі роки порівнюючи російського робітника та іноземного все експертне середовище від Вітте до пересічного іноземного кореспондента в Росії вважало, що в Російській Імперії пролетаріату немає.
На одній з дореволюційних світлин є напис на зворотній стороні: «Після виграного страйку. Ну і напилися ми тоді». Насправді, пролетаріат з‘явився, але він мав разючі відмінності від європейця. Він відрізнявся так, як ленінські думки 1916 року про соціалістичну революцію в одній, окремо взятій країні світу відрізнялися від марксизму самого Маркса, як радянський ерш (пиво з горілкою) відрізнявся від бельгійського Grimbergen Вlanche. Потім сталася революція 1917 року. Пияцтво розпаскудилося страшне. Але ж заводи в ті буремні 1917 – 1920 не чіпали, на метал не розбирали, навіть самі робітники вартували на бельгійських заводах, щоб захистити їх від мародерів. Тоді робітники знали, що заводи треба буде відбудовувати. Заводи – це робота. Після розпаду СРСР та отримання декоративної «незалежності» деградація місцевого населення дійшла до границь здичавіння, коли робітники та інженерно-технічні кадри разом з комсомольськими та комуністичними функціонерами розтягнули заводи по окремих квартирах. А потім роздався крик: «В усьому винуваті бендери! Путін спаси!» Чи ми неправі?
І. Бредіхін, Д.Чистов.
