Якщо мають рацію історики, що поділяють норманську версію походження української державності, то за часів давніх українських князів Ігоря, Святослава чи Володимира на пирах, які регулярно влаштовували князі, співали щось подібне: «Пива я принесу тобі, дерево битви, що поєднує силу й могутню славу, воно містить чари й цілющі знаки. Страви робить смачними, а руни гладенькими». «Пивні руни», як вважали невідомі автори «Старшої Едди» допомагали людям навіть тоді, «коли підуть боги». Вчені вважають, що ці міфологічні пісні остаточно склалися в епоху вікінгів (IX–XI сторіччя), а отже, саме вони відображають уявлення пізнього скандинавського язичництва. Більшість героїчних пісень «Старшої Едди» сюжетно пов’язана з давньою епічною поезією континентальних германців. Висновки, які зробив з цього факту Адольф Гітлер цілком хибні. «Русск…», ой «Німецький мир», з «німецькими» духовними скрепами обійшовся українському народові багато мільйонними жертвами. У давні язичницькі часи Київ був складовою частиною цього войовничого норманського світу, займаючи стратегічно ключове місце, контролюючи торгівельний шлях «від варягів до греків».
У ці найдавніші лицарсько-героїчні часи пивна культура русинів, потім вони поміняли свою самоназву на українців, пивна культура скандинавів, німців та фламандців (майбутні бельгійці) нічим не розрізнялася. Пиво – це наш індоєвропейський спадок. А от про долю, яка спіткала цей чудовий, майже сакральний напій, в історії України-Русі, Німеччини, Бельгії, СРСР- Росії попробуємо сказати хоча б декілька слів.
Історія зафіксувала дату, коли пивна історія досягла точки принципового розходження. У 1516 році баварський володар Вільгельм ІV видав свої знамениті закони про виготовлення пива: Reinheitsgebot. Саме Reinheitsgebot встановив суворі правила виготовлення пива, яких німецькі пивовари дотримуються дотепер. Там встановлено, що пиво можна виробляти виключно з ячмінного солоду, хмелю та води. Згодом до збірки Reinheitsgebot додали дозвіл додавати дріжджі та пшеницю. До того часу тільки королівська родина могла варити пиво з пшениці. Reinheitsgebot став фактично першим законом про захист споживача у Європі. Згодом дія Reinheitsgebot розповсюдилася на всю Німеччину.
Німці є нацією не тільки законослухняною, але також дуже непосидючою. Свою пивну культуру вони понесли по світах. Половина французького пивоваріння (броварства) дає маленький Ельзас, який історично є змішаним — німецько-французським. Пиво німці варять дотепер і в США, Аргентині. Колись німці варили пиво і у Костянтинівці. Варили б і дотепер, але все змінила революція. До речі, її соту річницю ми майже не згадуємо саме в ювілейному 2017 році.
Жорстка кодифікація захистила німецьке пиво від фальсифікатів, гарантувала високу якість. Але медаль має і зворотній бік. Жорстке виконання закону обмежує творчість пивовара. Тому Німеччина випускає відносно мало сортів пива. Німецький споживач привчений саме до таких правил, вимог та традицій. Та до небагатьох сортів пива.
Бельгія є прикладом зовсім іншої філософії, зовсім іншого підходу до пива. Пиво – то окрема тема розповіді про Брюссель, зокрема і Бельгію загалом. На пиві тут розуміються всі. Гостинні бельгійці з готовністю поділяться з гостями своїми безграничними знаннями про свій національний напій. Одна з найдавніших професіональних асоціацій у світі – це гільдія бельгійських пивоварів, яка існує ще з ХІV сторіччя.
Бельгійське пиво справедливо вважають світовим еталоном цього напою, конкурентів майже нема, хіба що німці ревниво не погоджуються з нащадками фламандських пивоварів. На відміну від німецького стандарту Reinheitsgebot бельгійські броварі виробляють такі сорти пива, які аж ніяк не відповідають німецькому обмеженню по інгредієнтах: солод, дріжджі, хміль і вода. Чимало найвідоміших пив Бельгії містять великі кількості цукру, який додають у казан, щоб надати сили і складності, але без забарвлення і залишкової солодкості (цукор, на відміну від солоду, ферментується повністю, роблячи пиво сухішим). Бельгійські пива виробляють у цей спосіб сторіччями, і стилі пива, як-от монастирські подвійні (dubbels), і потрійні (tripels) пива, залежать від цукру, їх не можна виготовити без нього. Інші сорти пива виробляють з додаванням приправ: коріандру, помаранчевих скоринок, гануса звичайного та ін.
На місяць раніше, ніж Октоберфест у Мюнхені, у Брюсселі що рік відбуваються Пивні вихідні (Belgian deer Weekend). На головній площі Брюселя натягують величезні намети, вшановують святого Арнольда, небесного патрона пивоваріння. Пиво благословляють у Соборі Святих Михаїла і Гудули, і, після цього вже починають святкувати. Під час Пивних вікендів можна попробувати всі види пива, якими справедливо пишаються бельгійці. На багатьох торгівельних точках можна побачити найменування старовинних монастирів, де за незмінною технологією сторіччями вариться той чи інший сорт пива, поруч продають фруктові ламбики, серед яких є особливо популярним вишневий крік. Дуже популярний сорт пива гез, який проходить процес бродіння на свіжому повітрі. Нагадаю про німецькі пивні стандарти, і ви зрозумієте, що вони просто неприйнятні при оцінці якості бельгійських сортів пива, які по німецьким стандартам будуть вважатися сфальсифікованими численними добавками.
