Серед багатьох культурних подій 2017 року у Львові, одна має пряме відношення до Костянтинівки. Почесний Консул Королівства Бельгія в Західному Регіоні України Ярослав Гарцула видав книгу «Бельгія така далека, така близька…». Бельгійці є дійсними засновниками Костянтинівки як промислового центру. Бельгійський спадок, наскільки він зберігся, є містоутворюючим фактором для нашого стотисячного районного центру дотепер. Після чисельних радянських фальсифікацій історії Донбасу, наступив час, коли ми маємо можливість спробувати відтворити нашу правдиву історію, тому все по бельгійській тематиці для авторів цікаве.
Треба відзначити, що за останні кілька років книга пана Ярослава не перша на українському книжковому ринку з книг, які присвячені українсько-бельгійським відносинам. У 2010 році виходить український переклад книги Віма Пеетерса «Сталь у степу». Бельгійський автор Август Тірі видав у 2010 році дві книги: «На периферії війни.
Бельгійський бронедивізіон в Україні. 1916 – 1918» та «Пілігрими Великої війни. Одіссея бельгійського бронедивізіону у 1915 – 1918 роках». Обидві вийшли у видавництві «Темпора», друга, навіть, у престижній серії «Ucrainica Militaria». Змістовні книги Тірі потребують спеціального аналізу, але інтерес, який Бельгія проявляє до розвитку взаємокорисних відносин з Україною є фактором у нашій зовнішній політиці позитивним. Треба підкреслити саме суверенний характер наших відносин, які з бельгійської сторони будуються таким чином, що це ніяким чином не потребує посередництва Москви. Навіть мовного.
Минулого літа в нашому місті на відкритті виставки «Іноземні інвестиції в Україну. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.. Частина перша: Бельгія» побував Надзвичайний та Повноважний Посол Королівства Бельгія в Україні Люк Якобс. Мова спілкування була українська, українська панувала і на бельгійській виставці, українською видані книги бельгійських авторів, вишуканою українською зустрічають відвідувачів у бельгійській амбасаді в Києві. Це важливо підкреслити саме для нашого регіону. Українська державність відбудеться в україномовній формі. «Russia goodbye», — як колись проспівала Вєрка Сердючка.
Ярослав Гарцула пише: «… я хочу дати відповідь на питання, яке мені часто ставлять: «Як стати консулом?» У випадку пана Ярослава все почалося з бізнесу килимів, декору та дизайну. Автор не вдавався у деякі важливі подробиці, але розпочати справу в Україні було зовсім нелегко. «Монополію килимів в Україні тримали поляки. Вони брали товар у бельгійців і продавали їх нам. Вітчизняний бізнес через низку причин не допускався напряму до бельгійського ринку. Я був перший, хто порушив ті «правила гри». Це мені дорого коштувало. Я зазіхнув на чиїсь статки і страшенно «сплутав карти». Зрозуміло, що так просто мені це не могло обійтися. За мною стежили, мені погрожували, адже я багатьом «перебив» бізнес і напряму почав постачати бельгійські килими на український ринок».
«Вже на той час я відчув, що моя друга домівка (після України, звичайно) – це Бельгія». Ярослав Гарцула часто відвідує Бельгію, знайомиться з її культурою, історією, людьми. Цікаві роздуми пана Ярослава про пострадянську ментальність української людини: «Громадяни пострадянської дійсності носять на своїх плечах, як важкі жорна, почуття незбагненної провини, їх не покидає постійне відчуття, що вони перед кимось поступаються, що щось, та не так роблять, не так діють». Він пише: «Ми – європейці і повинні ходити по цій землі з високо піднятою головою».
Ярослав Гарцула
Ось, що він пише про бельгійців: «Бельгійці дуже хороші і надійні друзі. Я неодноразово переконувався: якщо ти маєш друга-бельгійця то це вже на усе життя... Бельгійці – надзвичайно надійні партнери. Я неодноразово пересвідчувався, наскільки вони правильні у бізнесі, стримані у поривах до миттєвого розбагатіння... бельгійське суспільство виховане з повним усвідомленням, що треба неодмінно платити податки».
«Що відрізняє бельгійців від нас, то це впевненість у завтрашньому дні. Вони знають, що буде через десять і через двадцять років. Вони знають, як завершать свою кар’єру в бізнесі, у скільки років вийдуть на пенсію і скільки будуть отримувати за вислугу років. Бельгія – це розміреність і зрозумілість життя, витриманого в дусі європейських цінностей».
Цікаво порівняти спогади про бельгійських робітників, які вони залишили по собі у нашому місті до 1917 року зі свідченнями нашого сучасника.
Наші робітники вважали отих старорежимних бельгійців несхожими на себе. «Бельгійський робітник дуже дисциплінований. Все робить згідно з правилами та технологічною картою. Якщо чогось буде не вистачати, то доб’ється того, щоб все необхідне було надано, а без цього роботу не почне, на відміну від нашого, який схильний до імпровізації на робочому місці. Працює бельгієць без довгих перекурів, виконує норму, а от «план перевиконувати» ніколи не стане. Працює якісно, без браку. Нікуди не поспішає, не знає, що то є «штурмівщина».
У лютому 2009 року у Львові відкривається консульство Королівства Бельгія. Першим консулом у незалежній Україні стає Ярослав Гарцула. Він залишив дуже теплі спогади про Марка Вінка, який тоді був бельгійським послом у нашій країні та дуже посприяв налагодженню взаємовигідного співробітництва між нашими країнами.
