На весняних канікулах учні нашої школи були запрошені у похід до Скіфських курганів. Зізнаюсь, я ніколи навіть не думала, що неподалік від Костянтинівки є якісь історичні пам’ятники. Вчитель розповідав нам, що ті камені встановлені приблизно у ХІІІ-ХІV столітті. Камені тягнуті з Криму і вони мають форму трьох воїнів.
Такий вигляд мала фігура нашого пращура-богатиря ще у жовтні 2008 року.
Це ж треба було прийти чи приїхати за декілька кілометрів
з кувалдою, щоб знести голову символічному богатирю.
Невже ж воно того варте?
Наш похід у ці місця повинен був відбутися у четвер, 1 квітня, але тоді був дощ, тому похід відмінили. Вирішили йти у суботу, бо у цей день була гарна весняна погода, хоча дув сильний вітер.
Коли ми прийшли до тих курганів, я зрозуміла, чому наш похід відбувся саме у суботу, мов сам Бог не дозволяв змінити доброго настрою на канікулах. Ті старовинні кургани були зруйновані, камені розбиті, а земля навкруги перекопана… У мене перехопило дух від здивування побаченого і різко виникло почуття ненависті до тих «істот», що це зробили. Стало якось соромно перед землею, на котрій я стояла. Це почуття схоже на те, коли помирає близька тобі людина… У горлі пересохло і не хотілось розмовляти, хоча думок було дуже багато. Я мабуть не маю стільки слів, щоб описати мої відчуття з цього приводу.
Кому ж ці Кургани заважали? Кому потрібно руйнувати власну історію?
Коли буваєш у відмічених часом місцях, відчувається якась енергія, якою ці місця пронизаються протягом усього часу їх існування. Камінь, як вода та як усе живе має пам’ять. Та коли я доторкнулася до тих каменів, не відчула нічого, крім образи на людей. На тих, хто зробив це. Та тих, хто міг би цьому завадити.
Не можу повірити, що люди настільки корисливі та здатні вбити і зруйнувати все навкруги, навіть таке святе, як історія.
Ми скаржимося на те, що наша країна бідна, а що ж ми робимо для поліпшення ситуації? Я скажу так: ми робимо усе, щоб було ще гірше. Мабуть самі не розуміємо цього. Це ж робили «люди», які колись були, або і зараз навчаються у школі, і звісно яких привчали до патріотизму, к любові до рідної землі, до усього живого. І що? Що з цих людей вийшло? Нажаль, змінити вже нічого не можливо. Але я закликаю Вас: «Не руйнуйте свою країну!»
Без сумніву, серед нас є люди здатні на таке. Нажаль, ми не знаємо, хто це може бути. Можливо, кожному з нас бракує любові до себе, до рідної землі, до людей, які нас оточують, до матінки природи.
Будь ласка, замислитесь над цим, щоб ні в якому разі не повторити помилок інших людей. Будьте вище за це!
Каденко Катерина, учениця 11 класу Іллічівської СШ.
Від редакції. Ми зателефонували автору та виконавцю цих скульптур Юрію Артьомову та дізналися, що він нічого не знав про їх руйнування. Юрій передав свою щиру подяку учням, що виявили цей ганебний факт. Але просив молодь не засмучуватися, тому що вже в цьому році він зможе зробити нові фігури та встановити їх на тому ж місці. Вандалам на заздрість.