«Тарас Бульба» во Львові
А як оцінювати шоколадне пиво, пиво-шампанське? Вибір авторів — літнє світле пиво подвійного бродіння, це коли воно доброджує роки два-три (!) у пляшці, — «Тарас Бульба».
Тут доречно згадати старий анекдот про чотирьох броварів, трьох американців та німця з Мюнхена, які зайшли у кнайпу. Кожен американець замовляє собі пиво своєї фірми. Бровар з фірми «Anheuser-Busch» замовляє собі «Bud Light», бровар з фірми «Goors» замовляє однойменне своєї, бровар з «Miller» замовляє «Miller Genuine Draft». Останнім замовляє німець: «А мені, будь ласка, принесіть баночку пепсі-коли». «Як, ти не будеш пити пива?» — вражено запитують його американські приятелі. І чують відповідь: «Ну, якщо ви не будете пити пиво, то і я не буду».
Щоб зрозуміти жарт, треба знати історію. У 1950-х, відбувалося не тільки зростання життєвого рівня американців, але відбулися значні зміни у способі життя. Закупки почали робити один раз на тиждень вперед домогосподарки, які брали дешеве пиво великих пивних компаній цілими баночними упаковками. Так в Америці дешеве і неякісне пиво перемогло якісний продукт. Лише останні тридцять років якісне пиво з невеликих броварень почало витісняти масову неякісну продукцію великих пивних корпорацій.
Крафтове броварство (craft brewery) — виробництво пива невеликими, як правило приватними, броварнями, які використовують традиційні рецепти і роблять акцент на смаку та якості пива. Ось ще одне визначення крафту: «Будь-яка броварня, яка використовує ручне мистецтво і майстерність бровара, щоб створити свою продукцію». Саме таке пиво п’є середній клас у всьому світі.
На відміну від Америки бельгійці ніколи не відмовлялися від вживання якісного традиційного пива. На відміну від Німеччини бельгійці мають безліч сортів пива — більш ніж 600. По бельгійському закону супермаркет має мати у продажу не менше, ніж 20 сортів пива. Якщо менше – покарають штрафом. Тому, з пивом в Європі, як і з вином, стоїть в супермаркеті і дешевеньке пиво масового розливу від крупних виробників, стоїть поруч і місцеве крафтове – вибирай.
Розкажемо реальну історію з нашого костянтинівського життя. Один з друзів авторів, людина не бідна, якось знайшов у своєму домі радянську пляшку горілки. Історія як романтична, так і цілком життєва. Колись, ще за Совка, він одружувався, на весіллі батько надписав пляшкову етикетку, і з побажаннями молодим всього найкращого, пляшку заховав: «Через рік на першу річницю пляшку відкоркуємо». Про пляшку конкретно забули, а знайшли лише через 20 років. Пам‘ятаєте, була колись така ностальгічна хвиля: «Як добре все було за Совка. І фільми чи не найкращі. І Сталін такий молодий». Чим скінчилося все – ви знаєте. Питання у ціні, яку тепер Україна заплатить за перемогу над агресором.
Оцей надпис на етикетці, і дав підказку звідкіля і скільки пролежав на горищі цінний скарб. Тож сідаємо за стіл, розкорковуємо послання з радянського минулого, наливаємо, як кажуть «в очікуванні». Розмов як там гарно було за совка вистачає. Випиваємо. Більш огидну спиртовмісну речовину мабуть пили, але нечасто. Пили у Москві ще за Совка «горілку середньоазійського розливу». Така ж огидна. Але там все ясно. Середня Азія. Вода може якась солончакова. Але за часів незалежності призвичаїлись до напоїв нормальних, якісних. Доступність всіляких там закордонних етикеток останніми роками розбещувала. Тому пили нормальний віскар, наприклад, а розмови були: а от в Радянському Союзі…
Стародавні підвали Львівської пивоварні
Невже на весіллі ми це пили і, головне, всім подобалось? Допивати горілку не стали. Прибрали, і вирішили, що про радянську якість більше не будемо. Якість була. На спеціальних заводах, для спеціальної партійної номенклатури. Простій людині якість коли перепадала, але частіше — ні. Навіть самогон, якщо для себе робити якість тобі гарантує, а от Совок – ні.
Тому про якість пива в Радянському Союзі скажу словами одного мого знайомого: «Хочеш пригадати Радянський Союз? Питаннь нема. Купи засохлу стару воблу. Налий нормального пива на дно стакана. Долий води з-під крану. Ти у минулому. Подобається? Навіть фраза: «Горілка без пива — гроші на вітер» виникла вже після розпаду Совка. При Совку були величезні черги. Другий раз не станеш. При чому за горілкою, а частіше і пивом, черга була одна, а за закускою черга була вже інша. І магазини не працювали зранку та після 19-00 ввечері. П’янички тоді йшли догонятися самогонкою.»
Автори висловлюють подяку Ярославу Гарцулі, Почесному Консулу Королівства Бельгія в Західному Регіоні України за творчий поштовх, який він надав їм своєю книгою «Бельгія така далека така близька...» Львів-2017.
(При написанні статті не було випито жодної пляшки пива. Автори не п‘ють. Зовсім)
І. Бредіхін, Д.Чистов
Далі буде.