Пан Ярослав вільно розмовляє англійською та французькою мовами, до речі, це я кажу нашим юним читачам. Зайвий стимул для них вивчити іноземну мову. 2017 рік для України є достатньо вдалий. Хоча б тому, що безвіз з Європою почне робити свою цивілізаційну роботу. Поступово ми перестанемо бути постсовєцькими. Вже зараз: «Роби біометричний закордонний паспорт та подорожуй».
У західному регіоні України більш ніж 30 підприємств за участю бельгійського капіталу, постійно проживають більше 500 громадян Бельгії. Ось їх права і захищає консул. Ярослав Гарцула займається шляхетною дипломатичною справою, але у книзі декілька слів сказано і про народну дипломатію.
Українців у Бельгії більше десяти тисяч, вони активно допомагають своїй батьківщині у складний час, але багато прикладів і про допомогу простих бельгійців. Студія Lu Gus Studios створила комп’ютерну гру «Битва за Донецьк», присв'ячену протистоянню «кіборгів» та бойовиків. Яку б сторону не прийняв у грі геймер, він приречений на програш. Після кожної гри на екран виводиться статистика – скільки мирних людей було вбито під час протистояння. «Ви можете виграти?», — запитують автори, якщо загибель мирних жителів неможливо відвернути.
Про бельгійську українську діаспору автор розповідає у частині ІІ. Спочатку, наприкінці ХІХ сторіччя до Бельгії їхали злиденні селяни. Вони знаходили роботу, насамперед, на вугільних копальнях. Але з початком бельгійського інвестиційного буму у Російську Імперію, насамперед в українські степи, багато українців почало вчитися у бельгійських вишах. Після здобуття вищої освіти вони поверталися в Україну і працювали на спільних підприємствах. Необхідність значної кількості спеціалістів призвела на початку ХХ сторіччя до популярності у нашої молоді саме бельгійської вищої освіти.
Люк Якобсон - Надзвичайний і Уповноважений посол Королівства Бельгії в Україні
з візитом в Констянтинівці, 2016 р.
Хвилю політичної міграції з України до Бельгії відкрив у 1905 році соціал-демократ Джулинський. Після поразки визвольних змагань у 1917 – 1921 роках понад 600 осіб перебрались до Бельгії. Очолив Товариство колишніх Українських Вояків генерал М. Омельянович-Павленко. Ще одна знакова постать з часу першої хвилі еміграції українців – це провідний член ОУН, соратник Євгена Коновальця Дмитро Андрієвський.
Друга і найбільша хвиля української еміграції припадає на роки після другої світової війни. За різними підрахунками у перші післявоєнні роки у Бельгії перебувало від 15 до 50 тисяч українців. Це були переважно колишні гастарбайтери та військовополонені з Радянської України. Вони не захотіли повертатися у соціалістичний колгоспно-табірний рай. Замість совєцького ярма вони вибрали свободу. Не всі залишилися у Бельгії, для багатьох ця країна стала транзитною станцією по дорозі до США, Канади чи Аргентини.
У червні 1945 наші співвітчизники створили у Бельгії Український Допомоговий Комітет. Ця організація не просто допомогла своїм хворим, інвалідам, безробітнім. Вона стала потужним стовбуром, від якого відбруньковувалися чисельні українські громадські організації. Назвемо хоча б Спілку Української Молоді, Об‘єднання українок Бельгії, Спілку Українських Робітників у Бельгії, Українське Науково-Освітнє Товариство. Сума виплат УДК малозабезпеченим українцям склала 1 мільйон 620 тисяч бельгійських франків за період з 1966 до 1985 роки. Яку б країну світу з потужною українською діаспорою не візьмеш, вони всюди у змозі налагодити національне життя, національну школу, допомогу малозабезпеченим. Чому?
Українці на рівні громадського суспільства вирізняються тими моральними чеснотами, які в совєцькій комуністичній системі викорінювалися та підмінялися на щось красиве лише за назвою. Українці законослухняні, чесні, добрі, працьовиті, поважні до традицій країни, що їх прихистила, вони релігійні, схильні до навчання, музикальні, співучі, талановиті. Українці шанують свою мову та традиції свого народу. Якщо порівняти з тим людським матеріалом, який ми отримали у спадок від радянської влади, жах бере. Історія створила надпотужний соціальний експеримент. В ОРДЛО пострадянська дегенеративна біомаса будує щось, що нагадує якогось страшного Гомункулюса. Щось, що ідеологію отримує з телевізійного зомбоящика, щось лживе, несамостійне, тупе, що може жити лишень за допомогою Росії. Щось забите, злобне, завидюще на тих, хто живе краще за них.
Донбас, який «всю Україну кормив»? Чи розуміють вони, що українське громадянське суспільство, за умов розваленої російською «п’ятою колоною» української армії створило добровольчі батальйони та волонтерський рух, що стримали російську агресію. А у перспективі забезпечать країні перемогу у страшній неоголошеній війні на знищення, що веде проти нас Росія.
Чудову книжку написав Ярослав Гарцула. Вона дуже докладно розповідає про зв’язки з Бельгією західного регіону. Є там про бельгійців, які воювали на південно-західному фронті під час першої світової війни. Є там і розповідь про бельгійського військовополоненого, який під час другої світової став партизаном УПА. Із 260 сторінок 100 – це чудові репродукції фламандських (бельгійських) майстрів зі львівських музеїв. Картинну галерею можна розглядати безкінечно.
І.Бредіхін, Д.Чістов
