З частини I-ї ми з вами зрозуміли, що кількість має значення. Ліберальний визвольний проект емансипації євреїв через їх асиміляцію був ефективним тільки в умовах невеликої чисельності самих емансипованих (в районі 1% населення країни). Це ситуація Бельгії, а от на сході Європи демографічна ситуація була дещо іншою, а чисельність євреїв була куди більшою.
У 1772 році пройшов перший розподіл Польщі, згідно з яким Росія захопила Лівонію та Східну Білорусь разом з 1,3 млн. Людності, включно з 100 тисячним єврейським населенням. А після третього розбору Речі Посполитої у 1795 році під скіпетром російського самодержця опиняється вже 1 млн. 200 тисяч євреїв. Згідно з Орестом Субтельним («Україна: історія». Київ, 1994): «Всього до кінця ХІХ ст. в Російській імперії проживало 5,2 млн. євреїв, з яких більш ніж 2 млн. в Україні. Таким чином, якщо в усій імперії вони складали 4% населення, то в Україні — 8%, а на Правобережній Україні – 12,6%».
Одночасно зі знищенням польської державності – Речі Посполитої, Російська Імперія ліквідує у 1775 році Запорозьку Січ. У 1781 році ліквідується полкова система Гетьманщини. Замість неї створюються намісництва: Київське, Катеринославське та ін. В кінці XVIII сторіччя всі «неблагородні», тобто недворянського стану мешканці Російської імперії були розподілені по територіально-становому принципу.
За цим же принципом чисельне єврейське населення приєднаних до Росії територій було приписане до міщанських та торгівельних спільнот тих губерній, що були приєднані до Росії. Звертаємо на цю обставину увагу читача. Селянський стан в Російській Імперії статусно був найнижчим. Хоч на одну ступінь, але єврейське населення зайняло трохи вище станове положення у країні.
У 1791 році Катерина ІІ видає указ про поселення євреїв на території колишніх Запорозьких Вольностей. Повне зібрання законів Російської імперії. Указ 17.006. – Грудня 23. Іменний, який був дан Сенату. — Про надання прав громадянства Євреям у Катеринославському Намісництві та в Таврийській області.
«Розглядаючи, з одного боку, подані Нам прохання від євреїв, що стосуються не запису їх у Смоленське і Московське купецтво, а з іншого боку, представлені Нам від Генерала, Головнокомандувача у Москві та місцевій Губернії Князя Прозоровського обставини, що до цієї ж події відносяться, та пов'язав все це з законами, ми знаходимо, що євреї не мають ніякого права записуватися у купецтво у внутрішніх Російських містах і портах, і лише згідно з указами Нашими дозволено їм користуватися правом громадянства і міщанства у Білорусії.
Підтверджуючи стосовно точного дотримування виданих постанов, Ми визнали, за добро поширити таке право громадянства Євреям, крім Білоруських Губерній на Катеринославське Намісництво та область Таврійську і наказуємо Сенату Нашому, зробити до всіх, хто має бути обізнаний відповідне розпорядження».
Фактично цим указом створюється єврейська смуга осілості. Указ провокаційний. Про його антиєврейське спрямування багато було сказано у російській та світовій публіцистиці ще до 1917 року. Однак смуга осілости була направлена проти українців в точно такий же мірі, як і проти євреїв. Лисяк-Рудницький пише:
«Для українців збереження т.зв. смуги осілости було особливо шкідливим. Воно викликало штучну концентрацію євреїв в українських губерніях імперії і загострювало українсько-єврейські взаємини». Цього царат і добивався. Класична політика «розділяй та володарюй».
Ліберальний визвольний проект для євреїв в Російській імперії набув неабиякої популярності у широких інтелігентських кругах. Російські міста поступово заповнювалися асимільованою зросійщеною єврейською інтелігенцією. А єврейська біднота переповнювала українські губернії. Російська ліберальна преса була переповнена статтями на єврейську тему.
Але для української спільноти реалізація ліберальної визвольної альтернативи для євреїв була недостатньо повною без соціального звільнення пролетарських мас, загалом неприйнятною. Українці були у ті часи нацією селянською, місто українським не було, українська буржуазія була у зародишевому стані, а нечисленна національна інтелігенція акцентувала свою увагу на питаннях національного відродження.
Євреї асимілювались у російську та польську міські громади та поповнювали лави загалом антиукраїнсько-зорієнтованого на цінності російського політичного класу інтелігентського загалу, або експлуататорського Про інтеграцію єврейства в селянську верству речі навіть не йшло. Єврей до селянина ставився зверхньо, селянин у постаті єврея вбачав торговця чи шинкаря, не вбачаючи між євреєм та торговцем ніякої різниці.
На противагу ліберальному визвольному проекту Михайло Драгоманов запропонував революційний проект. У 1880 році з женевської друкарні Драгоманова виходить брошура — «Від групи соціалістів – євреїв». Брошура, хоча і не була підписана іменем Драгоманова, але викладала саме його програму організації єврейського революційного руху в Росії.
Драгоманов виходив з того, що єврейська спільнота неоднорідна. Третина – експлуататори: кредитори, корчмарі, лихварі, торговці, посередники, орендарі. Третина – працівники: робітники, селяни, фахівці, ремісники.
Ще третина нещасливо коливається між цими двома полюсами. Частково ця верства єврейського народу жила у крайніх злиднях. «Однак бідний єврей, який часто жив у крайніх злиднях, все ж таки відчував себе ближчим до свого багатого одновірця, аніж до свого сусіди – християнина. Тому, хоча й мало користаючи з того сам, він не відчував ніяких докорів сумління, будучи посередником і виконавцем волі першого в систематичній експлуатації останнього».
