Книга нашого земляка, мого батька, щойно побачила світ у Києві. Художник, письменник, мандрівник, людина з неосяжним почуттям гумору, борець із Системою, любитель нестандартних зачісок (що за часів «совка» тягло за собою неабиякі «пригоди», на кшталт викликів до КДБ) - Олексій Обіденко був творчою людиною в усіх сенсах цього слова.
З моменту проголошення Незалежності України почав спілкуватись винятково українською, що, з урахуванням регіону, було великою рідкістю.
За це доволі часто отримував клеймо націоналіста, але радів, як дитина, коли співрозмовник відповідав українською. Під враженням від таких цькувань за бажання спілкуватись рідною мовою – поголив голову, залишивши «оселедець», а після насолоджувався реакцією співвітчизників.
Він був досить суворим батьком з цікавими методами виховання. Наприклад, покарання за брехню полягало в тому, що треба з’їсти гіркого перцю! А за погані оцінки в школі – вивчити сторінку вірша з «Кобзаря» чи «Енеїди». Він навчав відповідати за свої вчинки та доводити справу до кінця... Ми могли цілий вечір всією величезною туристичною ватагою з відкритими ротами слухати батькові історії, періодично захлинаючись від реготу. Саме як одну величезну, цікаву і саркастичну його розповідь я і сприйняла його роман. Дещо дико було читати про себе маленьку, про їхні стосунки з мамою. Зрозуміло, що в романі багато вигадок, але є там і безліч автобіографічних моментів, читаючи які я відчувала пересування табуна мурах по спині.
Батько, на жаль, не застав Революцію Гідності, але його «свалка истории» з бюстами іллічів в книзі – особисто в мене асоціюється з «ленінопадом», що почався під час декомунізації. Свого роду образ люстрації – символічна мітла, яка, на жаль, в роки написання роману, не впоралась з обсягом робіт, трішки попрацювала після 2014 року, а зараз – взагалі десь припала пилюкою. Такі різні історичні періоди, а такі схожі суспільно-політичні проблеми.
В останні роки свого життя батько почав писати продовження до «Формулы власти», та завершити його не судилося.
Дуже важко видавати першу книгу автора посмертно. І фізично, й емоційно важко. Прагнула видати роман від 2014 року, коли було знайдено більшу частину рукописів, тоді ж і розпочалась робота. Ми збирали рукописи родиною по всіх закутках його оселі, а також у будинку його батьків. Кілька років роботи і, нарешті, – роман видано.
Хочеться подякувати всім причетним. Моїй мамі, батьковій дружині - яка була першим читачем і критиком, допомагала і підтримувала його.
Вона сміялась із сатири «Формулы», ще коли я тільки озвучувала фрази свого чотирирічного персонажу. Без мами, напевне, роман не дійшов би не те що до видання, а навіть до мого знайомства з ним. Моєму чоловікові - з яким ми в чотири руки набирали на комп’ютері текст роману, і який морально підтримував, коли опускались руки. Всім друзям - які прочитали роман і висловили свою думку, чим підсилили моє прагнення видати батьків роман. Станіславу Федорчуку - який дав мені того самого головного «чарівного копанця» своєю позитивною рецензією роману – від професіонала, що знається на публіцистиці, прозі та історії. Сергію Пантюку та його фахівцям - за всі професійні видавницькі тонкощі, редагування, вагомі поради, увагу, приділений час, а також, за терпіння і розуміння.
Дякую! Завдяки всім вам тепер нам відкрилась «Формула власти»!
Замовлення книги за телефоном 0635827253. Один примірник вже є у “Провінції”!
Дарія Обіденко, донька автора.
