Краєзнавці, громадські діячі об'єдналися з освітянами та працівниками культури району для того, щоб розробити програми патріотичного виховання у кожній сільскій громаді.
Коли перші вчителі почали заходити до просторої та теплої (!) конференц-зали клубу-музею Костянтинівського району, то, побачивши на екрані назву презентації “Невідома українська Донеччина”, буркотіли: “Та для нас це відоме, ми ж історики та викладачі літератури. “Але якщо це так, то чому стільки ваших учнів та колег пішли проти України, чому зреклися свого коріння?», — зреагували представники громадських організацій Товариство ім..О.Тихого, ЕКЦ «БАХМАТ», «ЕНЕЇДА», місцевого осередку Національної спілки краєзнавців України. Саме ці організації почали велику та важку роботу з відродження рідного краю. Першим важливим кроком стала розробка календаря «Український Донбас», який і був презентований на зібранні. Цю ініціативу підтримала відома своєю стійкою проукраїнською позицією заступник голови Костятинівської районної ради Л.Степаненко (у минулому вчитель української мови та літератури). Лариса Миколаївна та керівництво району організувала круглий стіл з взаємодії громадських активістів та освітян, який відбувся 25 грудня. Представники практично всіх шкіл, сільських бібліотек району (більше 30 чоловік) приїхали та, за традицією, спочатку відвідали музей району, а потім Л. Степаненко запросила всіх на бесіду за чашкою чаю. Начальник міського відділу освіти Н.Вінніченко та начальник відділу культури В.Страшко звернулися до зібрання з прохання ділитися всім, що є з патріотичного виховання, створювати спільні плани та працювати разом. «Головне зараз – не розгубити почуття гідності за свій рідний український край. Попереду у нас велика робота», — зазначила Н.Вінніченко.
Головною подією заходу стала презентація календаря «Український Донбас». Це одна з перших спроб зібрати разом всі видатні події з історії українського Донбасу: різноманітні народні свята та трациційні заходи, дати народження видатних осіб, життя та діяльність яких пов’язані з історією нашого краю.
Після презентації календаря та показу відеофільму про перлини Донбасу (на що Л.Степаненко сказала: «Важко на це дивитися, комок в горлі застряє. Яка жаль за містом-красенем Донецьком, рідною землею, по яким пройшлася війна. Адже ми стільки приклали зусиль для розбудови краю, починаючи від наших свят Днів села, району, Незалежності. Ми не можемо це втратити…»). Серед виступаючих був і голова Товариства ім..Олекси Тихого Є.Шаповалов. Він нагадав, що культура Донбасу зосереджена в селах, а не у містах, що вмирають. Тому й починати відродження треба з сіл. А різні думки щодо України, мови, історії можуть бути, але, будь ласка – після війни: «Зараз, коли ще бігає з автоматами ця нечисть, якої тут ще багато залишилося, яка нічого доброго Україні не зробить, ми просто повинні займатися патріотичним вихованням. Наш земляк О.Тихий цим займався і віддав за це своє життя. Але на його батьківщині є ще багато людей, в тому числі і серед педагогів, які не хочуть цього визнавати. Але гуртом ми переможемо!». Він запросив всіх прийняти участь у 8-х Олексиних читаннях, які цього року відбудуться на початку лютого у Олексієво-Дружківці за темою «Тихий: сучасність та майбутнє Донбасу». У відповідь освітяни пообіцяли провести конкурс дитячих ессе за цією темою в Костянтинівському районі, а найкращі роботи представити на читаннях.
Є.Шаповалов вважає, що багато ще дат треба додати до створеного календаря, наприклад, що 18 травня 1912 року народився відомий історик, географ та педагог з Дружківки Микола Янко, який прожив практично 100 років та залишив по собі літературну та педагогічну спадщину.
Представник краєзнавців, керівник Костянтинівської філії КЕГІ та відділення Малої Академії наук, к.і.н. О.Барабаш визнала той факт, що : «У патріотичному вихованні молоді місцеві педагоги за роки незалежності України не досягли результатів. Другим прорахунком стало повільне переосмислення вчителями та учнями радянської історії, що і досі зберігаєтся у свідомості мешканців Донеччини дуже багато міфів та покручень у історії України та рідного краю. Відсутність сформованої національної свідомості призвело жо страшних подій в Донбасі. Тому треба переосмислювати методи викладання історії та патріотичного виховання, посилювати роботу в цьому напрямку. І цей календар — перша ластівка в цій роботі. Якщо ми не будемо цим займатися, то війна, буде триватиме ще дуже довго…».
Керівник громадської організації «Енеїда» А.Тараман нагадав, що в Олександро-Калиновому громадою села був створений унікальний музей, який спочатку замислювався, як музей історії села, але поступово став центром української культури району». Андрій Вікторович звернувся до вчителів, щоб вони приїжджали до музею, де проводяться безкоштовні екскурсії. Бо дивно – з Харькова, Київа приїжджають екскурсії, а з району немає.
Але найбільш зворушливим виступом був виступ поважної вчительки похилого віку, яка просила не називати ні її, ні школи, де вона працює, бо мешкає практично в окупованій зоні і це може бути небезпечним: “Нам всім треба зараз не сперечатися, а покаятися. І ті гріхи, що в нас були — визнати й ліквідовувати. І системно працювати. Кожен виконувати свою роботу.
Я особисто знаю по собі, що, коли ще починала працювати, то ходила по селу до пізньої ночі та збирала матеріал про українські традиції в родинах. Я відкривала людей, історію краю і мені це подобалося. Але треба сказати, що за 23 роки нашої незалежності, перш за все, місцева влада не приділяла належної уваги патріотичному вихованню. І саме такому вихованню, яке стосується національної ідеї, культури (але не шароварної, яку часто нав'язують), перш за все найвищого рівня патріотизму. І не має значення, якої ти національності. Для нас, перш за все, повинна бути завжди Україна, яка була, є і буде. Я не хочу нікого звинувачувати. Але до тих, хто забув українську мову звернуся словами Дмитра Білоуса: “Коли забув ти рідну мову, яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла...Для тебе й Київ — напіврідний, і Мінськ піврідний, і Москва... Бо хто ти є? Іван безродний, Іван, не помнящий родства!”.
Учасники круглого столу підтримали пропозиції щодо надання статусу філії районного музею олександро-калинівському музею народного побуту, провести Олексині читання у два етапи, у січні 2015 року разробити свої власні українські календарі у кожній школі, у кожній сільській громаді.
Кульмінацією зустрічі стало відвідування приміщення клубу-музею, де зберігається оберіг – 15 метровий рушник, який в цьому році, майже підпільно, вишивали всі села до 75-річниці Костянтинівського району.
В.Березін.