Виходячи з того, що соціальні інтереси єврейського трудівника та бідняка близькі до соціальних інтересів неєврейського трудівника, Драгоманов запропонував програму по зміцненню почуття соціальної солідарності між робітниками євреями та не євреями. Для цього він запропонував створення єврейських робочих партій та просвітницьких організацій, широкий друк агітаційної та просвітницької літератури розмовною єврейською мовою, створення соціалістичної преси на ідіш. Знадобилося 15 — 20 років, щоб єврейський соціал-демократичний робітничий рух вийшов на рівень вимог Драгоманова. Один з лідерів меншовизму Юлій Мартов у 1895 році писав: «Поставив у центр програми масовий рух, ми повинні були пристосувати нашу пропаганду і агітацію класа, у т.ч. зробити їх більш єврейськими… ми повинні рішуче признати, що наша мета, мета соціал-демократів, що працюють в єврейському середовищі, є у тому, щоб створити спеціальну єврейську робітничу організацію».
Драгоманівське розуміння потреб українського, єврейського чи будь-якого іншого соціалістичного руху рішуче не вписувалося в великодержавний імперський тренд, якого дотримувався як загальноросійський соціал-демократичний рух, так і царська охранка. Ось свідоцтво лідера меншовизму Плєханова: «Для мене Олександр ІІІ більш прийнятний ніж цей професор (тобто Драгоманов), який знаходиться під владою національних забобонів».
Є влучні і пророчі слова самого Михайла Драгоманова: «Російські революціонери починали свою кар’єру радикальним напрямком і навіть барикадами і ставали деспотами, рятуючи «єдність держави», необхідну, як їм здавалося, для захисту «свободи і прогресу» від зазіхань з боку «сепаратизму», на їхню думку, символу реакції».
Костянтинівка займає особливе місце в російському соціал-демократичному русі. Костянтинівка була до 1917 року центром меншовизму. Тут робітничий рух на бельгійських заводах прийняв форми максимально близькі в умовах Росії до європейських.
«Російський медицинський список…» на 1891 рік наводить, що у селі Костянтинівка (Сантуринівка також) (Бахмутсььк.повіту), сільську аптеку тримає аптекарський помічник Лев Білоцерковський. Це перше єврейське ім‘я на теренах майбутньої Костянтинівки, яке ми знайшли у документах. Але у наступні роки згадки про нього зникають. Можливо, він змінив місце проживання ще до появи у Костянтинівці перших бельгійців. У С.Татаринова, С.Федотова «Штетл – Бахмут…» ми зустрічаємо ще одного Білоцерковського з Костянтинівки: «Фотограф Эмануіл Борисович Білоцерковський спочатку працював у Костянтинівці. З 1907 року Білоцерковський переїхав у Бахмут. Перше бахмутське фотоательє Белоцерковського знаходилося біля міської Управи (вул. Садова). Згідно відомостям онука фотографа, Володимира Леонідовича Білоцерковського, після революції 1917 року Э.Б. Білоцерковський працював фотографом у Бахмутській ЧК».
Повертаючись до лікарняної допомоги знаходимо у Бонебаккера: «Спочатку переселенці з Бельгії Обходилися своїми силами. «Тільки у вересні 1897 року ми знаходимо у Луї де Бера першу згадку про «Лікаря». Поль Деган згадує лікаря, який повинен прибути в квітні того ж року… Луї де Бер описує його як хрещеного єврея. До цього,
Костянтинівка жила без лікаря і без аптеки. Луї залежав від ліків, які він купував гуртом, коли приїздив до міста.
Як свідчить звіт про витрати, датований квітнем 1896: «Подорож до Катеринослава: 150 доз хініну... 8.00 Руб.»
Без лікарської допомоги обійшлося і у випадку, який стався з Луї де Бером у квітні 1897 року. Він випадково потрапив у нещасний випадок. При обстеженні непрацюючої циркулярної пили, вона запрацювала і полотно циркулярки захопило рукав пальта Де Бера. На щастя травма руки була не серйозною. Де Бер сам, без сторонньої допомоги пересувався, він дійшов до помешкання, де була аптечка. Постраждав одяг: пальто, куртка, сорочка, але зап’ястя хоча і було розпорато, але полотно циркулярки не дійшло до кістки Луї Де Бера.
Травмований інженер дочекався, поки прийде старий бельгієць, працівник фірми, який мав медичний досвід. Він і надав допомогу. На щастя крові майже не було. Де бер п’ять днів провів у ліжку. Кожен день йому робили по три перев‘язки: йодоформ, вата, змочена у спиртовому розчині (нерозбірливо у тексті письма)».
Як бачимо півтора роки, як мінімум, бельгійці обходилися без лікаря. Люди, які працювали на заводі, приїхали з усіх куточків Європи. З нагоди Святої Варвари, святкового дня у регіоні Шарлеруа, деяких з них ми зустрічаємо за столом у Луї: «В суботу був день Святої Варвари; як і минулого року я влаштував невеличку вечерю, де можна було зустріти бухгалтера пляшкового заводу (бельгійця) зі своєю дружиною (парижанкою), інженера пляшкового заводу з дружиною, обоє бельгійці, перекладача з пляшкового заводу зі своєю дружиною (обоє з польської знаті). Я також запросив секретаря залізопрокатного заводу (єврея — перекладача) і його дружину (швейцарку), але вони не змогли прийти через хворобу. Ви бачите, які різні раси можна зустріти за вечерею в степу». Серед іноземців ми можемо зустріти і єврея.
І. Бредіхін, Д. Чістов
Перша частина. Далі буде.
