В які б глибини історії України ми не занурювалися, поруч з українцем зустрічаєш постать єврея. І які б картини майбутнього ми не малювали б, постаті українця і єврея завжди будуть поруч. І це відбувається, починаючи з легендарної проповіді Апостола Андрія Первозваного, апостольська діяльність якого проходила серед греків та скіфів (скіфи - складова частина етногенезу українців) на території Степової України. За походженням Андрій Первозваний був євреєм. В історії залишилися його пророчі слова про майбутній Київ: «Чи бачите оці гори? Ось на цих горах засяє Божа ласка, тут постане великий город і Бог здвигне тут багато церков».
Професійний історик згадає ще Хазарський каганат. Територія Сіверського Донця, де мешкало слов‘янське плем’я сіверян (північні землі сучасної Донеччини), у VIII – X ст. входила у це царство. У Хазарії правлячу верству складали євреї, а правлячою релігією був іудаїзм. До розгрому Хазарського каганату київським каганом (князем) Святославом Великим у 965 році, провідне місце в історії південних земель Степової України належало саме Хазарії.
В 1895 році «хоробрі та амбітні підприємці» (за висловом Вима Пеетерса) Поль Нобле, Джозеф Сізеле та Луї Ламберт починають нову справу у наших малозаселених тоді степах. Голландський дослідник історії Костянтинівки Сейхерт Бонебаккер: «Однією з ініціатив стало створення 14 вересня 1895 р. трьома промисловими групами Анонимного Товариства Донецьких скляних заводів… Луї Ламберт, власник Verreries des Hamendes в Жюме (Шарлеруа), став генеральним директором нової компанії. Поль Нобле, директор Glass Mariemont (Ла-Лувьер), дочки Сосьете Женераль в Бельгії, став директором, як і Джозеф Сізеле, впливовий підприємець з Антверпена».
Ці троє впливових капіталістів, які принесли до нас найновіші на той час технології, свій управлінський досвід, фінансові ресурси, вони претендують на статус засновників нашого міста. Троє талановитих та фартових капіталістів наймають талановитого бельгійського інженера Луї Де Бера для практичної реалізації своїх планів побудувати центр скляної, хімічної та металургійної промисловості в Донбасі. Саме Де Бер є головним будівельником Костянтинівки.
Українці та росіяни, бельгійці, євреї починають в степу будівництво, яке згодом перетвориться на промислове місто Костянтинівка. Починається бельгійська історія нашого міста. А місцеві історії німців та євреїв отримують міцний поштовх у своєму розвитку.
Видатний український історик Іван Лисяк–Рудницький все життя пропрацював в американських університетах. Лисяк – Рудницький блискуче поєднав у своїй творчості американську академічну традицію та українську тематику.
Він писав: «Протягом ХІХ ст. політика провідних європейських націй щодо єврейського питання зосереджувалася на емансипації й асиміляції. Панівна тоді філософія лібералізму вимагала скасувати правові обмеження, накладені на євреїв за старого режиму; у відповідь від євреїв потайки сподівалися, що вони інтегруються в національну спільноту корінних націй і стануть англійцями, французами або англійцями юдейського віросповідання. Цю програму асиміляції (й емансипації) загалом прийняли… єврейські кола в західних країнах».
Однак у країнах Східної Європи, таких, наприклад, як Польща ця ефективна в умовах Західної Європи модель емансипації та асиміляції євреїв спрацьовує не у повну силу. З одного боку ми бачимо численні родини польського єврейства, які вже у 1870-х роках XIX асимілювалися та зайняли чільні місця у польській культурі.
Але у польсько-єврейських відносинах ми наблюдаємо картину, для Західної Європи абсолютно виключену. Асиміляційний проект тут вдалий лише для інтелігенції. Місцева буржуазія, як велика, так і маленька, в яку за розрахунками, повинна влитися асимільована єврейська маса розпочинає запеклі антисемітські змагання, які то розгортаються, то затухають, живлячись логікою конкурентної доцільності.
І зовсім несхожа на західноєвропейську, виникає ситуація при подальшому русі на схід, ситуація українсько-єврейська. На відміну від Європи, Україна, як складова частина напівфеодальної Російської Імперії, несла на собі пережитки ще середньовічної упередженості.
Головними язвами були смуга осідлості та такі обставини, коли , як писав про це Драгоманов, «євреї були одночасно «і нацією, і релігією, і станом».
Михайло Драгоманов
На Україні, а вона майже вся була за смугою осілості, європейська асиміляційна програма, була неможлива.
Лисяк–Рудницький пише: «Україна не мала навіть зародків національної буржуазії, які були в поляків та угорців.
Таким чином, євреї не мали з ким асимілюватися. Існувало лише велетенське море селянства та невеликі групи інтелігенції, які були активними членами та речниками національного руху. Єврей з містечка чи села жив у тісному симбіозі з українським селянином, але про перетворення його самого на селянина не йшлося. Будь яка можлива асиміляція була б на користь російському або зрусифікованому (у західних частинах України - польському чи сполонізованому) міському населенню».
далі буде
