Як часто нам нагадують, що ми живемо у Бахмуті - найкращому місті на землі. А як виявилося, красивими гаслами продовжують існування у вигляді прикрашеної посмертної маски Артемівська. Розуміння цього прийшло під час відвідання Костянтинівки на запрошення голови правління ГО "Бахмат", журналіста “Провінції” Володимира Березіна.
Ні, ми не дивилися “кладовище комунізму”, чим часто хизується Володя під час ознайомчих екскурсій містом. Таких кладовищ тепер скрізь вистачає. Я побачила іншу, не звичну для себе Костянтинівку, місто де є життя. Життя, поза війною, поза політикою, огидними виборами без вибору.
Справжнє життя, це коли ти спостерігаєш народження абсолютно нових тенденцій, непритаманних нашому регіону. Таким відкриттям стало знайомство з особливою людиною Геннадієм Попелюським і окремим персонажем, його Солом'яним Будинком. Наразі зрозуміла: з дитинства нас вводили в оману про неспроможність соломяного житла, думаю, не слід нагадувати історію про трьох поросят.
Так, я, нарешті, побачила будинок моєї мрії, тут, поруч, в сусідньому місті. Мабуть буде важко пояснити моє дике захоплення, коли ти майже двадцять років розповідаєш про переваги екологічного будівництва, про різні енергозберігаючі матеріали, про переваги новітніх технологій. І то все показувала на пальцях. А тепер будується реальний будинок і не десь, не за сотні км. Є місце, куди можна приїхати, подивитися, помацати своїми руками, та й з рештою, своїми руцями поляпати глину. Технологія будівництва солом'яного будинку передбачає щільну ізоляцію глиною. Тобто абсолютно природні, доступні місцеві матеріали, все те, що маємо просто під ногами.
Можна сперечатися, звідки пішла ця мода, бо вперше такий будиночок я побачила в Біларусі, десь наприкінці 90-х, потім в Каліфорнії. Там я “облазила” неймовірний освітній центр з купою працюючих енергоефективних моделей - від лампи, що працює від велосипеду, до водяного кондиціонера (вбудованого акваріума з зафарбованою стінкою, вмонтованим під вікном). Про Борову хату під Києвом, чи будинок Тетяни Ернц в Києві можна не згадувати, то вже чітко налагоджений бізнес. Але ми чомусь забуваємо про наші традиційні українські мазанки, котрі сторіччями будували наші пращури.
На жаль, мала хто зможе мене зрозуміти щодо фізичних відчуттів перебування в такій хаті. Населення Донеччини здебільшого "городское" і йому не відома ночівля не сіновалі... П'янкий аромат соломи, відчуття свіжості, ти ніби разом з будинком дихаєш природнім повітрям, без хімії, токсинів і звичних забруднювачів.
Та захоплення будинком не пояснює відчуття свободи. Свобода полягає саме у можливості отримання земельної ділянки ветераном АТО в межах міста, започаткування унікального бізнесу з вирощування лікарської шипшини. В рідному Бахмуті якось, окрім розмов про можливість виділення ділянки під вулицю для АТОвців, далі не пішло.
Тож забута богом Костянтинівка, зі зруйнованою вщент задовго до війни промисловістю тепер має власний Екоцентр, чи то Екопоселення, де можна приїхати, ознайомитися з технологією будівництва, відпочити на природі і, за бажанням, долучитися до роботи.
А закріпленням вражень від свободи, була бесіда з отцтом Віталієм, настоятелем Свято-Миколаївського храму УГКЦ в Костянтинівці, таке недосяжне в Бахмуті. На мою думку відродження України - тут, на межі миру, розпочинається ось з таких подихів Свободи.
Галина Олійникова, член правління ГО "Бахмат".
